2500 років безперервної історії: перлина Півдня України визнана ЮНЕСКО

У 2024 році Полтавська обласна військова адміністрація уклала низку контрактів на будівництво фортифікаційних споруд на території Донецької області на суму понад 372 мільйони гривень. Відповідно до умов угод, ці кошти мали бути спрямовані на створення надійних оборонних укріплень, які забезпечували б військових від атак ворога та сприяли б укріпленню позицій на лінії фронту. Проте, за словами народного депутата Ярослава Железняка, значна частина цих коштів, а саме близько 200 мільйонів гривень, зникла або була витрачена не за призначенням. В результаті замість необхідних захисних споруд, на полі бою з’явились лише імітації фортифікацій, які не відповідали базовим технічним вимогам.

Ці так звані "фортифікаційні споруди" не мали перекриттів, які є важливим елементом для запобігання обстрілам з артилерії, а також не були обладнані системами водовідведення, маскування та захисту від дронів. Вони також не могли захистити від обстрілів через відсутність відповідних конструкцій. Це ставить під сумнів не тільки якість виконаних робіт, але й питання про справжні причини неефективного використання виділених коштів.

Записи розмов чиновників свідчать про навмисне приховування відставання в роботах та фіктивні договори. У схемі брали участь силові структури, які гарантували «дах», податкова служба забезпечувала конвертацію коштів, а банки й обнальщики переводили гроші у готівку. Кошти розподілялися між чиновниками, бізнесом та силовиками, а головні фігуранти отримували кар’єрний захист у столиці.

Найбільш цинічним є те, що компанія «Прімум Актив», яка вже фігурує у скандалах, зараз отримує нові підряди на ремонт доріг у Полтавській області на суму понад 1 мільярд гривень. НАБУ відкрило провадження за фактами розтрати та зловживання службовим становищем, але питання реальної відповідальності залишається відкритим.

Скандал ставить низку серйозних суспільних питань: як можливо красти на обороні під час війни, чи є це лише верхівкою айсберга системної корупції, та чи готові правоохоронні органи нарешті розслідувати справу без покривання винних. Подано скаргу з вимогою провести аудит діяльності Полтавської ОВА, перевірку тендерів за участю ТОВ «ЕНКІ Констракшн» і ТОВ «Прімум Актив» та забезпечити притягнення винних до відповідальності.

Станом на 1 грудня сукупний обсяг коштів населення на рахунках українських банків досяг 1,553 трлн гривень. Такі дані оприлюднив голова парламентського комітету з питань фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцев із посиланням на статистику Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. За підсумками року заощадження громадян у банківській системі збільшилися на 206 млрд гривень, що відповідає зростанню на 15,3%.

Найвідчутніша позитивна динаміка спостерігається саме у національній валюті. Обсяг гривневих депозитів сягнув 1,021 трлн гривень, що на 155 млрд більше, ніж за аналогічний період минулого року. Така тенденція свідчить про поступове відновлення довіри населення до гривні та банківської системи загалом, попри складні економічні умови та воєнні ризики.

Вклади в іноземній валюті також зросли, але менш динамічно — на 50,3 млрд грн, до 531,5 млрд грн. Таким чином, 65,8% коштів населення зберігається у гривні, тоді як 34,2% — в іноземній валюті.

Структура заощаджень свідчить про домінування невеликих і середніх сум. Понад половина вкладників — 57,8% — тримають у банках від 10 до 200 тисяч гривень. Для порівняння, торік цей показник становив 57,2%.

Традиційно переважна частка коштів розміщена на рахунках «до запитання». Їхня частка у загальному обсязі депозитів зросла до 70,4% проти 69,3% роком раніше. Частка строкових депозитів, відповідно, скоротилася до 29,6% з 30,7%.

У структурі строкових вкладів продовжують домінувати короткострокові депозити. На вклади терміном до трьох місяців припадає 17,04%, від трьох до шести місяців — 7,42%, від шести місяців до року — 4,39%, а депозити терміном понад один рік становлять лише 0,75%.

У своєму матеріалі журналіст наголошує на необхідності постійного вдосконалення військової стратегії відповідно до змін на полі бою. Він підкреслює важливість гнучкості та адаптивності у прийнятті рішень на вищому командному рівні.

Чому Україна – єдина у світі у ХІХ-ХХІ століттях армія, яка не воює дивізіями і корпусами, та чому генерали ухиляються від відповідальності?

Основна проблема війни – визначення відповідальності командирів усіх рівнів за результат, тобто за знищення ворога, збереження своїх людей, утримання вигідних позицій.

