В Україні зростає усвідомлення необхідності створення умов для керованої трудової міграції, оскільки демографічні проблеми та повоєнна відбудова вимагають термінових рішень. Різні експерти, включаючи ексміністра Дмитра Кулебу, відзначають, що в майбутньому Україна може бути змушена відкрити свої двері для працівників з таких країн, як Бангладеш, Непал, Індія, Філіппіни та В’єтнам. Водночас, президент Київської школи економіки та радник Офісу Президента Тимофій Мілованов підкреслює серйозний дефіцит кадрів і стверджує, що імпорт працівників має йти не лише “десятками тисяч”, а й мільйонами осіб.
Ці зміни вже зараз стають помітними, адже потреба в робочих руках зростає внаслідок масштабних руйнувань інфраструктури та економіки, викликаних війною. Відбудова інфраструктури та промислових потужностей вимагатиме значних зусиль, а недостатня кількість кваліфікованих фахівців усіх рівнів може стати серйозною перепоною на шляху до відновлення країни. Таким чином, трудова міграція стає важливою складовою стратегії національного розвитку в післявоєнний період.
Політолог Володимир Фесенко закликає зменшити градус драматизації. Демографічна криза — факт, але дефіцит буде точковим, за регіонами й спеціальностями. Ключовий брак — інженери, висококваліфіковані технічні кадри, зварювальники та сезонні працівники в агросекторі. Імпорт фахівців слід налаштовувати адресно, під проєкти і з урахуванням кваліфікацій. Частину проблем вирішуватимуть самі компанії: як і нині на інфраструктурних об’єктах, генпідрядники заводитимуть власний персонал. Водночас очікується маятник міграції українців: після відкриття кордонів чимало людей поїдуть, але частина — повернеться, зіткнувшись із реальністю ринків праці за кордоном.
Окремий чинник — технології. За оцінкою Фесенка, протягом 5–10 років автоматизація та ШІ скоротять потребу у низці масових професій (зокрема у перевезеннях), перерозподіляючи попит із «людських рук» на «розумні» системи. Це ще більше підштовхне державу до таргетованої, а не «валової» імміграційної політики.
Соціальний вимір не менш важливий за економічний. Із ростом міграції неминуче підніматимуться антимігрантські настрої, особливо в консервативніших регіонах. Уже нині мовні тертя між місцевими та переселенцями показують, наскільки делікатно доведеться вибудовувати політику інтеграції. Рецепт — прозорі правила допуску, вимоги до мови й дотримання закону, розселення без «гетто», інвестиції в освіту і професійне навчання, а також чесна комунікація, чому країні потрібні саме ці працівники й на який термін.
Найближче десятиліття визначить комбінація трьох речей: керована імміграція під конкретні проєкти, масова перекваліфікація українців і швидка автоматизація секторів. Без перших двох складно втримати темп відбудови; без третьої — залишимося неконкурентними. Від того, як держава поєднає ці вектори, залежатимуть і економіка, і баланс української ідентичності у новій, більш відкритій Україні.
