Зміни в парламенті: Кормишкіна склала мандат

Залучення ув'язнених, які виявили бажання служити, є важливим кроком у розвитку та реабілітації суспільства. Цей процес стає не лише можливістю для самореалізації осіб, які виправляються, але й вагомим внеском у зміцнення обороноздатності країни. За словами заступника командира бригади Максима Жоріна, залучення ув'язнених стало окремим напрямком для Третьої штурмової бригади (3 ЗШБр), що свідчить про новаторський підхід до використання резервів у суспільстві для підвищення ефективності оборонних сил.

“Це було вірне рішення, надати їм нарешті таку можливість”, – вважає він.

Крім того, Жорін зазначив, що після набрання чинності Законом про мобілізацію до бригади в рамках рекрутингової кампанії стало приходити більше добровольців.

“Зараз відсоток, який ми закриваємо за рахунок мобілізованих, став меншим. Але серед мобілізованих все ще є велика кількість адекватних, перспективних бійців та представників важливих для війська професій. Ми намагаємося призначати людей на посади відповідно до їхніх навичок і знань”, – розповів Жорін.

Він додав, що багато хто хоче бути штурмовиками, але для багатьох ця роль не підходить: “Тому шукаємо для них інші посади”.

Події, що зводять до питання про законність набуття матеріальних активів, неухильно привертають увагу суспільства. У контексті розслідування можливих випадків незаконного збагачення, вирок суду про встановлення значної суми застави для колишнього заступника керівника Офісу президента Андрія Смирнова – об'єктивна відповідь на потребу у правосудді та реагування на корупційні схеми.

Після довгих розслідувань і збору доказів, Вищий антикорупційний суд прийняв рішення про установлення рекордної суми застави – 10 мільйонів гривень – для підозрюваного. Ця діяльність є чітким показником впровадження нульової толерантності до корупції в системі правосуддя України.

Прозорість і об'єктивність у розгляді справ, пов'язаних з можливим порушенням закону щодо збагачення, відіграють критичну роль у підтримці довіри громадян до владних структур. На цьому етапі вирішальне значення має забезпечення незалежності суду та відсутність впливу з боку політичних чи корпоративних інтересів.

Засуджуючи будь-які прояви корупції та виявлення порушень закону, суспільство продемонструє свою визначну позицію у боротьбі за чесність та справедливість у країні.

Суд 29 травня підтримав позицію прокурора САП і застосував заставу в розмірі 10 мільйонів гривень до Смирнова, якого підозрюють у незаконному збагаченні на суму 15,7 мільйона гривень.

Самий Смирнов раніше анонсував свій намір оскаржити рішення суду щодо застави у розмірі 10 мільйонів гривень. Попередньо він також зазначив, що не має претензій до детективів та описав вручення підозри та проведення обшуку як “швидке та делікатне”.

Смирнов був заступником керівника ОПУ Андрія Єрмака з 10 вересня 2019 року по 29 березня 2024 року. Восени 2023 року журналістам вдалося встановити, що НАБУ провели обшуки у його водія, матері та брата у справі про придбання нерухомості та автомобілів його братом Ігорем за дуже заниженими цінами.

Як відомо, 22 травня НАБУ оголосила підозру Смирнову у незаконному збагаченні на 15,7 мільйона гривень, після чого у нього було проведено обшуки.

28 травня суд обрав йому запобіжний захід у вигляді особистих зобов’язань та застави у 10 мільйонів гривень, які мали бути внесені не пізніше п’яти днів з моменту обрання запобіжного заходу.

Ухвалення Верховною Радою в другому читанні законопроєкту №12377 стало одним із найвагоміших кроків у реформуванні житлового законодавства за роки незалежності України. Документ закладає підґрунтя для докорінної зміни підходів до житлових відносин і символізує прагнення держави остаточно відійти від застарілої радянської моделі, яка тривалий час існувала формально та дедалі більше суперечила реаліям сучасного життя.

Чинний Житловий кодекс, ухвалений ще у 1983 році, був розрахований на зовсім інші соціально-економічні умови. Він не враховував ані ринкову економіку, ані домінування приватної власності на житло, ані масштабні міграційні процеси. Повномасштабна війна лише загострила ці проблеми, додавши мільйони внутрішньо переміщених осіб і зруйноване житло, для яких старі норми виявилися непридатними.

Разом із тим сама ідея реформи не усуває правових ризиків, які вона за собою тягне. Найбільш чутливим залишається питання безоплатної приватизації державного та комунального житла. Саме цей механізм упродовж багатьох років був ключовим шляхом набуття житла у власність для мільйонів громадян. Хоча новий закон не скасовує приватизацію негайно, він фактично створює правові підстави для поступової відмови від цієї моделі після завершення воєнного стану та перехідного періоду.

Практичні наслідки такого підходу очевидні. Громадяни, які тривалий час проживають у неприватизованому житлі, отримують обмежений у часі шанс реалізувати своє право. Будь-які проблеми з документами, складом сім’ї, реєстрацією або статусом житла в майбутньому можуть призвести до втрати можливості приватизації. Таким чином, ризик правової невизначеності поступово перекладається з держави на громадян, що неминуче спричинить зростання кількості судових спорів.

Серед потенційних позитивних наслідків реформи експерти відзначають формування єдиної та логічнішої житлової політики, розвиток ринку оренди й соціального житла, відмову від застарілих і корупційно вразливих механізмів, а також поступову інтеграцію європейських стандартів у житлове право. Водночас існують серйозні ризики: правова невизначеність для мешканців неприватизованих квартир, зростання соціальної напруги, особливо серед вразливих груп населення, можливий сплеск судових спорів щодо права користування та власності, а також небезпека того, що держава відмовиться від старих зобов’язань швидше, ніж запровадить ефективні альтернативи забезпечення житлом.

13 січня 2026 року Верховна Рада України прийняла в другому читанні та в цілому Закон про основні засади житлової політики. Документ визначає правові, економічні та організаційні засади житлової сфери, принципи та пріоритети держави, вимоги до якості житла, механізми державної підтримки будівництва, придбання й оренди, порядок формування та використання житлових фондів, а також повноваження органів влади та місцевого самоврядування.

Закон також запроваджує єдину інформаційно-аналітичну житлову систему, фінансово-кредитні механізми підтримки житлових програм, револьверні фонди, інструменти публічно-приватного партнерства, механізми комплексної реновації застарілого житлового фонду та нові підходи до стратегічного планування житлової політики. Окремо підкреслюється орієнтація на європейські стандарти та норми Конституції України.

Водночас документом визнано такими, що втратили чинність, Житловий кодекс України та Закон про приватизацію державного житлового фонду. Це означає, що житлова система України входить у період глибокої трансформації, наслідки якої стануть визначальними вже в найближчі роки — як для громадян, так і для органів влади та юристів, що працюють у цій сфері.