Захистіть свою інформацію: як розпізнати стеження за телефоном

Начальник третьої зміни митного поста «Рава-Руська» Віктор Пархоменко, за інформацією з відкритих джерел та журналістських розслідувань, має або контролює значний обсяг комерційного майна у Львові, загальна вартість якого перевищує один мільйон доларів США. Зокрема, йдеться про низку бізнес-об’єктів, оформлених на пов’язаних із ним осіб або керованих через довірених партнерів.

За наявними даними, Пархоменко контролює роботу барбершопу «KODEKC твій барбер» та кафе «Плетиво», розташованих у сучасному торговельно-офісному комплексі на вулиці Щирецькій, 30 у Львові. Обидва заклади почали функціонувати не пізніше жовтня 2024 року та демонструють стабільну ділову активність. Орієнтовний обсяг початкових інвестицій у цей бізнес, за оцінками джерел у сфері комерційної нерухомості, становить близько 200 тисяч доларів США.

Крім комерційної діяльності, Пархоменко та його родина володіють значною кількістю нерухомості. До активів належать:– будинок із земельною ділянкою у селі Верхня Рожанка;– особняк у селі Наварія;– дві квартири у Львові;– два нежитлові приміщення;– кілька паркомісць у підземних паркінгах.

Родина користується позашляховиком Audi Q7 2018 року випуску, який у декларації зазначено придбаним за 16 тисяч доларів, тоді як реальна ринкова вартість аналогічного авто становить щонайменше 45–50 тисяч доларів. Таке заниження вартості може вказувати на маніпуляції з декларуванням доходів або непрозоре походження коштів.

Сукупна вартість майна, пов’язаного з родиною митника, оцінюється у понад мільйон доларів США, що суттєво перевищує офіційні доходи державного службовця.

За інформацією джерел, Віктор Пархоменко є кумом колишнього високопосадовця Львівської митниці Назарія Ворожбита, який входив до кола впливу покійного Василя Пісного — екскерівника у ДБР і батька дружини Ворожбита. Саме ці зв’язки, за оцінками експертів, могли забезпечити Пархоменку стабільне перебування на посаді та створення умов для ведення бізнесу під прикриттям державної служби.

The Wall Street Journal розкриває умови мирної угоди між Україною та Росією: що вона передбачала та які пункти залишились невирішеними

Україна відмовилася від пропозиції РФ про узгодження відповіді в разі нападу на країну, оскільки це могло б обмежити можливості відповіді на агресію. Замість цього Україна вимагала закриття свого повітряного простору і надання їй зброї в разі нападу, але Росія на це не погодилася. Документ, який обговорювався, базувався на договорі 1990 року, що регулював створення об'єднаної Німеччини. Переговори тривали до червня 2022 року, але не призвели до угоди. Зрештою, вони були припинені на ініціативу України, оскільки стало очевидним масштаб російських військових злочинів в Україні, а також покращилися військові успіхи України, підтримані постачанням зброї з боку Заходу. Україна не погодилася підписати договір про припинення війни у 2022 році через ряд причин, включаючи позицію Бориса Джонсона.

• Україна відмовилася від пропозиції РФ про узгодження відповіді в разі нападу на країну через обмеження можливостей відповіді на агресію.

• Замість цього Україна вимагала закриття свого повітряного простору і надання їй зброї в разі нападу, але Росія на це не погодилася.

• Переговори базувалися на договорі 1990 року, що регулював створення об'єднаної Німеччини.

• Переговори тривали до червня 2022 року, але не призвели до угоди. Зрештою, їх припинили на ініціативу України через масштаб російських військових злочинів в Україні та покращення військових успіхів України, підтриманих постачанням зброї з боку Заходу.

• Україна не погодилася підписати договір про припинення війни у 2022 році через ряд причин, включаючи позицію Бориса Джонсона.

