Жахлива подія в Одеській області: Невідомі збройні особи захопили 14-річного хлопця, загрожують зв’язати зі злочинцями з військової сфери

Український президент Володимир Зеленський виконав рішучий крок, який здивував багатьох. Він провів кадрові перестановки в Офісі Президента, звільнивши з посади першого помічника президента України Сергія Шефіра. Це рішення офіційно опубліковано в указі №207/2024 на сайті Офісу Президента. Попередньо від виконання обов’язків своїх позаштатних радників були також звільнені Михайло Радуцький, Сергій Трофімов та Олег Устенко, а також Наталія Пушкарьова та Альона Вербицька.

Сергій Шефір – це давній друг і бізнес-партнер Володимира Зеленського, співвласник студії “Квартал 95”. Він обіймав посаду першого помічника президента з 21 травня 2019 року. ЗМІ повідомляли, що саме Шефіру Зеленський передав свою частку “Кварталу 95” напередодні президентських виборів 2019 року. Вересні 2021 року на Шефіра був скоєний замах – його автомобіль обстріляли з автомата в Київській області. В Офісі Президента пов’язували напад на Шефіра із законом про деолігархізацію.

Михайло Радуцький став позаштатним радником президента 30 липня 2019 року. Він є нардепом від партії “Слуга Народу” і президентом клініки “Борис”. Раніше, у 2014-2015 роках, він був радником голови КМДА Віталія Кличка. У 2013 році вийшов випуск російського телешоу “Битва екстрасенсів” за участю Радуцького, у ньому учасники намагалися “прочитати думки з його голови”.

Сергій Трофімов був радником Зеленського з 4 листопада 2020 року, а до цього до листопада був першим заступником керівника Офісу Президента і відповідав за регіональну політику. Ще раніше працював виконавчим продюсером студії “Квартал-95”.

Олег Устенко був радником глави держави з 28 травня 2019 року. Він економіст і є членом наглядової ради міжнародного Фонду Блейзера. У 2014 році був директором Центру світової економіки і міжнародних відносин НАН України. Також є членом Національної інвестиційної ради.

Наталія Пушкарьова перебувала на посаді уповноваженого президента з питань волонтерської діяльності з 4 грудня 2019 року. Восени 2023-го волонтери розкритикували її через бездіяльність. Вони намагалися домогтися відсторонення посадовця за допомогою петиції президенту.

Альона Вербицька було призначено на посаду 13 жовтня 2021 року. До цього вона займалася правозахисною діяльністю в секторі безпеки та оборони. Також Вербицька є головою Консультативної ради із забезпечення прав і свобод захисників України.

Здавалося б, президент вирішив оновити команду, додаючи новий запал та енергію до колективу, який, можливо, вже відчував втому та втратив ефективність після років напруженої праці. Слід зазначити, що у 2019 році багато людей прийшли до влади з власними амбіціями та цілями, проте реальність війни змусила багатьох переглянути свої плани. Таким чином, не виключено, що всі звільнені вирішили піти з посад за власним бажанням, можливо, шукаючи нових можливостей або спробуючи змінити своє життя. Однак залишається відкритим питання, хто займе вакантні посади та які ідеї та підходи принесе нова команда до роботи у владі.

У висновку можна зазначити, що рішення президента з вирішення кадрових питань у владі свідчить про його бажання оновити та удосконалити роботу державних структур. Вважається, що такі кроки можуть призвести до зміцнення дієвості та ефективності владних органів, а також сприяти втіленню нових ідей та стратегій у державному управлінні. При цьому важливо враховувати, яким чином буде здійснено заповнення вакантних посад, оскільки велика роль у подальшій роботі команди влади залежатиме від кваліфікації та професійних якостей нових кадрів.

Десятого березня цього року виповнюється рік з дня винесення вироку українському правозахиснику Максиму Буткевичу. Після присудження йому 13 років позбавлення волі, протягом останніх 20 місяців колишній журналіст ВВС перебуває у полоні в Росії. Останній візит адвоката та отримана інформація від батьків Буткевича до колонії суворого режиму №2 в окупованій Луганщині надихнули трохи оптимізму. Йому нарешті дозволили листування, але лише в межах Росії. Листи від друзів вже відправлені, але їх доставка може зайняти деякий час. Максим повідомив, що не отримав передачі від української сторони, яку планувалося передати військовополоненим напередодні новорічних свят. На жаль, разом з цією передачею Буткевич не отримав також листа від своїх батьків. Навіть після надходження посилки, російська сторона не підтвердила її вручення полоненим. Щодо умов у колонії, Буткевичу дозволили користуватися бібліотекою, що раніше було заборонено. Його зовнішній вигляд покращився, а харчування, за словами матері, теж мало б стати кращим. Наступного місяця, 13 березня, у Верховному суді Москви розглядатимуть касаційну скаргу на справу Буткевича. Батьки знову підтримують надію на зустріч з сином і надіються на його обмін. “Наша головна мета – дочекатися звільнення Максима. Ми не втрачаємо надію на його повернення”, – підкреслює Євгенія Буткевич.

