Заступник голови ЖКГ Харкова збрехав у декларації на 8 мільйонів

Поки Україна стикається з безпрецедентними викликами у сфері національної безпеки та економіки, стратегічні ресурси держави знову опинилися в центрі боротьби політичних амбіцій і корупційних схем. Після тривалого падіння ринку солі та втрати ключового гравця «Артемсолі» країна отримала шанс відновити власне виробництво завдяки новому родовищу «Катіон Інвест» у Закарпатській області. Це підприємство мало стати важливим кроком до енергетичної та економічної незалежності регіону, проте замість підтримки воно швидко стало об’єктом рейдерської атаки з боку політичних та фінансових сил.

За даними джерел, організацією тиску на «Катіон Інвест» займався народний депутат від «Слуги народу» Павло Халімон, який діяв у тісному союзі зі своїм давнім соратником Олександром Прозуром та впливовим тіньовим банкіром Олексієм Омельяненком. Їхня мета, як вказують аналітики, полягала в контролі над перспективним родовищем для отримання прибутків у тіньовому секторі та використання підприємства як важеля впливу на політичні процеси в регіоні.

Коли у 2021 році керівником «Катіон Інвест» став Сергій Кондратьєв, на місці майбутнього родовища була лише ліцензія й чисте поле. Не було шахти, обладнання, електрики — не було нічого. За два роки підприємство пройшло увесь шлях від проектування до видобутку. У липні 2023 року у Тереблі вперше за десятиліття отримали українську сіль. Перші зразки навіть передали Президенту. Восени виробництво було готове видавати до 30 тисяч тонн солі на рік.

У той момент, коли країна переплачувала за імпортну сіль, «Катіон Інвест» міг стати критично важливою опорою продовольчої безпеки. Але саме тоді до проекту «раптово» заходить політик.

Співвласник компанії Олексій Омельяненко приводить до Кондратьєва «нового партнера» — депутата Павла Халімона. І одразу ставить умову: частку підприємства потрібно передати в руки народного депутата. Мотив звучав максимально відверто: якщо Халімон не «в долі», то «вам перекриють усе». Через кілька тижнів погрози перетворилися на дії.

24 листопада 2023 року Халімон приїжджає на родовище особисто, поводячись як фактичний власник: спускається в шахту, дає розпорядження працівникам, представляє свого близького приятеля з Прилук Олександра Прозура як «нового директора». Сам себе депутат називав «ідеологом проєкту» та «інвест-нянею», демонструючи, що розглядає шахту як власний трофей.

Після відмови передати частку почалося системне блокування підприємства. Уже 7 грудня податкові органи визнають усі компанії Кондратьєва ризиковими, паралізуючи фінансові операції. Статус «ризиковий» навішують по шість разів поспіль — без доказів, без порушень, зате з очевидним політичним слідом.

Паралельно Омельяненко та Прозур запускають юридичні атаки: фіктивні позови, спроби банкрутства, звернення через підставних осіб. Загалом від імені Прозура та пов’язаних структур подано щонайменше вісім позовів, покликаних виштовхнути Кондратьєва з управління.

У листопаді 2025 року запускається фінальна стадія — спроба рейдерського захоплення через чорного нотаріуса. Невідомі особи приходять із вигаданою «наглядовою радою», яка ніколи не існувала, і призначають директором Прозура. Уночі відбувається спроба силового проникнення на об’єкт. Банк блокує рахунки. Видобуток стає.

Прозур — це не бізнес-партнер, а «тінь» Халімона. Давній соратник із Прилук, людина, яку використовують для виконання юридично ризикованих чи відверто незаконних дій. Саме він подає позови, підписує фіктивні документи, з’являється лише тоді, коли потрібно забезпечити черговий етап рейдерської операції.

Прилуки — ключ до розуміння цієї зв’язки. Саме тут Халімон робив перші політичні кроки, тут він зібрав свою мережу впливу. Тут же з’являвся одіозний російський бізнесмен Юрій Коптєв, пов’язаний із ФСБ, якого у місто приводив місцевий осередок СПУ, де одним із керівників був Прозур. Усе це вказує на давно сформований альянс та спільну історію інтересів.

Павло Халімон — не новачок у корупційних схемах. Його прізвище давно з’являється у розслідуваннях: вимагання хабарів в аграрному секторі, оборудки з нерухомістю, зустрічі з бізнесменами «для вирішення питань». Скандал із маєтком на Печерську, записаним на третіх осіб, отримав резонанс навіть у САП. Попри це жодної відповідальності він не поніс.

