Зеленський заявив про масштабну мобілізацію: скільки військових в Україні готують до служби?

Починаючи з кінця минулого року, українська армія, після невдачі в наступі, змінила свій підхід на стратегічну оборону, яка включає побудову масштабних оборонних ліній. Проте у Києві зіткнулися зі значними труднощами у втіленні цього плану. "Ми бачили лише окопи по коліно і все", – так військовослужбовець Микола описує стан інженерно-фортифікаційних споруд на другій лінії оборони, куди нещодавно був переміщений його підрозділ на Сході. Ця проблема є поширеним явищем, особливо відчутним стало це у лютому, коли українські війська були змушені відступати з Авдіївки під тиском російських військ. Бійці стверджують, що за містом не було готових оборонних рубежів, що дозволило противнику швидко просунутися на захід на майже 10 км. Самі бійці, військові експерти, аналітики і політики говорять про недостатність, непідготовленість та навіть погану якість українських оборонних ліній. Парламентська опозиція вимагає звіту від прем’єр-міністра щодо "проваленої програми будівництва фортифікацій" і проведення розслідування цього. Прем’єр-міністр Денис Шмигаль заявляє про виділення рекордних 20 мільярдів гривень з початку року на створення оборонних рубежів та інтенсифікацію цих робіт. Після оприлюднення інформації про плачевний стан українських фортифікацій, цей процес значно прискорився. Щоденно військові підрозділи та обласні адміністрації почали оприлюднювати фотозвіти про копання окопів та будівництво бункерів, а координувати цей процес став "непублічний куратор" від влади. Спочатку слід розібратися, що саме означають терміни "оборонні споруди". Це військові фортифікаційні споруди, які будуються біля лінії зіткнення та на певній відстані від неї. Зазвичай лінія оборони складається з трьох основних частин. Перша – "передпілля", яке може включати мінні поля, загородження з колючого дроту, протитанкові рови та бетонні перешкоди – так звані "зуби дракона". Друга – головна лінія оборони, яка включає бункери, земляні оборонні пункти, траншеї, земляні укриття, бункери та позиції для кулеметів. Третя – резервна лінія, а також місця для розташування артилерійських гармат. Прикладом такої системи є "лінія Суровікіна", яку російські силовики побудували на окупованій території Запорізької та Донецької областей за півроку – з жовтня 2022 по весну 2023 року. Україна почала будувати свої оборонні лінії ще з 2015 року вздовж лінії розмежування на Сході. Однак вони не були настільки міцними та ефективними, і розташовані не в тих районах, де зараз ведуться бойові дії.

Віктор Кевлюк, колишній командир штабу оперативно-тактичного угруповання "Луганськ" та зараз експерт Центру оборонних стратегій, розглядаючи ситуацію на Луганщині, розповів про те, як інженерно-фортифікаційні споруди були зведені вздовж річки Сіверський Донець. "Передня лінія оборони пролягала вздовж річки, друга лінія оборони була побудована паралельно Сіверському Донцю і перпендикулярно до сучасної лінії фронту. Тому питання: яка користь від цієї лінії сьогодні, якщо напрямок ведення бойових дій зі сходу на захід, а не з півдня на північ?" — пояснив Кевлюк. За його словами, по всьому державному кордоні з Російською Федерацією на Луганщині не було жодних оборонних рубежів. На деяких ділянках були лише взводні опорні пункти, а на інших — лише концентрація резервів у тилу. Це призвело до того, що російським військам вдалося швидко окупувати більшу частину Луганщини та просунутись вглиб області під час початкової фази вторгнення у 2022 році.

У багатьох інших ділянках фронту, особливо на півдні Донецької області, українські війська були змушені відступити з першої лінії оборони на другу під тиском противника, але третю лінію оборони не підготували. За даними джерела з командування інженерних військ, оборонні рубежі, які були зведені з 2015 року, виявилися неефективними на початку повномасштабної війни, оскільки російська армія фактично їх обійшла і просунулась вглиб території на багатьох ділянках фронту. Останніми "старими" лініями оборони залишились Мар'їнка і Авдіївка, які впали на початку цього року під час тиску російських військ.

Тепер Україна прискорено намагається збудувати нову лінію оборони, особливо на найбільш критичних ділянках, таких як біля Запоріжжя, на заході Донеччини, а також біля Куп'янська та вздовж східного кордону з Росією. Проте залишається відкритим питання: чому почати зводити нову потужну оборонну лінію не було розпочато в перші два роки великої війни? Співрозмовники з ВВС Україна зазначають різні версії причин. Це може бути пов'язано з хаосом у перші місяці конфлікту, обмеженими фінансовими ресурсами держави та акцентом на наступальні, а не оборонні стратегії українського уряду.

Основну частину робіт зі зведення оборонних рубежів поблизу фронту виконують інженерні війська, що входять до Сил підтримки Збройних Сил України. В початку березня президент Володимир Зеленський змінив командира Сил підтримки. Новим керівником став начальник інженерних військ Олександр Яковець.

