Затримання посадовиці міськради на Дніпропетровщині: підозра у хабарництві за рекламні дозволи

У шведському місті Мальме відбулося жеребкування, що визначило учасників півфіналів Євробачення-2024. Представник України виступатиме у першій частині першого півфіналу 7 травня. Жеребкування також визначило, в якому з двох півфіналів будуть голосувати країни "Великої п'ятірки" та Швеція, як переможниця Євробачення-2023. У першому півфіналі свої голоси віддадуть Велика Британія, Німеччина та Швеція, а Франція, Італія та Іспанія голосуватимуть 9 травня.

Перший півфінал, запланований на 7 травня, визначить учасників, які пройдуть у гранд-фінал конкурсу. Другий етап півфіналу, 9 травня, представить виступи учасників з інших країн. Порядок виступів у півфіналах буде розкритий пізніше.

Також важливою подією була церемонія передачі ключів від міста-господаря Ліверпулю місту Мальме. Серед переданих ключів був "ліверпульський ключ" у вигляді якоря — символу Одеси, міста-побратима Ліверпуля. Це нагадує про те, що минулого року Велика Британія приймала Євробачення від імені України.

Нехай фінал українського Національного відбору 3 лютого визначить нашого представника на Євробаченні-2024. Очікуємо захопливого шоу та представлення України на міжнародній сцені 68-го Пісенного конкурсу, який відбудеться у травні 2024 року у Мальме.

У висновках можна відзначити, що жеребкування для Євробачення-2024 визначило, що представник України виступатиме у першій частині першого півфіналу 7 травня. Також відомо, які країни "Великої п'ятірки" та Швеція будуть голосувати в кожному з півфіналів. Важливим моментом була церемонія передачі ключів від міста-господаря Ліверпулю до Мальме.

Українські глядачі та прихильники Євробачення очікують на фінал Національного відбору 3 лютого, де буде обрано представника країни. Очікується, що участь України в 68-му Пісенному конкурсі, який відбудеться у травні 2024 року в Мальме, буде вражаючою та незабутньою.

Останнім часом держава дедалі активніше звітує про розгортання мережі ветеранських просторів, запуск нових програм і підготовку фахівців із супроводу ветеранів. У публічному просторі ці ініціативи подаються як системна відповідь на виклики післявоєнної адаптації. Втім, за гучними заявами та презентаціями дедалі чіткіше проступає інша картина, у якій ключову роль відіграє не людина з її потребами, а будівельні проєкти та освоєння бюджетних коштів.

Значна частина фінансування спрямовується на зведення або реконструкцію об’єктів, що формально називаються ветеранськими просторами. При цьому питання їх реального наповнення, доступності та практичної користі часто відходять на другий план. У багатьох випадках виконавці таких проєктів виглядають наперед визначеними, а кошториси — завищеними, що породжує сумніви щодо ефективності витрачання державних ресурсів.

Міністерство у справах ветеранів під керівництвом Наталії Калмикової, замість концентрації на реальних потребах захисників, фактично стало частиною вертикалі розподілу бюджетних ресурсів разом із керівництвом Київської обласної державної адміністрації. За наявною інформацією, саме на рівні області формується повний цикл ухвалення рішень — від ініціювання «потрібних» об’єктів до затвердження тендерної документації з умовами, адаптованими під конкретних виконавців.

Показовим прикладом стала реалізація проєкту ветеранського простору в Бучанській громаді загальною вартістю майже 140 мільйонів гривень. Така сума є співмірною з будівництвом повноцінного реабілітаційного центру, однак публічного і детального обґрунтування вартості саме цього об’єкта надано не було. Відсутні й чіткі пояснення, які саме послуги за ці кошти отримають ветерани.

Закупівля відбулася за мінімальної конкуренції. Переможцем став консорціум «Будівельні ініціативи» — структура, створена безпосередньо перед проведенням тендеру та така, що не має підтвердженого досвіду реалізації проєктів подібного масштабу. Для державного бюджету це є прямим індикатором ризику, адже йдеться про десятки мільйонів гривень.

Порівняння з аналогічними соціальними об’єктами в інших регіонах демонструє суттєві відмінності у вартості. Навіть поверхневий аналіз дозволяє говорити про завищення кошторису щонайменше на 20–30 відсотків. У грошовому вимірі це означає переплату в межах від 28 до 40 мільйонів гривень лише за одним проєктом.

Механізм реалізації таких схем є типовим: неподілені лоти, завищені кваліфікаційні вимоги до учасників, відсутність реальної конкуренції. У таких умовах практично будь-яку суму можна подати як «ринкову», а перевірка доцільності витрат стає формальністю.

Фактично ці десятки мільйонів гривень могли б бути спрямовані на тисячі годин психологічної допомоги, програми реабілітації, перекваліфікації чи підтримку ветеранського підприємництва. Натомість кошти концентруються у будівельних кошторисах, де контроль ефективності використання бюджету максимально розмитий.

У підсумку під гаслами турботи про ветеранів формується система, у якій держава не стільки допомагає захисникам, скільки купує лояльність підрядників за бюджетний рахунок. І саме це дедалі більше схоже не на соціальну політику, а на цинічний бюджетний блеф.