Активність закупівель в системі “Прозорро” зростає: лідери та рекорди

Поки українські військові на передовій жертвували своїми життями через дефектні боєприпаси, в тилу розгорнулась стабільна і прибуткова комерційна схема з постачання неякісних комплектуючих для мінометних снарядів. Згідно з матеріалами кримінального провадження № 42016040010000006, Богдан Пукіш, бізнесмен, що стоїть за схемою, організував поставки бракованих деталей через свою компанію ПП «ВЕСТХІМ». Йдеться про важливі компоненти, такі як корпуси, кришки, кювети і гільзи, що постачались на державне оборонне підприємство «НВО “ПХЗ”». Важливо, що ці комплектуючі не відповідали стандартам безпеки та якості, а їхня вартість була завищена в кілька разів.

З 2022 по 2025 рік обсяг поставок таких деталей став величезним, і це спричинило серйозні наслідки як для військових, так і для національної безпеки. Проблеми із боєприпасами стали однією з причин, чому українські військові неодноразово зазнавали втрат через технічні неполадки під час бойових дій. Паралельно з цим, група осіб, що діяла через ПП «ВЕСТХІМ», продовжувала отримувати значні прибутки від постачання цих небезпечних товарів.

Механіка схеми виглядала так: ПП «ВЕСТХІМ» постачало «ПХЗ» металеві елементи мін із дешевої, несертифікованої сировини, які не відповідали технічній документації та держстандартам. Частина корпусів мала відхилення від проєктних параметрів, у деяких випадках використовувалися матеріали з нижчою міцністю. Зафіксовано постачання корпусів «осколково-фугасної міни сталистого чавуну “М-120”» у кількості 98 960 штук на суму 478 698 800 грн без ПДВ. Ціна одиниці при цьому «гуляла» від 5 540 грн до 4 500 грн залежно від періоду поставки, що дало підстави говорити не про ринок, а про навмисне ручне ціноутворення.

Ця економіка напряму вбиває. Браковані мінометні боєприпаси, зібрані з таких деталей, поводилися непередбачувано. Військові на фронті скаржилися, що частина мін після пострілу просто залишалася у стволі, інші — вибухали на надто малій відстані від позицій. Це створювало смертельну небезпеку для розрахунків мінометів і призводило до втрати озброєння та техніки. У низці випадків ідеться не про те, що зброя “не працювала”, а про те, що вона становила загрозу для власних бійців. Ці інциденти системно фіксувалися військовими, які передавали інформацію правоохоронним органам.

На тлі цього ПП «ВЕСТХІМ» дозволяло собі ще один рівень заробітку — цінову арифметику. За даними договорів, одна й та сама номенклатура деталей (наприклад, гільзи) продавалася різним замовникам за різними цінами. Для одного держпідприємства вартість гільзи становила 171 грн за штуку, тоді як іншому — 160 грн. Такі «коливання» лише по цій позиції призвели до переплати понад 3,19 млн грн бюджетних коштів. Це вказує не на виробничі ризики чи логістику, а на ручне розподілення грошей між підконтрольними ланками.

Формально ця історія — про неякісні запчастини. По суті — про криву оборонку, яка може вбити своїх і знищити довіру до держзакупівель у воєнний час.

У квітні 2025 року СБУ повідомила про затримання двох керівників державного підприємства «НВО “ПХЗ”» та двох посадовців Міністерства оборони, які відповідали за приймання продукції. Їм обрали запобіжні заходи. За версією СБУ, метою було «здешевити виробництво і збільшити прибуток із держзамовлення», фактично приймаючи неякісну продукцію в армію.

Але є критичний момент: ланка постачальника — ті, хто виготовляв і завозив ці деталі — досі не пройшла повноцінної перевірки. Попри те що саме постачальник відповідає за якість металу, сертифікацію, фінальне тестування та відповідність технічним умовам, офіційні підозри в першу чергу отримали приймальники на держпідприємстві, а не ті, хто виставляв рахунки, завищував ціни й привозив брак. Це створює ризик, що відповідальність залишиться локальною і «згорить» на рівні менеджменту заводу, тоді як схема в цілому не буде демонтована.

