Журналісти викрили схему з бронюванням від мобілізації в Києві

Участь співробітників Служби безпеки України та української військової розвідки у проведенні спеціальної операції, що призвела до удару по Новолипецькому металургійному комбінату, виявилася ключовою у відбитті важливого об'єкту військово-промислового комплексу Російської Федерації. Металургійний завод, який виробляє стратегічно важливу сировину для розробки та виробництва ракет, артилерії та безпілотників, був важливим елементом в російській оборонній промисловості. Атака, яка призвела до масштабної пожежі та припинення виробництва на комбінаті, нанесла серйозні збитки російському військовому потенціалу.

Зазначена діяльність також підкреслила важливість співпраці з міжнародними партнерами для забезпечення безпеки та стабільності. Дія співробітників СБУ та ГУР є частиною стратегічних заходів України для захисту національних інтересів та відстоювання суверенітету у сучасному геополітичному контексті. Такі дії свідчать про визнання необхідності державної безпеки та активної ролі України у забезпеченні міжнародної стабільності.

Нанесений удар також має стратегічне значення в контексті боротьби проти корупції та олігархічного впливу, оскільки Новолипецький металургійний комбінат належить олігарху, що має близькі стосунки з керівництвом РФ. Підкреслення таких зв'язків вказує на необхідність підтримки та розвитку демократичних цінностей в Україні та в усьому світі.

Участь українських спецслужб у проведенні операції проти Новолипецького металургійного комбінату відображає рішучість України захищати свої національні інтереси та призначення сприяти міжнародній безпеці. Атака на цей об'єкт, який є важливим елементом військово-промислового комплексу Російської Федерації, свідчить про активну позицію України у забезпеченні стабільності у регіоні та обороноздатності країни.

Окрім того, нанесений удар також відображає боротьбу України проти олігархічного впливу та корупції. Новолипецький металургійний комбінат, який належить олігарху зі зв'язками до керівництва РФ, став об'єктом удару як символ боротьби проти впливу та власницьких структур, що загрожують національній безпеці та демократичним цінностям.

Україна продовжує діяти відповідально та рішуче в контексті своїх зусиль щодо захисту власної безпеки та сприяння міжнародній стабільності.

Ключові елементи ефективної системи реагування на стихійні лиха:

За словами Прем’єр-міністра Дениса Шмигаля, кошти, які Україна отримає, фінансуються Сполученими Штатами та міжнародними партнерами. Уряд працює над тим, щоб залучені кошти забезпечили реалізацію ключових соціальних ініціатив, від яких залежить добробут громадян у складний час.

“Ця підтримка буде направлена на ключові соціальні та гуманітарні програми,” — зазначив Шмигаль.

Проєкт PEACE (Public Expenditures for Administrative Capacity Endurance) уже кілька років є важливим джерелом допомоги для України. Від початку повномасштабного вторгнення уряд залучив понад 100 мільярдів доларів зовнішнього фінансування, яке дозволило зберегти функціонування ключових державних інституцій, підтримувати населення і забезпечувати соціальну стабільність.

У межах нового траншу уряд планує фінансувати:

Надходження цих коштів є яскравим прикладом міжнародної підтримки України у боротьбі проти російської агресії. Сполучені Штати залишаються ключовим донором, активно залучаючи партнерів з Європи та інших регіонів для допомоги.

Економіст Павло Вернівський, який спеціалізується на аналізі оборонного сектору, звертає увагу на комплекс факторів, що впливають на цю ситуацію. За його словами, існує низка причин, через які Україна, маючи нагальну потребу в сучасних ракетних системах, все ще не досягла бажаного обсягу виробництва.

Чому Україна не виготовляє ракети? Озвучу власну версію.

У нас не виготовляють ракети не тому, що не вміють. Якщо трохи погуглити, то можна побачити безліч перспективних розробок. І ОТРК “Грім-2”, наш аналог “Іскандера”. І крилаті ракети “Коршун”. Навіть рік тому хтось там хвалився, що в нас переробили ракету “Нептун” для ударів по наземних цілях.

Тож проблема не в тому, що ми не можемо виробляти ракети. Проблема в тому, що ми робимо це дуже повільно та в недостатній кількості. А це тому, що нам не вистачає системності, пріоритетності. Плюс — ефективних і якісних управлінських рішень для пришвидшення розробок і подальшого виробництва. І увесь цей комплекс питань, а саме відсутність розуміння та бажання втручатися у виробничі процеси, породжує ситуацію, коли “верхи не розуміють, а низи не можуть”. І, ймовірно, саме через це вітчизняна ракетна програма досі буксує.