Максим Буткевич вирішив долучитися до фронту на початку повномасштабного вторгнення у 2022 році, незважаючи на відсутність військового досвіду, крім навчання на військовій кафедрі, де отримав філософську освіту. У червні 2022 року він потрапив у полон разом із своїм підрозділом у районі захоплених росіянами пунктів Золоте і Гірське Луганської області. Після цього російські ЗМІ розпочали масштабну кампанію дезінформації, називаючи його “переконаним фашистом” та “головним підривником режимів” у Казахстані та Білорусі. Десятки російських сайтів поширювали фейкові новини, де його класифікували як “бойовика”, “нациста”, “пропагандиста” і “русофоба”, приписуючи йому навіть розпалювання громадянської війни. Також його називали “британським шпигуном” через його минулу роботу на BBC.

Максим Буткевич є відомим правозахисником в Україні, який протягом десятиліть адвокатував права людей та допомагав сотням мігрантів. У його біографії значиться робота в українській службі ВВС у Лондоні, викладання у Києво-Могилянській академії та робота в ООН.

Колеги та друзі описують Максима Буткевича як пацифіста та захисника мігрантів, який публічно засуджував різноманітні форми нетерпимості та фашизму. Майже 15 років свого життя він присвятив боротьбі за права людини. Максим був членом правління українського відділення Amnesty International та співзасновником організації “Без кордонів”, яка активно виступає проти ксенофобії та расизму в Україні, а також надає допомогу переселенцям. Він відзначився в боротьбі за визволення в’язнів Кремля, зокрема режисера Олега Сенцова.

“Максим боровся проти дискримінації, ворожніх висловлювань та виступав за те, щоб Україна не виганяла людей до країн, де їм загрожувала небезпека. Він допомагав їм знайти притулок тут”, – розповідає Володимир Яворський, юрист з Центру громадянських свобод, друг Максима.

Згідно з версією російських слідчих, у червні 2022 року Максим вистрілив із протитанкового гранатомета по під’їзду житлового будинку у Сєвєродонецьку, де, за їх словами, були двоє людей. Проте, за словами його матері, його підрозділ ніколи не перебував у Сєвєродонецьку, а воював біля Золотого й Гірського. У серпні 2023 року суд у Москві підтвердив вирок правозахиснику. Після цього Максим на три місяці зник у російській каральній системі, і ні рідні, ні адвокати не знали його місцезнаходження. Виявилося, що його перевели до колонії №2 на окупованій Луганщині у місті Боково-Хрустальне (Вахрушеве). Amnesty International називає вирок Максиму Буткевичу “помстою російської влади за його правозахисну діяльність”, а зізнання, яке він, за їхніми словами, зробив, – вимушеним.

У результаті дослідження статті про Максима Буткевича виявлено, що він є видатним правозахисником та активістом, який протягом багатьох років боровся за права людини та публічно виступав проти нетерпимості та фашизму. Його діяльність включала участь у роботі Amnesty International та співзаснування організації "Без кордонів", яка надавала допомогу переселенцям та боролася з ксенофобією та расизмом.

Проте, за версією російських слідчих, йому було пред'явлено обвинувачення у вистрілі з протитанкового гранатомета по житловому будинку у Сєвєродонецьку, що викликало смерть двох осіб. Однак згідно з відомостями його матері та інших джерел, його підрозділ не перебував у зазначеному місті.

Після вироку у Москві Максима Буткевича зник на три місяці, а потім виявилось, що його перевели до колонії №2 на окупованій Луганщині. Amnesty International та інші правозахисні організації вважають вирок Максиму неправомірним і спрямованим на помсту за його правозахисну діяльність.

Отже, справа Максима Буткевича є ще одним прикладом порушення прав людини та правозахисної діяльності у Росії, і необхідно продовжувати міжнародний тиск на владу цієї країни для його звільнення та захисту прав і свобод усіх громадян.

Особливу увагу громадськості та ЗМІ привернув той факт, що серед фігурантів справи значиться колишній високопосадовець — екс-керівник Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України Юрій Щиголь. Ця обставина підкреслює серйозність та масштабність розслідування, яке торкнулося вищих ешелонів державної влади.

«Слідство встановило, що впродовж 2020-2022 років власник групи компаній у змові із керівництвом Держспецзв’язку розробили схему заволодіння бюджетними коштами, виділеними на закупівлю обладанання та програмного забезпечення», – зазначено в повідомленні.

Так, відомство уклало контракти на постачання відповідного ПЗ та послуг та перерахувало у 2021-2022 роках кошти на суму понад 285 млн грн. Проте реальна вартість ПЗ склала 223 млн грн, а різницею більш ніж 62 млн грн і заволоділи учасники злочину.

Серед підозрюваних:

Нагадаємо, у листопаді минулого року НАБУ та САП повідомили про підозру голові Держспецзв’язку Юрію Щиголю, його заступнику та іншим у заволодінні державними коштами у сумі понад 62 млн грн.

Щиголю визначили запобіжний захід у вигляді взяття під варту з альтернативою у вигляді застави у розмірі 25 млн грн. Через день після обрання запобіжного заходу він вийшов з-під варти.