На думку полковника запасу Віктора Кевлюка, Україна стикається з дефіцитом інженерних підрозділів, що є наслідком їх значного зменшення на початку 2000-х років. Зараз, як пояснює експерт, командувач оперативного командування на фронті має у своєму розпорядженні лише один полк оперативного забезпечення з трьох батальйонів, який може здійснювати роботи з фортифікаційного облаштування, оскільки він має необхідне обладнання та техніку. Однак, за словами Кевлюка, цього виявляється недостатньо. "Для здійснення оборонної операції в оперативному командуванні потрібно приблизно 5-8 інженерних батальйонів, а маємо лише 1. Питання: чому немає інших? Невідомо", — зауважує Кевлюк.

Ще однією проблемою є те, що процес облаштування фортифікацій відбувався "знизу – догори", тобто кожний конкретний підрозділ відповідав лише за створення лінії оборони на своїй ділянці. Для того, щоб створити щось більш надійне, ніж звичайні окопи, потрібно було постійно звертатися до вищого командування за виділенням деревини, бетону чи техніки. Це призвело до того, що зведені фортифікації на кожній окремій ділянці значно відрізнялися одна від одної і не створювали щільного та суцільного оборонного рубежу. Така ситуація надавала російським військам можливість продавлювати українську оборону на "слабких" ділянках і заходити у фланг інших підрозділів.

Оголосивши про перехід до "стратегічної оборони", в грудні 2023 року українська влада визначила, що замовниками при закупівлі товарів, робіт і послуг оборонного призначення для будівництва фортифікаційних споруд є відразу кілька відомств. Серед них Міністерство оборони, державна спеціальна служба транспорту, місцеві адміністрації і державне агентство відновлення та розвитку інфраструктури. Однак, часто фактично координувати цей процес виявляється надто складно, і місцеві адміністрації у деяких випадках не надають необхідної допомоги військовим, що вимушені в умовах відсутності спецтехніки і матеріалів нашвидкуруч зводити фортифікаційні споруди біля лінії бойових дій.

Член парламентського комітету з питань національної безпеки і оборони Сергій Рахманін (фракція "Голос") вказує на проблему з вилученням будівельної техніки для робіт з облаштування оборонних рубежів Збройних Сил України (ЗСУ). За словами Рахманіна, хоча ЗСУ мають законне право вилучати необхідну техніку, це відбувається не завжди через місцеві військові адміністрації. З його точки зору, ця проблема виникає через низьку "виконавчу дисципліну" в Україні, де немає когось, хто міг би дійсно навести порядок.

Неочікуваним рішенням стало призначення колишнього заступника голови Офісу Президента України Кирила Тимошенка на посаду радника міністра оборони Рустема Умєрова з питань облаштування фортифікацій. Це стало причиною занепокоєння і сумнівів, оскільки Тимошенко відомий своєю суперечливою репутацією. Він не бажав розкривати деталі своєї причетності до фортифікаційної тематики, залишаючи питання про його роль у процесі облаштування оборонних укріплень без відповіді.

Тим не менш, Міністерство оборони заявило, що Тимошенко відповідає за роботу з облаштування фортифікацій, а також за комунікаційну політику. Однак, кон

Висновки з вищезгаданої статті можуть бути наступними:

• Наявність дефіциту інженерних підрозділів у Збройних Силах України створює проблеми у роботі з облаштування оборонних рубежів.

• Недостатня виконавча дисципліна та низький рівень координації в українській системі управління ведуть до затримок у вирішенні питань щодо отримання необхідних матеріалів і техніки для фортифікаційних робіт.

• Призначення Кирила Тимошенка на посаду радника міністра оборони може стати першим кроком у поліпшенні комунікаційної політики в Збройних Силах, але його причетність до робіт з фортифікації залишається неясною.

• Важливість вирішення цих питань для зміцнення обороноздатності України та створення надійних оборонних укріплень на фронті.

Андрій Наумов, колишній генерал Служби безпеки України, знову опинився під обстрілом кримінальних обвинувачень від Державного бюро розслідувань України (ДБР). Це звинувачення стало новим етапом у вже складній юридичній драмі, яка оточує колишнього високопосадовця.

Деталі цієї кримінальної справи ще не повністю відомі, однак вони вже викликали значний інтерес серед громадськості та експертного середовища. Андрій Наумов відомий своєю ролью в українських правоохоронних органах і раніше залучався до судових процесів, які відображають складну динаміку сучасної політичної і правової ситуації в Україні.

Державне бюро розслідувань продовжує розслідування цієї справи, і реакція громадськості на нові обвинувачення відіграє важливу роль у формуванні майбутнього юридичного контексту. Українська суспільність і правова система ставлять перед собою важливі завдання з метою забезпечення справедливості та законності у всіх аспектах.

Він звинувачується у підробці офіційних документів з метою уникнення кримінальної відповідальності в Сербії, де він перебуває на даний момент.

У червні 2022 року його затримали на кордоні Сербії та Македонії з великими сумами грошей і двома смарагдами.

За версією ДБР і сербського слідства, кошти були вкрадені в Україні, але щоб виправдати їхнє походження, Наумов підробив документи про нібито позику між його батьком і третьою особою. Ці документи передані сербському суду.

Нагадаємо, що Наумов був засуджений до року ув’язнення в Сербії, але в грудні вже вийшов на свободу.