Зміни в керівництві збірної України: Ребров йде, новий тренер попереду

Керівник Дослідницької служби Верховної Ради Леся Ваолевська представила важливе парламентське дослідження, яке детально розглядає правове регулювання статусу «політично значущої особи» (ПЗО) в Україні. У документі також аналізуються підходи до застосування посиленого фінансового моніторингу щодо таких осіб, а також членів їхніх родин та пов'язаних осіб. Це дослідження є важливим для розуміння поточних проблем у сфері фінансового контролю та антикорупційної політики в Україні.

У своєму дослідженні Леся Ваолевська порівнює національну практику з міжнародними рекомендаціями, зокрема стандартами, розробленими Групою розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF), а також нормативами Європейського Союзу. До цього аналізу включені приклади з різних країн, серед яких Австралія, Велика Британія, Франція, Канада, Сінгапур, Швейцарія та Об'єднані Арабські Емірати.

Дослідження підкреслює, що після припинення публічних функцій посилену увагу зберігають ще щонайменше 12 місяців, причому оцінка залишкових ризиків враховує рівень впливу особи та її зв’язки з країнами, що мають високі ризики відмивання коштів. Якщо ризики визнають низькими, статус і пов’язані з ним заходи можуть бути зняті раніше. Така модель відповідає принципу «ризик-орієнтованого підходу», проте в інших державах терміни і критерії відрізняються.

Порівняльний огляд у документі показує значну різнорідність підходів у світі: Велика Британія застосовує ризик-орієнтований підхід без фіксованого строку моніторингу; Франція вимагає посиленого контролю щонайменше 12 місяців після відставки; Канада розділяє підхід за походженням — для іноземних ПЗО контроль може бути довічним, для національних — 5 років; Сінгапур також практикує ризик-орієнтованість без фіксованого строку; Швейцарія передбачає мінімум 10 років нагляду; ОАЕ — мінімум 3 роки. Учасники дослідження звертають увагу, що ці варіації відображають різну оцінку ризиків, історичний і правовий контекст кожної країни та рівень розвитку фінансової інфраструктури.

Документ також порівнює українські норми з Європейським законодавством, зокрема Директивою 2015/849 та пізнішими рекомендаціями ЄС, які визначають широкий перелік посад, що підпадають під режим ПЗО (глави держав, урядовці, депутати, судді, посли тощо). У 2023 році ЄС опублікував додатковні орієнтири щодо переліку посад для країн-членів, і дослідження зазначає, що українські правила адаптують ці підходи в рамках Угоди про асоціацію.

Практичні наслідки для банків йтих клієнтів очевидні: необхідність розширених процедур KYC (know your customer), більш жорсткої перевірки бенефіціарів, введення внутрішніх лімітів для схвалення великих операцій та постійне моніторингу транзакцій. Банки мають не лише виявляти підозрілі операції, а й документувати оцінку ризиків і вживати заходів згідно з внутрішніми політиками та національними регуляторними вимогами.

У дослідженні також піднімається питання ефективності практичної реалізації: відсутність єдиних підходів до строків моніторингу, відмінності в визначенні «пов’язаних осіб» та складності встановлення реальних бенефіціарів ускладнюють роботу як банків, так і контролюючих органів. Автори звертають увагу на потребу у вдосконаленні механізмів обміну інформацією між державними реєстрами, фінансовими установами та правоохоронними органами для швидшого виявлення аномалій та кореляції ризиків.

Ключовий висновок дослідження — щоб відповідати стандартам FATF і кращим міжнародним практикам, Україні варто забезпечити чіткі процедурні правила для застосування посиленого моніторингу, визначити прозорі критерії для встановлення строків нагляду та посилити інструменти контролю за деклараціями й джерелами доходів ПЗО. Це також передбачає підвищення спроможності банків у частині аналітики ризиків і кращу координацію між регуляторами.

Україна переживає складнощі в демографічній сфері, оскільки кількість здорових чоловіків до 30 років досягла найнижчого рівня в історії країни. Це може негативно вплинути на ефективність мобілізаційних заходів, особливо у контексті триваючої війни з Росією. Зменшення чисельності молодого чоловічого населення має особливе значення у зв’язку з російською агресією. За даними The New York Times, ця тенденція виникла в початку 90-х, коли Україна стала незалежною. Рівень народжуваності значно знизився протягом цього періоду — з 1,9 дитини на одну жінку у 1991 році до 1,1 дитини у наступному десятилітті. За словами Олександра Гладуна, невизначеність та економічні труднощі 90-х суттєво вплинули на репродуктивні рішення населення. Військова агресія Росії у 2022 році ще більше зменшила чисельність чоловіків призовного віку, а зниження мобілізаційного віку до 25 років може загострити цю проблему. Відтік близько 800 тисяч жінок у віці від 18 до 34 років до країн Європейського Союзу також погіршує ситуацію, оскільки відсутність жінок у віці для народження дітей впливає на демографічні процеси. Зміни в законодавстві щодо мобілізації, які прийняла Верховна Рада 11 квітня, зобов’язують громадян у віці від 25 до 60 років реагувати на призов. Це частина спроб уряду адаптувати мобілізаційну політику до сучасних демографічних реалій.

Україна стикається зі серйозними викликами в демографічній сфері, зокрема зниженням кількості здорових чоловіків до 30 років до історичного мінімуму. Це може негативно позначитися на ефективності мобілізаційних заходів, особливо у контексті війни з Росією. Відтік жіночого населення у віці для народження дітей також є серйозною проблемою. Зміни в законодавстві щодо мобілізації, хоча і крок у правильному напрямку, потребують комплексного підходу до розв’язання демографічних викликів країни. Оптимізація державної політики в цій сфері є важливою для забезпечення національної безпеки та сталого розвитку України.