Атака дронів на Польщу оголила слабкі місця ППО НАТО

Кожен власник квартири або приватного будинку в Україні має подбати про належне оформлення документів на свою нерухомість. Одним з важливих етапів є реєстрація права власності в Державному реєстрі речових прав. Якщо ж ви помітили, що ваша нерухомість не має записів у цьому реєстрі, це може викликати певне занепокоєння, але варто зазначити, що це не завжди свідчить про втрату права власності.

Нотаріус Наталія Манойло пояснює, що основним документом, який підтверджує право власності на житло, є державний акт або інший документ, що свідчить про набуття права власності (наприклад, договір купівлі-продажу, дарування, рішення суду тощо). Ці документи є підставою для подальшої реєстрації права в електронному Реєстрі речових прав, що в свою чергу дає юридичну силу власності і забезпечує захист від можливих суперечок.

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно — це електронна база даних, у якій міститься інформація про об’єкти нерухомості, їхніх власників, а також про можливі обтяження: арешти, іпотеки чи заборони на відчуження. Реєстр почав працювати з 1 січня 2013 року.

До цього часу реєстрацію прав здійснювали органи БТІ на паперових носіях. Після змін у законодавстві ці функції перейшли до державних реєстраторів, які працюють у ЦНАПах, органах місцевого самоврядування, райдержадміністраціях, а також до нотаріусів — як державних, так і приватних.

Наразі після посвідчення договору купівлі-продажу, дарування чи іншого правочину дані про нерухомість одразу вносяться до Реєстру. Підтвердженням цього є витяг з Державного реєстру речових прав.

Реєстрація необхідна для реалізації більшості майнових прав: без неї неможливо продати або подарувати житло, оформити спадщину, отримати субсидії чи компенсації за пошкоджене майно, зокрема в межах програми «єВідновлення».

Нотаріус наголошує: відсутність інформації про нерухомість у Державному реєстрі не означає втрати права власності. Держава визнає документи, оформлені на паперових носіях до 2013 року, і вони залишаються чинними.

У 1990-х та 2000-х роках облік нерухомості вели органи БТІ, а електронного Реєстру ще не існувало. Частина архівних даних згодом була перенесена в електронну систему, частина — ні. Тому нерухомість, придбана, наприклад, у 2005 році, може не відображатися в Реєстрі, і це не є порушенням.

Внесення відомостей до Реєстру не є обов’язковою умовою для збереження права власності, але значно спрощує будь-які операції з майном.

Якщо право власності оформлювалося у 2013 році або пізніше, у більшості випадків дані вже мають бути внесені до Реєстру. Перевірити це можна через нотаріуса, ЦНАП або онлайн.

Найпростіший спосіб — скористатися порталом «Дія». Через послугу надання інформації з Державного реєстру речових прав можна сформувати витяг, вказавши адресу об’єкта нерухомості. Вартість такої перевірки становить близько 60 гривень, а результат надається у форматі PDF.

Якщо інформації про житло в Реєстрі немає, її можна внести, звернувшись до нотаріуса або до ЦНАПу. Для цього знадобляться паспорт, ідентифікаційний код, правовстановлюючі документи на нерухомість (договір купівлі-продажу, дарування, свідоцтво про право власності) та довідка з БТІ.

Також необхідно сплатити адміністративний збір. Його розмір залежить від строку реєстрації та прожиткового мінімуму для працездатних осіб. За стандартну реєстрацію протягом п’яти робочих днів сума становить одну десяту прожиткового мінімуму. Пришвидшена процедура коштує дорожче: реєстрація за два дні — один прожитковий мінімум, за один день — два прожиткових мінімуми.

У разі звернення до нотаріуса додатково оплачуються нотаріальні послуги. Їхня вартість залежить від регіону та складності процедури і може коливатися від кількох сотень до кількох тисяч гривень.

Попри численні резонансні корупційні скандали та повідомлення про неформальні контакти з представниками ворогуючих сторін, Лариса Родченко (Усаченко) продовжує стрімко підніматися службовими щаблями в Міністерстві оборони України. Наразі її призначено головним спеціалістом з питань реінтеграції та післяізоляційного супроводу в Управлінні психологічного забезпечення. Це рішення викликало хвилю обговорень у професійних та громадських колах, адже кар’єрне просування Родченко відбувається на тлі численних сумнівів щодо її минулої діяльності та можливих зв’язків з особами, що представляють інтереси ворога.

Експерти наголошують, що подібні призначення ставлять під сумнів прозорість кадрової політики в оборонному відомстві, оскільки висунення на ключові посади осіб із сумнівною репутацією може впливати на ефективність програм реінтеграції та психологічного супроводу ветеранів і звільнених із полону. Одночасно, деякі колеги Родченко відзначають її професійні навички та здатність працювати з чутливими психологічними кейсами, що нібито виправдовує її нову посаду.