На фронті багато критики на адресу генералів, що штаби ОТУ й ОСУВ контролюють та карають комбригів і комбатів виключно за смуги та точки на карті, за утримання позицій, не звертаючи уваги на стан військ, на тактичну обстановку, на проблеми знищення ворога та збереження своїх сил. Драматичний розрив між стратегічними завданнями й тактичними можливостями призводив та призводить до постійного повтору одних і тих самих помилок, де планування закладається із самого початку помилкове, оскільки воно прив’язане до хибних тактичних рішень.

Це протиріччя закладене самою організаційною структурою наших сил оборони, і не має прикладів у світовій історії під час масових мобілізаційних війн.

Як керують у нас?

В Україні на фронті найвищою організаційною формою є з’єднання – бригада. Командир бригади відповідає за смугу оборони, боєздатність бригади, завдання ураження ворогу та збереження власного особового складу й техніки, тобто відповідає за все. Смуги оборони бригад у нас від 4 до 20 км, залежно від напрямку та умов – загальний фронт активних дій наразі приблизно 800 км. Якщо порахувати відкриті джерела, то бригад наземних сил усіх видів у нас розгорнуто понад 100, плюс сотні окремих підрозділів, батальйонів, рот, загонів. Тому логічно було б очікувати, що така велика кількість об’єктів управління, такий великий фронт вимагають збільшення з’єднань до розміру дивізій та створення об’єднань – корпусів або армій. Але цього не відбувається.

Для управління військами у нас створені оперативно-тактичні управління – ОТУ, яким нарізають ділянки, які відповідають корпусним районам, та оперативно-стратегічні управління військами – ОСУВ, зона відповідальності армії.

Але вони не відповідають за війська. Війська у нас адміністративно входять в структуру окремих оперативних командувань – ОК. ОК тимчасово підпорядковують свої сили фронтовим ОТУ та ОСУВ, які відповідають безпосередньо за війну.

Тому за боєздатність бригад та збереження людей відповідають ОК і бригади. А за смуги та точки на карті відповідають ОТУ й ОСУВ, і вони відповідають за досягнення результатів у бойових діях. І все це різні штаби, різні генерали.

Ось тому й існує розрив. Це розрив відповідальності на рівні генералів. Точки на карті не можуть існувати у відриві від усвідомлення боєздатності, від особового складу, від планування та організації знищення ворога.

Генерали не відповідають комплексно за результат – відповідають тільки комбриги, і все, далі відповідальність розпорошується.

В історії світових війн ХІХ-ХХІ століть масових мобілізованих армій, прикладів такого дивного стану справ ще не було.

В усіх інших арміях еволюційно приходили до єдиної логіки – чим вище злагодженість та відповідальність, тим вище боєздатність, тим краще керованість.

А яка керованість у наших ОТУ? Як може керувати ефективно штаб ОТУ, якщо у нас є ОТУ, яким підпорядковувалось у певні періоди одночасно понад 20 бригад та понад 20 батальйонів тільки різнорідної піхоти, плюс ще більша кількість підрозділів інших родів військ? Ви собі уявіть, чи може бути ефективним управління, якщо у вас одночасно 100 підлеглих командирів, і по кожному постійно треба планування та рішення? Нонсенс.

А як може відновлювати боєздатність бригад та батальйонів ОК, якщо вони практично не бачать свої підрозділи, і відірвані від їхнього застосування, не можуть оцінити проблеми? Ніяк.

У чому причина?

Я писав про цю проблему починаючи з 2014 року, коли управління бойовими діями на Донбасі було передано тимчасовим структурам – секторам, а потім – тимчасовим оперативним управлінням. Нагадаю, що структура армійських корпусів в Україні існувала до 2014 року, але у 2011-13 роках президент Янукович проводив системне знищення обороноздатності України й армійські корпуси розформував. Останній 8-й армійський корпус був ліквідований вже у червні 2014-го.

Тодішній новий начальник Генштабу В.Муженко хотів переробити усю структуру армійського управління на свій розсуд. Тому історія з розформуванням корпусів, зі створенням тимчасових штабів, секторів, ОТУ, була зручною для ручного контролю армією, для швидкого зняття та призначення на посади будь-якого генерала, і тому її зберегли тоді, і зберігають досі. Тобто відсутність дивізій та корпусів на фронті – причини політичні, які не мали нічого спільного з боєздатністю армії.

Після заміни Муженка ця тимчасова структура зберігалася, оскільки виявилася зручною і для його наступників. Але для війни це рішення працювало жахливо як у 2014-му, так і у 2024-му.

Нам потрібна реорганізація військ – створення дивізій та корпусів постійного складу, тому що цього вимагає увесь досвід і логіка війни. Нам потрібно, щоб генерали особисто відповідали не за проведення селекторів та нанесення точок на карті, а щоб вони, як комбати та комбриги, спільно відповідали за підпорядкований до них постійний сталий комплект військ, і спільно відповідали за результат – за знищення ворога, за збереження своїх, за утримання рубежів оборони.

Юрій Бутусов