Заголовок: Росія в кризі: The Economist про загрозу внутрішнього колапсу під керівництвом Путіна

У нещодавньому інтерв'ю виданню Forbes Ukraine, Голова Національного банку України Андрій Пишний наголосив на ключовій ролі валютного курсу як інструменту економічної стабілізації. Він підкреслив, що відповідальність за підтримку стабільності курсу, а також цінової та фінансової стабільності, покладено на НБУ відповідно до Конституції України.

Зокрема, активіст Дмитро Карташов зазначив, що стаття на Вікіпедії про Максима Денщика та його вбивство, а також фрагмент з погрозами Денщику з боку голови ОДА Івана Федорова зазнала “насильницького редагування”. Також наразі статтю про Максима Денщика поставили на голосування до видалення.

В причетності до інциденту з видаленням сторінки Максима Денщика з Вікіпедії Дмитро Карташов звинуватив Ярослава Гришина та Івана Федорова.

Позицію Карташова підтримали інші активісти Запоріжжя. Зокрема, голова ГО “Роби своє”, що опікується ВПО Ганна Омельченко, зазначила наступне: “Те, що сталося з Максимом Денщиком, дійсно є трагедією не лише для його близьких, але й для всіх свідомих українців, які борються проти олігархічної системи та за справедливість у нашій країні. Коли людина наважується говорити правду і висвітлювати проблеми, навіть знаючи про небезпеку, вона заслуговує на те, щоб її голос не був забутий.”

Нагадуємо, юрист Запорізької міської ради Максим Денщик був застрелений кілером біля під’їзду свого дому у 11 червня 2024 року, а незадовго до смерті Денщик заявив про тиск з боку голови Запорізької ОВА Івана Федорова та погрози “розправи”.

Після вбивства Максима Денщика в Запоріжжі не вводився план-перехоплення, також були зняті всі мобільні блокпости, що ускладнило пошук кілера. За інформацією наших джерел, таке розпорядження силовикам дав особисто Іван Федоров.

Пізніше Запорізькі силовики затримали перших підозрюваних у вбивстві Максима Денщика, всі вони вихідці із Мелітополя та пов’язані з Іваном Федоровим.

За інформацією наших джерел в ГУНП Запорізької області, був затриманий “водій” та встановлена особа “кілера”. Обоє вихідці з ОЗУ “Мелітопольські”, лідером якого є кримінальний авторитет Артур Горобець “Туча”.

В Мелітополі Артур Туча входив до так званого “силового блоку” нардепа Сергія Мінько та Івана Федорова. За повідомленнями ЗМІ, в Мелітополі Туча займався рекетом “під дахом” Івана Федорова, а після захоплення міста росіянами Артур Туча виїхав слідом за Федоровим до Запоріжжя.

Раніше співробітники ГУНП Запорізької області, в рамках кримінального провадження №12024080000000248 від 11 червня 2024 року, за фактом умисного вбивства Максима Денщика, провели обшуки у приміщенні ресторану “LiHoy”, в якому працював один із підозрюваних – В. Зуєв.

Ресторан “LiHoy”, згідно оперативних даних, вважався місцем постійного перебування бійців ОПГ “Мелітопольські” та “базою” Артура Тучі в Запоріжжі.

Кінцевими бенефіціарами ресторану “LiHoy” на 50% є Олександр Леховицер, в кримінальному світі більш відомий як “Ліхой”. Ще 25% належать іншому представнику кримінального світу – главі ОПГ “Арташі” Арташесу Саргсяну, та ще 25% Сапожнікову Едуарду. Юристом ОПГ “Арташі” є скандально відомий запорізький адвокат Ярослав Гришин, компанії якого регулярно виграють тендера на поставку дронів Запорізькій ОВА по завищеним цінам.

На Черкащині розгортається скандальне розслідування, пов'язане з діяльністю кількох осіб, які є членами Медико-соціальної експертної комісії (МСЕК). Вони стали об'єктом підозр у підробленні офіційних документів та службовому підробленні. Це серйозне порушення, що має значення в контексті законодавства України, згідно з ч. 3 ст. 358 та ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України. Владні органи Черкащини вживають всіх можливих заходів для ретельного розслідування цієї справи та встановлення всіх фактів. Забезпечення чесності та надійності роботи МСЕК є надзвичайно важливим для забезпечення прав громадян на якісну медичну експертизу.

Крім того, серед осіб, яким вручено підозру, є лікар-ортопед, який за попередніми даними, поставив фіктивний діагноз пацієнту, що є серйозним порушенням етичних та професійних стандартів медичної практики.

Новина була б однією із багатьох по викриттю корупції у МСЕК, якби не одне “АЛЕ”. “Потрібним пацієнтом” виявився 27-річний син міського голови міста Умань Ірини Плетньовоі Назар Плетньов. У 2022 році Ірина Плетньова, із використанням своїх місцевих контактів у МСЕК та лікувальних закладах Умані, порішала отримання сином ІІ групи інвалідності по опорно-руховому апарату і “бронь” від мобілізації.

Під слідством опинилися терапевт, невропатолог, хірург та офтальмолог обласного центру медико-соціальної експертизи, а також ортопеди-травматологи міської лікарні. Поліцейські встановили, що медичні працівники внесли до офіційних документів неправдиві відомості для присвоєння пацієнту групи інвалідності.

Тепер у Плетньової зовсім інші проблеми – як так пропетляти, щоб підозру не отримала вона сама, бо лікарі під слідством по безпосередній ініціаторці злочину мовчати не будуть, і її “відмазаний” син Назар.

Очевидно, що мерство в Умані для Плетньової – теж під великим питанням. А епізодів по місту, окрім МСЕК, більш аніж достатньо.

Ключові елементи ефективної системи реагування на стихійні лиха:

Дивна заява Шмигаля про те, що 98% повісток надсилають людям, які не працевлаштовані і не платять податки. Адже, це, м’яко кажучи, не відповідає дійсності.

Але мене вражає ось що.

Спершу уряд посилив транзакційне навантаження на бізнес, взявши на нього відповідальність за мобілізаційні процедури: вручення повісток, доставку співробітників у ТЦК. Це закономірно призвело до масового звільнення людей з офіційного місця роботи і переведення їх у тінь (з припиненням нарахування податків на зарплату, яку почали платити в конвертах).

Кількість таких людей загалом по країні становила сотні тисяч.

Тепер прем’єр говорить про те, що повістки розсилають тим, хто офіційно не працевлаштований….

Тобто уряд спершу загнав людей у тінь, а тепер пробує їх звідти “дістати” за допомогою повісток.

А навіщо було змушувати бізнес модерувати вручення повісток? Це ж не радянські державні підприємства.

Декомунізація у нас пройшла лише у вигляді знесення пам’ятників, але не в умах чиновників та їхньому ставленні до людей. Людей і бізнес досі розглядають як “ресурс”, яким потрібно “управляти”. Моделі соціального діалогу, людиноцентричної політики у нас досі — зі сфери фантастики.

Наприклад, бізнесу потрібно пам’ятники ставити за те, що в такій ситуації він зберігає робочі місця і платить податки. А не навантажувати його не властивими йому функціями, і до того ж протиприродними.

Тому що якщо бізнесу потрібен співробітник, він переведе його в тінь, але збереже.

Тому всі дії уряду в цьому плані — це моторошне шарахання з боку в бік.

То максимально натиснути на офіційний ринок праці, то на тіньовий.

В уряді взагалі розуміють, що вони роблять?