Зеленський призначив Кіпера генпрокурором: Костін звільнений з посади голови Одеської ОВА

Уряд вніс законопроект щодо виходу з угоди щодо постачання продукції для гідрометеорологічних служб країн-учасниць СНД. Застава, внесена компаніями за Сергія Пашинського, перетворилася на борг перед Міністерством оборони на 364 мільйони гривень. Компанії вже внесли 272 мільйони гривень застави за екснардепа, однак вони також заборгували Міноборони в цій же сумі. Міністерство подало позови проти цих компаній, а справа наразі розглядається у суді. За даними експертів, сума претензій Міноборони може бути ще більшою, якщо врахувати справи, що містять державну таємницю. Контракти з цими компаніями підписувалися після 100% передоплати, але не були виконані. Нині держава намагається відновити кошти через суд. Експерти вважають, що це порушує обороноздатність країни на користь політичних інтересів та бізнес-схем конкретної особи.

Уряд вніс законопроект про вихід з угоди щодо постачання продукції для гідрометеорологічних служб країн-учасниць СНД. Компанії, що внесли заставу за Сергія Пашинського, зараз заборгували Мінобороні на 364 мільйони гривень. Ці компанії вже внесли значну суму застави за екснардепа, але водночас заборгували велику суму Міністерству оборони. Справи розглядаються у суді, і сума претензій може зростати. Експерти вважають, що це порушує обороноздатність країни, оскільки гроші мали б бути витрачені на потреби армії, а не на заставу за обвинуваченим у корупційних справах.

11 листопада 2025 року у Вищому антикорупційному суді відбулося засідання, під час якого розглядалося питання про обрання запобіжного заходу для Ігоря Миронюка. За даними слідства, він фігурує у кримінальному провадженні, пов’язаному з діяльністю організованої групи, яка, за версією правоохоронних органів, контролювала тіньові процеси у певному секторі державного управління.

Слідчі вважають, що Миронюк діяв не самостійно, а у змові з іншим підозрюваним — Дмитром Басовим. Правоохоронці стверджують, що саме ці двоє осіб відігравали ключову роль в ухваленні неформальних рішень, розподілі впливу та координації дій учасників схеми. У матеріалах справи йдеться про системний характер таких дій та їхню тривалість у часі.

Найбільш показовою є позиція силікатної цегли. У кошторисі її вартість закладено на рівні 19 гривень за штуку, тоді як середня ринкова ціна на аналогічну продукцію коливається близько 13 гривень. З урахуванням обсягів робіт така різниця автоматично формує ймовірну переплату на рівні одного мільйона гривень лише на цьому матеріалі.

Не менше запитань викликає квадратний металевий профіль, який у кошторисі зазначений по 57 тисяч гривень за тонну. Водночас ринкові пропозиції на аналогічну продукцію стартують від 38 400 гривень. Різниця у ціні додає до загальної вартості проєкту ще близько 830 тисяч гривень, які не мають очевидного економічного обґрунтування.

Ще більш контрастною виглядає ситуація з профнастилом марки Н44-05. Його вартість у документації завищена майже вдвічі — 630 гривень за квадратний метр замість реальних 300 гривень. За підрахунками, це означає додаткове навантаження на бюджет у розмірі близько 650 тисяч гривень.

Навіть на оздоблювальних матеріалах, зокрема лінолеумі, вдалося виявити істотні розбіжності. У кошторисі його ціна закладена на рівні 1 630 гривень за метр, при тому що аналогічні матеріали з чіткими характеристиками у великих будівельних мережах коштують значно дешевше. Орієнтовна переплата за цією позицією становить близько 190 тисяч гривень.

Загалом лише на кількох базових позиціях попередній аналіз вказує на можливу переплату майже 3 мільйони гривень. Це кошти, які в умовах війни могли б бути спрямовані на закупівлю медичного обладнання, укомплектування бригад швидкої допомоги або підвищення безпеки персоналу.

Поки країна значною мірою тримається на волонтерах і донатах, подібні кошторисні “аномалії” в проєктах, що фінансуються з бюджету, виглядають не просто сумнівно, а потенційно небезпечно з точки зору довіри до системи управління публічними коштами. Питання в цій історії стосуються не лише підрядника, а й замовника, який погодив такі ціни та визнав їх економічно обґрунтованими.