На цей раз Лариса Родчеко знайшла покровителя в особі заступника міністра оборони Євгена Мойсюка, якого розглядають як одного з претендентів на заміну Олександру Сирському.

Необхідність у новому “високому покровителю” в особі Євгена Мойсюка для Лариси Родченко очевидна, адже Родченко готується “освоїти” близько двох мільярдів гривень бюджетних грошей на психологічну допомогу у наступному році.

Водночас, за інформацією джерела, частина високопосадовців Міноборони, яких умовно можна віднести до “людей Дениса Шмигаля” вкрай здивовані карєрним ростом Лариси Родченко та стурбовані можливими репутаційними ризиками, пов’язаними з кримінальним минулим Лариси Родченко.

Нагадаємо, Лариса Родченко більше відома широкому загалу як Лариса Усаченко, або, як її прозвали у Верховній Раді – “Золота рибка”.

Лариса Усаченко-Родченко – екс-нардеп з команди Віктора Ющенка, а нині фігурантка безлічі звинувачень у шахрайстві в особливо великих розмірах.

Лариса Усаченко-Родченко причетна до доведення до банкрутства та розкрадання земельного фонду аграрного підприємства ДП “Пуща водиця” – землі якого через шахрайські схеми були виведені під багатоповерхову забудову на Софіївській Борщагівці. За інформацією журналістів, за доведення до банкрутства та оборудки із землею державного агрохолдингу Лариса Усаченко отримала 6 мільйонів доларів США.

Також є об’єктивні підозри у причетності Лариси Родченко до розкрадання земель Національного університету біоресурсів і природокористування України, для приховування яких був організований підпал в головному корпусі університету.

З початком повномасштабного вторгнення РФ на територію України, Лариса Усаченко-Родченко змінила вишиванку на військову форму та прийнялась за розкрадання уже військових бюджетів.

Для початку Лариса Родченко менш як за 3 роки отримує звання майора ЗСУ, що для аферистки її рівня не така складна задача (достатньо згадати скандал з купівлею Ларисою Родченко-Усаченко звання “професора” у Львові).

За інформацією ЗМІ, Лариса Родченко потрапляє в систему Міноборони через шпиталь НВМКЦ «ГВКГ». Все це відбувалося за мовчазної згоди або й активної участі ключових фігур медичного командування ЗСУ. Найбільш помітною серед них є генерал-майор медичної служби Анатолій Казмірчук — чинний начальник військової медичної служби України. Саме за часів його керівництва і «стрімкого реформування» медичної вертикалі такі як Усаченко-Родченко отримали зелене світло: звання, поранення, нагороди – все оформлювалося блискавично.

Водночас клініку наповнили родичі Лариси Родченко: чоловік, брат, зять, племінник, навіть невістка з купленим дипломом. Усі – військовослужбовці, всі – з посвідченням УБД, деякі – з інвалідністю й виплатами. Все це – під «дахом» психіатричного відділення.

За інформацією ЗМІ, сприяв аферам Родченко по працевлаштуванню всіх її родичів з підробленими дипломами безпосередньо керівник медичної служби ЗСУ генерал-майор Анатолій Петрович Казмірчук.

Так, чоловік Лариси Родченко за 3 місяці служби отримав УБД, групу інвалідності та грошові виплати. Брат був працевлаштований у клініку та звільнений за хворобою. Зять, племінник — переведені до тилових частин у Закарпатті. Невістка Яна Вельган – без належної освіти отримала посаду військового психолога, а потім і статус УБД, перебуваючи у декретній відпустці.

Усі названі вище родичі Лариси Родченко отримали державні відзнаки, звання, статуси УБД.

Проведемо дати кар’єрного росту Лариси Усаченко-Родченко та її сім’ї на військовій службі:

– Січень 2022

З’являється у військовому шпиталі НВМКЦ «ГВКГ» як санітарка.

– Лютий 2022

Початок повномасштабної війни — вона вже всередині системи.

– Лютий 2023

Отримує звання лейтенанта.

– Квітень 2024

Отримує звання капітана медичної служби.

– 2024

Директорка психіатричного центру Тетяна Пономаренко залишає посаду після обшуків.

– Травень 2024

Оформлює поранення живота — фактично шрами після пластики.

– Березень 2025

Отримує звання майора.

– Квітень 2025

Держава виплачує 700 000 грн. компенсації за пластику живота, яку Родченко видає за “бойове поранення”.

– Протягом 2023–2025

Родичі оформлені до психіатрії як військові: чоловік, брат, зять, племінник, невістка. Частина отримує статус УБД, інші – інвалідність та виплати.

Окремо варто відмітити гучну справу про арешт головного психіатра ЗСУ Олега Друзя.

