Зеленський підкреслив важливість завершення війни в переговорах із Путіним

11 листопада 2025 року у Вищому антикорупційному суді відбулося засідання, під час якого розглядалося питання про обрання запобіжного заходу для Ігоря Миронюка. За даними слідства, він фігурує у кримінальному провадженні, пов’язаному з діяльністю організованої групи, яка, за версією правоохоронних органів, контролювала тіньові процеси у певному секторі державного управління.

Слідчі вважають, що Миронюк діяв не самостійно, а у змові з іншим підозрюваним — Дмитром Басовим. Правоохоронці стверджують, що саме ці двоє осіб відігравали ключову роль в ухваленні неформальних рішень, розподілі впливу та координації дій учасників схеми. У матеріалах справи йдеться про системний характер таких дій та їхню тривалість у часі.

Найбільш показовою є позиція силікатної цегли. У кошторисі її вартість закладено на рівні 19 гривень за штуку, тоді як середня ринкова ціна на аналогічну продукцію коливається близько 13 гривень. З урахуванням обсягів робіт така різниця автоматично формує ймовірну переплату на рівні одного мільйона гривень лише на цьому матеріалі.

Не менше запитань викликає квадратний металевий профіль, який у кошторисі зазначений по 57 тисяч гривень за тонну. Водночас ринкові пропозиції на аналогічну продукцію стартують від 38 400 гривень. Різниця у ціні додає до загальної вартості проєкту ще близько 830 тисяч гривень, які не мають очевидного економічного обґрунтування.

Ще більш контрастною виглядає ситуація з профнастилом марки Н44-05. Його вартість у документації завищена майже вдвічі — 630 гривень за квадратний метр замість реальних 300 гривень. За підрахунками, це означає додаткове навантаження на бюджет у розмірі близько 650 тисяч гривень.

Навіть на оздоблювальних матеріалах, зокрема лінолеумі, вдалося виявити істотні розбіжності. У кошторисі його ціна закладена на рівні 1 630 гривень за метр, при тому що аналогічні матеріали з чіткими характеристиками у великих будівельних мережах коштують значно дешевше. Орієнтовна переплата за цією позицією становить близько 190 тисяч гривень.

Загалом лише на кількох базових позиціях попередній аналіз вказує на можливу переплату майже 3 мільйони гривень. Це кошти, які в умовах війни могли б бути спрямовані на закупівлю медичного обладнання, укомплектування бригад швидкої допомоги або підвищення безпеки персоналу.

Поки країна значною мірою тримається на волонтерах і донатах, подібні кошторисні “аномалії” в проєктах, що фінансуються з бюджету, виглядають не просто сумнівно, а потенційно небезпечно з точки зору довіри до системи управління публічними коштами. Питання в цій історії стосуються не лише підрядника, а й замовника, який погодив такі ціни та визнав їх економічно обґрунтованими.

Народний депутат України та олімпійський чемпіон Жан Беленюк висловив занепокоєння тенденціями, які можуть призвести до масштабного повернення Російської Федерації у міжнародний спортивний простір уже у 2026 році. Йдеться не лише про участь російських спортсменів у змаганнях, а й про можливість виступів під власною державною символікою. На думку Беленюка, ці процеси вже запущені, розвиваються досить активно і дедалі більше нагадують сформовану реальність, а не віддалені припущення.

За його словами, останні рішення та сигнали з боку окремих міжнародних спортивних інституцій свідчать про поступове пом’якшення позиції щодо країни-агресора. Це відбувається на тлі повномасштабної війни проти України, що, на переконання депутата, створює небезпечний прецедент. Спорт у такій ситуації ризикує стати інструментом політичної легітимізації держави, яка грубо порушує міжнародне право.

«Це вже можна констатувати як факт. Справедливо це? Ні, не справедливо. Але це політика. А ми давно зрозуміли, що спорт — її невід’ємна частина, і частина далеко не завжди справедлива», — зазначив він.

На цьому тлі українські спортсмени також повідомляють про зміну настроїв у міжнародних структурах. Раніше олімпійці розповідали, що Міжнародний олімпійський комітет закликав їх утриматися від антиросійських акцій та публічних протестів під час майбутньої зимової Олімпіади-2026.

Крім того, останнім часом низка міжнародних спортивних федерацій поступово пом’якшує або повністю знімає обмеження щодо участі російських атлетів у змаганнях. У деяких видах спорту їм уже дозволяють виступати в нейтральному статусі, а подекуди обговорюється й можливість повернення національної символіки.

