Нова дискусія виникла не тільки через розчарування від американського посередництва, що зазнало невдачі, але й внаслідок спроби Володимира Путіна нав'язати Європі вигідні для Кремля умови. Нещодавно російський президент висловив думку, що колишній канцлер Німеччини Герхард Шредер міг би стати переговірником від Європи, але ця ідея отримала різку відмову. Кая Каллас нагадала про тісні зв'язки Шредера з російськими компаніями, заявивши, що дозволити Росії самостійно обирати представника Європи було б нераціонально.
У свою чергу, Україна також заперечує проти такого кандидата, адже Шредер неодноразово піддавався критиці за свою близькість до Путіна і участь у російських енергетичних проєктах. Наразі його пропозиція виглядає більше як тест для Європи на готовність до дій у контексті російських вимог.
Фінський президент Александер Стубб підтримав думку про необхідність прямих переговорів з Москвою, підкресливши, що політика США більше не відповідає європейським інтересам. Лідери Європи вже розглядають можливість установлення контакту з Росією через спеціального посланця або групу представників, хоча остаточне рішення ще не прийняте. Стубб додав, що ймовірність укладення мирної угоди у 2026 році виглядає невисокою, а можливі сценарії можуть варіюватися від продовження війни до укладення перемир'я або розвалу однієї зі сторін.
Ситуація з американським посередництвом дійсно зазнала труднощів. Держсекретар США Марко Рубіо визнав, що переговори між Україною та Росією під егідою Вашингтона перебувають у глухому куті. На його думку, США готові повернутися до ролі посередника лише за наявності реальних шансів на досягнення мирної угоди.
Показовим прикладом цієї ситуації стало "перемир'я", ініційоване Дональдом Трампом з 9 по 11 травня, що не принесло очікуваного ефекту. Під час цього періоду Україна повідомляла про продовження бойових дій, а Володимир Зеленський нагадав, що Росія не має наміру завершувати конфлікт.
У цьому контексті в Європі все частіше говорять про те, що Путін не лише підриває сподівання Трампа, але й демонструє обмеженість американського впливу на Москву. Якщо Кремль використовує паузу для військових маневрів або політичних торгів, це ставить під сумнів репутацію Вашингтона як гаранта домовленостей.
Водночас ситуація на фронті змінюється: російський весняний наступ не дав бажаних результатів, і в квітні українські сили зафіксували успіхи у звільненні територій. The Economist пише, що це може стати переломним моментом у війні, хоча завершення конфлікту на швидку руку не варто очікувати.
Отже, для Європи актуальним є питання не заміни США, а здатності діяти самостійно. Українська позиція полягає в тому, що європейські зусилля мають бути додатковими до американських. Міністр закордонних справ Андрій Сибіга закликає ЄС діяти єдино, посилюючи тиск на Росію через санкції, військову підтримку України та чіткі умови для переговорів.
Європа може сісти за стіл переговорів з Росією тільки за умови, що не дозволить Москві диктувати порядок денний. Якщо переговори почнуться з кандидатури Шредера або вимог до України вивести війська, це буде не дипломатія, а капітуляція. Натомість, якщо ЄС скористається відсутністю американського лідерства для консолідації зусиль, посилення України та формування власної позиції, прямий діалог з Москвою може стати інструментом тиску на Кремль.