Загалом усі проблеми, які заважають розробці й виробництву власних ракет, спостерігалися ще до початку повномасштабного вторгнення протягом усіх років незалежності. Українська промисловість деградувала упродовж 30 років, багато чого втрачено й забуто. А деякі процеси, від логістичних звʼязків і до внутрішніх виробничих процесів, були порушені. Усе потрібно відбудовувати, та цим наразі практично ніхто не займається.

Для аналогії уявіть, що у вас є автомобіль, який побував у декількох ДТП і починає барахлити. За аналогією з таким автомобілем, механізми українського ВПК неадекватно працюють, але замість того, щоб поремонтувати, усі вважають, що він поїде самостійно, достатньо лише залити бензин. Однак це так не працює.

Водночас люди, які дали вказівку розробляти ракетну програму, вважають: для того, щоб вирішити проблему, треба лише виділити кошти і дати держзамовлення. На цьому вся їхня робота закінчується. Проте, навіть якщо на ракетну програму знайдуть гроші, так само, як колись для заводу “Антонов”, коли Зеленський пообіцяв закупити його літаки, це не гарантує швидкої появи цих ракет. Тим паче, що багато проблем, які наразі стоять перед підприємствами оборонного сектору, вони самостійно вирішити не в змозі.

Наприклад, візьмемо процес розробки. Будь-яка промислова продукція — це своєрідний конструктор, який збирають із різних деталей та компонентів. Певні деталі цього умовного конструктора ми можемо імпортувати, але є компоненти, які імпортувати дуже важко, тому що країни-власники цих технологій можуть встановлювати обмеження на їхній експорт. У США експорт ракетних технологій регулюється спеціальним режимом — Missile Technology Control Regime (MTCR), який обмежує доступ до цих технологій усім охочим і дозволяє постачати їх лише ключовим країнам-партнерам. Однак, навіть з урахуванням того, що зараз Україна є партнером США, це не означає, що дозвіл на отримання цих технологій ми отримали автоматично. Його треба отримувати окремо. А це, у свою чергу, політичне питання. Тобто навіть у цьому напрямку потрібна системна робота, аналогічна тій, яка ведеться для отримання вже готової зброї від Заходу. Частково вона триває, але не є системною, водночас здебільшого ця ініціатива йде знизу, від компаній. А далі до неї приєднуються політики, щоб попіаритися, підписати якийсь меморандум — і все. Тож політична робота для пришвидшення отримання цієї технології не ведеться взагалі.

Додатково у виробників можуть виникати проблеми з кадрами. Дуже часто цю проблему важко вирішити, бо через деградацію сектору в галузі залишилося мало фахівців. Тому тут теж потрібні й політичні, й управлінські рішення для пошуку та підготовки необхідних кадрів. Причому, додатково треба заново популяризувати професію, шукати фахівців з інших галузей чи й залучати іноземних фахівців, які б закривали наші слабкі місця у певних сферах. Цієї роботи також немає.

Окремо потрібно відзначити, що проблеми спостерігаються не лише на етапі розробки, а й у виробництві. Тобто, коли вже є якась готова розроблена зброя, але навіть її ми не можемо випускати у великих кількостях. Усе це пояснюється деградацією виробництва, втратою кадрів, навичок організації виробництва. Про що тут говорити, якщо ці люди зараз не можуть створити навіть масового виробництва простіших реактивних снарядів для РСЗО чи навіть снарядів, тобто елементарнішого продукту, аніж технологічні ракети. І якщо ми не можемо вирішити проблему зі снарядами, то я не думаю, що варто очікувати просування у ракетній програмі, адже для цього не створено відповідних передумов.

Не виключаю навіть саботажу на виробництвах зброї, адже росіяни можуть вербувати співробітників сектору ВПК так само, як і коригувальників для ракетних ударів. І учасники процесу можуть цілеспрямовано гальмувати процес, розповідаючи наших держдіячам, які в тому не петрають, що швидше й більше зробити неможливо.

Тому у мене є сумніви, що ці проблеми буде вирішено. Якби було помітно, що в управлінців є бажання вирішувати ці проблеми, то, можливо, у мене був би кращий прогноз. Зараз я цього не бачу.