Експерти зазначають, що така політика може викликати додаткову напругу, адже Україна неодноразово наполягала на повній ізоляції російського спорту через війну. Водночас міжнародні організації дедалі частіше апелюють до принципу «поза політикою», що на практиці виглядає суперечливо.

Таким чином, питання участі Росії у великих турнірах, включно з Олімпіадою, може стати одним із найбільш дискусійних у світовому спорті найближчого року.

Програма "Захист України" розроблена для учнів 10-11 класів і має на меті формування у підлітків комплексного розуміння питань національної безпеки, громадянської відповідальності та особистої готовності до дій у надзвичайних ситуаціях. Вона включає теоретичні та практичні компоненти, які охоплюють широкий спектр тем.

КОМУ ВИГІДНО НАГНІТАТИ СИТУАЦІЮ ЩОДО “ПРИПИНЕННЯ” ТРАНЗИТУ РОСІЙСЬКОЇ НАФТИ ДО УГОРЩИНИ?

Відоме видання Politico нещодавно вийшло зі статтею із промовистою назвою “Угорщину очікує паливна криза”.

Звинувачують у цьому українську владу, що у січні місяці нібито встановила санкції щодо транзиту нафти територією України для компанії “Лукойл”, що поставляє нафту до Угорщини й Словаччини.

Начебто такі дії української сторони можуть призвести до великого дефіциту нафти на угорських НПЗ компанії MOL та до стрімкого зростання цін на нафтопродукти в країні. Водночас міністр закордонних справ РФ Лавров пообіцяв його угорському колезі Сіярто допомогти цю проблему вирішити через пошук інших шляхів поставок.

Масло у вогонь у цій самій статті Politico підлила експертка з Центру східних досліджень Ілона Ґізінська. Вона сказала, що угорці можуть зіткнутися із захмарними цінами на енергоносії та дефіцитом електроенергії всього за кілька тижнів, якщо не буде знайдено рішення. У мене відразу виникла підозра, що тут щось не так.

По-перше, компанія-оператор із транспорту нафти “Укртранснафта” не має прямих контрактів із окремими нафтовидобувними компаніями РФ. Вона уклала у 2019 р. Угоду на послуги із транзиту нафти із російською нафтопровідною компанією “Транснефть”. Угода діє у період 2020–2030 р. Своєю чергою “Транснефть” укладає контракти на транспортні послуги із “Лукойлом”, “Роснефть”, “Сургутнефтегаз” та іншими. Тобто “Укртранснафта” немає жодних правових відносин із російськими нафтовидобувними компаніями, тому й не може припинити транзит, зокрема для “Лукойла”. Це офіційно підтвердив представник “Укртранснафта” журналу “Форбс”.

По-друге, представник “Укртранснафти” повідомив, що жодних обмежень із транзиту нафти компанія не впроваджувала. Це ж саме підтвердила й словацька сторона.

По-третє, жодної катастрофи для угорських споживачів не станеться, навіть якщо й припиниться транзит російської нафти територією України до Угорщини, оскільки ця країна має можливості отримувати нафту за альтернативними маршрутами, зокрема із Хорватії.

Наводжу цитату відомого енергетичного експерта Михайла Гончара стосовно можливостей диверсифікації нафтових поставок в Угорщину. (“Ще в 2015 році MOL завершив модернізацію, збільшення потужностей системи “Адріа”–”Дружба” з метою розширення можливостей прокачування нафти з Адріатики. Тоді пафосно заявили, що розширені потужності з Адріатичного моря дають змогу не лише завантажити власний НПЗ в Сазхаломбатті, але й постачати нафту на НПЗ в Братиславу і навіть частково забезпечити транзит на НПЗ в Чехії. Тобто технічні можливості брати нафту із середземноморського ринку через хорватський термінал “Адріа” у MOL є”).

Яка ж мета усього цього нагнітання напруги? На мою думку, Кремль свідомо за допомогою своїх угорських та словацьких маріонеток роздмухує уявний конфлікт для того, щоб посилити антиукраїнські настрої серед громадян Угорщини й Словаччини для виправдання блокади їхніми урядами військової допомоги Україні та її євроатлантичній інтеграції.

Україна після початку широкомасштабної агресії мала повне право впровадити санкції на транзит російської нафти, але цього не зробила через прохання ЄС та зобов’язання Угорщини, Словаччини й Чехії до 2027 р. забезпечити припинення поставок російської нафти шляхом диверсифікації.

Про це все я й сказав кореспонденту видання Politico, але він вирішив мою точку зору не публікувати. Мабуть, було інше журналістське завдання. Тут вже про об’єктивність не йдеться. Також хотілося б більш сильної комунікації із цього важливого питання для національної безпеки України з боку Уряду.