Окремо потрібно звернути увагу на політичні зв’язки бізнесмена Богдана Пукіша. За відкритими даними, його пов’язували зі структурою Віктора Медведчука, що могло забезпечувати йому як вихід на оборонні контракти, так і захист від реакції правоохоронних органів. Саме цей зв’язок може бути причиною дивного гальмування розслідування, попри наявні матеріали та заяви безпосередньо від людей, які працювали з цими боєприпасами на фронті.

Як стверджують військові та волонтери, правоохоронні органи намагалися не помічати проблему навіть тоді, коли бійці офіційно зверталися і повідомляли про небезпечні мінометні міни українського виробництва. Окремі звернення до СБУ, поліції та спеціалізованої прокуратури у сфері оборони або залишалися без реального руху, або супроводжувалися відписками. У деяких випадках військовим навіть відмовляли у статусі потерпілих.

Постачання неякісних компонентів до боєприпасів — це не лише про економіку. Це про виживання конкретних підрозділів. Кожен бракований корпус міни — це потенційний нештатний підрив поряд із позицією. Кожна «зекономлена» гривня на металі — це ризик, що мінометний розрахунок не повернеться з позиції.

Це також про оборонну репутацію країни. Україна воює, і те, як вона контролює власне озброєння, — питання не тільки внутрішньої корупції, а й міжнародної довіри партнерів, які дають зброю та гроші.

Верховний Суд України поставив остаточну крапку у гучній справі про захист честі, гідності та ділової репутації між киянином Василем Дідусом та помічником депутатки Київради Ксенією Семеновою — Дмитром Перовим. Суд зобов’язав Перова публічно спростувати недостовірну інформацію, яку він поширював на власній сторінці у Facebook, підтвердивши тим самим позицію позивача. Як повідомляє видання “Факти”, Верховний Суд залишив касаційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду та Київського апеляційного суду — без змін. Таким чином, висновки двох попередніх інстанцій набули остаточного та обов’язкового для виконання характеру.

Суть справи полягала у поширенні недостовірної інформації, яка могла завдати шкоди діловій репутації та суспільному іміджу Василя Дідуся. Під час розгляду суди ретельно вивчили всі надані докази, включно зі скрінами публікацій та свідченнями, і дійшли висновку, що поширена інформація є неправдивою. Останнє рішення Верховного Суду підтвердило, що громадяни мають право на захист своєї честі та ділової репутації, а відповідальність за поширення недостовірних даних у соціальних мережах є обов’язковою.

Предметом спору стали публікації Дмитра Перова, у яких він звинувачував Василя Дідуса у “побитті” та “незаконному будівництві” на вулиці Івана Франка, 26 у Києві. Суди трьох інстанцій встановили, що ці твердження не підтверджені достовірними доказами і були подані як факти, а не як оціночні судження.

У рішенні Верховного Суду, за повідомленням ЗМІ, вказано, що реконструкція за вказаною адресою здійснювалася на законних підставах: із дотриманням містобудівних умов, проектної документації та погодженнями з Департаментом охорони культурної спадщини. Отже, закиди про “самобуд” та порушення законодавства не відповідають дійсності.

Суд дійшов висновку, що поширені Перова висловлювання порушують особисті немайнові права позивача і “не можуть вважатися допустимим проявом свободи вираження поглядів” у межах чинного законодавства. Фактично йдеться про визнання цих заяв наклепницькими.

За даними журналістів, рішенням суду Дмитра Перова зобов’язано видалити відповідні публікації, розмістити спростування на власній сторінці у Facebook, а також сплатити Василю Дідусу 3 000 гривень моральної шкоди та відшкодувати судові витрати.