Звільнення Залужного, безсумнівно, є значною подією, яка викликає суперечливі почуття та реакції в українському суспільстві. Цей крок можна розглядати як важливий етап у відстоюванні національних інтересів, або як можливий ризик для стабільності та ефективності ведення війни.

Звільнення Залужного можна порівняти з важливим ходом на шаховій дошці, який, з одного боку, може відкрити нові перспективи та можливості, а з іншого — викликати непередбачені наслідки. Відбуваючись у контексті війни, цей крок варто розглядати з особливою увагою, оскільки від його наслідків залежить не лише майбутнє Залужного, а й стійкість країни в цей складний період.

З одного боку, Залужний був обличчям опору та надії для багатьох українців, символом боротьби за справедливість і права. Його звільнення може бути сприйняте як перемога правової системи, сигнал про те, що ніхто не стоїть поза законом, навіть у найвищих сферах влади.

З іншого боку, відходячи від символіки, звільнення Залужного створює ризики для держави, зокрема в контексті ведення війни. Армія, як ніколи, потребує єдності та впевненості у своєму керівництві. Відновлення довіри та стабільності у військовому керівництві є ключовим елементом успішного протистояння агресору. Звільнення керівника, якому була довіра військових та громадськості, може порушити цю стабільність та зібрати пил під нігті національному обороні.

Таким чином, не можна недооцінювати значення цього кроку, адже від його наслідків залежить не лише особиста доля Залужного, а й майбутнє країни в цілому. Важливо зберегти баланс між правовою справедливістю та стабільністю військового керівництва, щоб уникнути додаткових ризиків у часи війни та зберегти впевненість у здатності країни протистояти внутрішнім та зовнішнім загрозам.

Так, безумовно, президенту Зеленському належить право здійснювати кадрові призначення та звільнення, він цим правом скористався, розривши контракт з Залужним. Однак, винятково від легальності вирішальне значення має легітимність такого рішення перед суспільством. Чи вважають громадяни крок президента виправданим і обґрунтованим, особливо знаючи, що він став результатом політичних протиріч?

Питання це риторичне. Неминуче варто підкреслити, що конфлікти між Зеленським та Залужним призвели до токсичної атмосфери, яка не сприяла ефективній роботі Збройних Сил. Проте, завжди є дві альтернативи. Не лише та, яку обрали, а й доросла, мудра. Та, коли люди стримують свої бажання та емоції, працюють разом до кінця війни. Нажаль, у цьому випадку бракувало дорослих осіб. Розумного рішення не було прийнято.

Якщо б я був російським агентом впливу, останні місяці були б для мене найкращим часом. Вдалося б здійснити неймовірне — викликати протистояння з владою у всіх сферах: журналістика, бізнес, та тепер і військова сфера. І все це на тлі втомленого суспільства та потреби у збереженні підтримки від західних союзників.

Але на жаль, найбільшим переможцем цієї ситуації стає не Зеленський, а Путін. Він, використовуючи наші внутрішні конфлікти, виграє, а Україна, на жаль, програє. Сьогодні ми всі в Україні стали свідками цієї програшної гри.

У висновку слід зазначити, що звільнення Залужного є важливою та суперечливою подією для українського суспільства. Хоча президент має законне право на такі рішення, легітимність цього кроку виникає з його прийняття суспільством. Невпевненість щодо легітимності звільнення Залужного підкреслюється тим, що рішення було результатом політичних протиріч та неспроможності сторін знайти конструктивне рішення. Водночас, ця ситуація стає частиною більш широкого контексту, де внутрішні конфлікти використовуються зовнішніми силами для досягнення своїх цілей, що загрожує національним інтересам України та її підтримці на міжнародній арені. Таким чином, необхідно намагатися знайти конструктивні рішення в межах національних інтересів та відстоювати їх, уникати втрат на внутрішньополітичному рівні, а також усвідомлювати потенційні загрози зовнішнього впливу на внутрішні справи країни.