За інформацією наших джерел, саме Лариса Родченко стояла за організацією схем, в яких звинувачують екс-головного психіатра ЗСУ Олега Друзя.

“Для для аферистки зі стажем Лариси Родченко кандидатура Олега Друзя як цапа-відбувайла була ідеальна, адже він раніше уже фігурував у корупційних скандалах. Власне кажучи, у Друзя проблеми через корупційні схеми побудовані Родченко” – зазначає джерело.

Доповненням до портрету Лариси Родченко мають слугувати її “неформальні контакти” з росіянами, які стали предметом дослідження українських ЗМІ.

Так, за інформацією видання Наша ВЕРСІЯ, Лариса Родченко неодноразово відвідувала передову в Херсонській області, прикриваючи це нібито службовими справами. Водночас свідки стверджують, що метою цих поїздок був контакт із бізнес-партнерами, які залишилися на тимчасово окупованій території.

Цю версію підтверджують документи, зокрема витяги з держреєстрів на землю, що належить її родичам або фірмам, пов’язаним із нею, та розташована в зоні окупації.

Ба більше, за словами колег Родченко, вона відкрито розповідала, що «перебігала на той бік», маючи на увазі перетин лінії фронту для зустрічей із людьми, які залишилися під контролем РФ. Це викликає закономірне запитання — чи були ці контакти санкціоновані командуванням або Службою безпеки України?

Окрему увагу привертає історія матері Родченко, яка, попри статус мешканки тимчасово окупованої території, якимось чином вільно потрапила на підконтрольну Україні територію. Жодного публічного пояснення цього факту не було надано. У контексті загальнодержавної політики до ВПО та ризиків шпигунства така «мобільність» виглядає вкрай підозрілою.

Нагадаємо, раніше ми писали про те, що заступник міністра оборони Євген Мойсюк дав вказівку підлеглим “зібрати і систематизувати інформацію про всі провальні рішення головнокомандуючого ЗСУ Олександра Сирського та його ставлеників, з прицілом зайняти його місце.

Більше інсайдів в режимі реального часу читайте на нашому Telegram-каналі Ненька інфо | Новини | Україна

Оперативна обстановка на запорізькому напрямку свідчить про тривожну тенденцію в ескалації бойових дій. Російські окупаційні війська поступово збільшують інтенсивність атак, зміщуючи фокус на ділянки, які до цього вважалися відносно стабільними. Це вже не одноразові спроби прориву, а системний тиск, який супроводжується масованими вогневими ударами та регулярними обстрілами.

Як зазначає військовий оглядач Денис Попович, ці дії окупантів вказують на зміну тактики та пріоритетів російського командування. Якщо раніше основна увага була сконцентрована на певних ключових ділянках фронту, то тепер противник намагається одночасно активізувати бойові дії на кількох напрямках. Це дає змогу російським військам створювати додатковий тиск на українські сили, змушуючи їх здійснювати розподіл ресурсів і витрачати резерви на кількох фронтах.

Ключовою ознакою підготовки до активніших наступальних дій є різке зростання інтенсивності артилерійських обстрілів. Противник застосовує як ствольну, так і реактивну артилерію, методично «випалюючи» прифронтові населені пункти та знищуючи інфраструктуру ще до можливого просування піхоти.

За оцінкою аналітика, ворог уже діє в межах досяжності важких систем, що створює підвищену загрозу не лише для військових позицій, а й для цивільного населення. Така тактика є типовою для російської армії перед спробами змінити лінію фронту.

Гуляйполе залишається одним із ключових форпостів на цьому напрямку. Його значення полягає не лише у стримуванні противника, а й у збереженні стабільності всієї оборонної конфігурації півдня Запорізької області.

У разі вимушеного відходу Сил оборони з Гуляйполя ситуація для регіону може різко ускладнитися. За словами Поповича, це відкриє ворогу можливість для просування з альтернативних напрямків, створюючи додатковий тиск на українські позиції та логістику.

Найбільш імовірним сценарієм у разі прориву оборони експерт називає спробу противника розвивати наступ у бік Оріхова. Захоплення або навіть наближення до цього міста дозволило б російським військам скоротити дистанцію до Запоріжжя та взяти обласний центр під ще щільніший вогневий контроль.

Попри значні втрати і втягнутість у важкі бої на інших ділянках фронту, цей напрямок виглядає для противника перспективним у стратегічному сенсі. Посилення тиску тут може перетворити життя в Запоріжжі на постійне випробування через артилерійську та дронову загрозу.

На південному напрямку російські війська вже активізували штурмові дії, зосереджуючи атаки на Гуляйпільському та суміжних ділянках. Противник намагається діяти вздовж логістичних маршрутів, ускладнюючи постачання українських підрозділів, паралельно готуючи штурмові групи до бойових дій у зимових умовах.