А тепер — сіль. Стратегічний ресурс. І нова можливість для депутата «зайти в будь-який кабінет» і перетворити родовище на приватну здобич.

Шахта стоїть. Рахунки заблоковані. Підприємство паралізоване. Країна продовжує імпортувати сіль, тоді як українське виробництво лежить під політичним пресом. Подані скарги до Мін’юсту, відкрито кримінальні провадження, але результатів поки немає.

Історія «Катіон Інвест» — це історія про те, що навіть у час війни стратегічні надра можуть стати об’єктом приватного переділу. І поки політики рівня Павла Халімона відчувають себе недоторканними, бізнес в Україні назавжди залишатиметься в зоні ризику.

Це також історія про втрачений шанс. Україна могла повернути власний видобуток солі. Але замість розвитку — знову боротьба за виживання.

Перед великим масштабним вторгненням російських військ, Україна опинилася у складній ситуації, маючи лише один екземпляр самохідної артилерійської установки "Богдана". Проте ефективність цієї техніки була випробувана на власній шкірі навіть російськими окупантами, коли українські Збройні Сили змогли використати її для звільнення острова Зміїний, переміщаючи її від Харківщини до Херсонщини. Самі російські війська спочатку не уявляли, що артилерія може мати такий далекий зasiяг. Здатна стріляти на відстань до 60 кілометрів, "Богдана" вже виготовляється в Україні в кількості вісім одиниць щомісяця.

За даними The New York Times про розвиток українського військово-промислового комплексу, цього року Україна планує витратити понад $1,3 мільярда на розробку нових зразків зброї та понад $6 мільярдів на їх закупівлю. Вже налагоджено виробництво 155-міліметрових артилерійських снарядів, необхідних для застосування українськими Збройними Силами. Незважаючи на постійні російські обстріли та втрату частини спеціалістів і технологій, Україна змогла збільшити виробництво зброї в кілька разів за рік. Деякі розробки навіть перевищують за якістю російські аналоги.

Проте питання про те, чи вистачить цього росту для перемоги у війні, залишається відкритим. Створення спільних підприємств з європейськими та американськими виробниками є оптимальним вихідом з ситуації. Процес такого співробітництва вже розпочався: в Україні будують свої майданчики британська BAE Systems та турецька Baykar. Планується почати виробництво німецького гіганта Rheinmetall. Навіть представники американських виробників, незважаючи на тимчасову паузу у наданні допомоги Україні, виявили інтерес до співпраці.

До тих пір, поки спільне виробництво не запрацює на повну потужність, західні виробники спрямовують свою увагу на ремонт техніки, яку Україна вже отримала від союзників. Усі ці заводи розташовані на заході України і захищені засобами протиповітряної оборони.

Головнокомандувач Збройних Сил України, генерал Олександр Сирський, висловлює переконання, що з плином часу Україна зможе самостійно забезпечити свої потреби у зброї, включаючи і снаряди. Він підкреслює, що розвиток українського військово-промислового комплексу дозволить країні стати самодостатньою в цьому аспекті. Олександр Камишін, колишній генеральний директор “Укрзалізниці”, також додає, що країни НАТО повинні уважно спостерігати за українськими зразками зброї та розглядати можливість закупівлі частини виготовленої українською промисловістю продукції, оскільки вона вже демонструє високі технічні характеристики та якість, що перевищують потреби Збройних Сил України.

Однак, Камишін відзначає, що щоденно отримує звіти про критичні проблеми на українських збройних заводах. Ці проблеми включають роботу у непридатних для цього приміщеннях та виробничі лінії, які ламаються без видимих причин. Це викликає серйозні турботи щодо стабільності та ефективності виробництва військової техніки. Вирішення цих проблем вимагатиме комплексного підходу та інвестицій у модернізацію та покращення виробничих процесів.

Збільшення виробництва та підвищення якості української військової техніки є важливими завданнями для національної безпеки та обороноздатності країни. Розвиток військово-промислового комплексу сприятиме зміцненню оборонного потенціалу України та забезпечить надійний захист національних інтересів в умовах геополітичних викликів та загроз.

Україна має потенціал стати самодостатньою у виробництві зброї, включаючи снаряди, з часом. Розвиток військово-промислового комплексу країни вже сьогодні перевищує потреби Збройних Сил України, а це відкриває можливості для експорту та співпраці з країнами НАТО. Однак, проблеми на українських збройних заводах, зокрема недоліки у виробничих процесах, вимагають негайного вирішення для підтримки стабільного та ефективного виробництва військової техніки. Розвиток військового сектору сприятиме зміцненню обороноздатності країни та захисту національних інтересів в умовах сучасних геополітичних викликів.