Наші джерела в Офісі Президента повідомляють, що у проєкті державного бюджету на 2026 рік поки не закладено близько 700 млн грн, необхідних для потреб Збройних сил України. За інформацією співрозмовників, основними статтями, через які виникла потреба в додаткових коштах, є закупівля озброєння та виплати родинам загиблих військових — саме ці видатки значно роздуті й збільшують […]
Президент Володимир Путін виявився свідком руйнування системи, яку він сам створював, внаслідок ряду невдалих рішень, що лише загострюють внутрішні проблеми країни. Західні аналітики, економісти та навіть представники російської еліти зазначають, що Росія опинилася у стратегічному глухому куті через війну з Україною, санкції, міжнародну ізоляцію та виснаження економіки.
The Economist у своєму аналізі стану Росії у 2026 році акцентує на тому, що контроль Кремля над ситуацією істотно послабнув у порівнянні з попередніми роками. Система виявилася вразливою через накопичення низки серйозних внутрішніх викликів.
Однією з ключових причин занепаду країни є витрати на військові дії в Україні. Спочатку Кремль намагався переконати населення, що так звана "спецоперація" не вплине на їхнє повсякденне життя, однак станом на сьогодні ситуація кардинально змінилася. Росіяни стикаються з ростом інфляції, новими податками, скороченням соціальних програм та зниженням рівня життя. Значні бюджетні кошти витрачаються на військові потреби, внаслідок чого цивільна економіка втрачає динаміку розвитку.
За даними Reuters, російська економіка у 2026 році фактично зазнала стагнації. Прогнози аналітичного центру ЦМАКП свідчать про зростання ВВП на рівні лише 0,5–0,7%, що є майже вдвічі меншим ніж раніше заплановані показники. Економічні труднощі підсилюються західними санкціями, падінням доходів від енергетичних ресурсів, ударами по нафтовій інфраструктурі та значними витратами на війну.
Додатковим фактором загострення кризи стало знищення бізнес-середовища та криза власності. The Economist інформує, що в Росії відбувся найбільший перерозподіл активів з часів 90-х років, з оцінками на десятки мільярдів доларів, що знищує залишки довіри до існуючих "правил гри" серед бізнес-еліти.
Експерти підкреслюють, що Кремль більше не може забезпечити стабільність навіть своїм прихильникам. Олігархи та чиновники вимагають гарантій безпеки своїх активів, але отримують лише посилення контролю та відчуття сили. The Economist характеризує ситуацію як політичний "цугцванг", коли подальші кроки лише ускладнюють становище влади.
Водночас Росія втрачає свій міжнародний вплив. Європейські країни істотно зменшили свою залежність від російських енергоресурсів, а протягом останніх років Захід активно перебудовує систему безпеки без участі Москви. За оцінками The Washington Post, спроби Кремля використовувати "тіньову війну" через диверсії та шантаж лише зміцнили єдність в Європі.
Ефективність ядерного шантажу Росії також поступово знижується. Західні країни стають менш чутливими до погроз з боку Кремля, а сама Росія дедалі більше сприймається не як "глобальний арбітр", а як джерело нестабільності. В рамках цього процесу Кремль втрачає позиції навіть серед своїх колишніх партнерів.
Крім того, підтримка Путіна всередині країни також падає. За результатами соціологічних досліджень, рейтинг схвалення президента знизився до найнижчих рівнів з початку війни. Деякі опитування показують підтримку на рівні близько 65%, тоді як недовіра до влади зростає.
На фоні цього навіть представники системної опозиції почали висловлювати занепокоєння щодо можливого загострення кризи. Лідер російських комуністів Геннадій Зюганов попередив парламент про ризик "революційного сценарію", якщо влада не змінить свою економічну політику.
Однак, незважаючи на накопичення проблем, аналітики застерігають, що це не означає неминучого швидкого краху Росії. Кремль все ще має значні ресурси, контроль над силовими структурами та можливість підтримувати військову економіку. Проте дедалі більше експертів вважають, що модель, яку побудував Путін, починає зазнавати саморуйнації. Війна, що мала зміцнити Росію, фактично призводить до її економічного виснаження, ізоляції та внутрішньої нестабільності.
The Economist вважає, що нинішня основна проблема Кремля полягає не лише в санкціях чи війні, а також у втраті системи перспектив. Влада Росії протягом десятиліть формувала свою ідентичність на антагонізмі з Заходом, однак тепер навіть ця стратегія перестає бути дієвою. Країна занурюється в стан невизначеності, з системою, яка вже не може запропонувати ані суспільству, ані елітам зрозумілий шлях вперед.
