Події

У місті Еспоо, що у Фінляндії, стався випадок, який викликав обурення серед української громади та привернув увагу ЗМІ. На уроці музики 11-річну ученицю українського походження змусили виконувати російську пісню «Калінка», відому своєю асоціацією з хором Червоної армії та символікою російської військової історії. Про інцидент повідомила національна телерадіокомпанія Yle.

Мати дівчинки, Ірина Горкун-Сілен, розповіла, що інцидент стався у школі Storängen. За її словами, того дня у рамках уроку музики діти знайомилися з елементами російської культури, і вчителька запропонувала всім учням заспівати «Калінку». Для української дитини така вимога виявилася емоційно важкою та неприємною, враховуючи сучасний контекст війни в Україні та її особисте ставлення до символіки, пов’язаної з агресором.

Ніколь відмовилася, пояснивши, що вона українка і не хоче співати російською. У відповідь педагог сказала, що «у школі про війну не говорять». За словами матері, дівчинка зрозуміла, що отримає погану оцінку, якщо відмовиться, тому була змушена співати, хоча це її глибоко образило.

Директорка школи Елінор Гелльман заявила, що навчальний заклад «вітає всіх дітей незалежно від походження» і дотримується державної навчальної програми. Вона наголосила, що на уроках мистецтва діти знайомляться з різними культурами, а завдання обираються педагогічно обґрунтовано.

Однак у Національному управлінні освіти Фінляндії визнали, що в умовах війни певний навчальний контент може викликати сильні емоції. Юристка управління Хейді Руонала наголосила, що вчитель у таких випадках повинен проявити гнучкість і надати дитині альтернативне завдання.

Голова Товариства українців у Фінляндії Василь Гуцул заявив, що цей випадок порушує важливе питання: чи доречно нині популяризувати російську культуру в школах. Він додав, що проблема значно глибша — адже багато державних послуг для українських біженців у Фінляндії досі надаються російською мовою.

Міністерство освіти Фінляндії поки не прокоментувало інцидент, але українська громада закликає переглянути навчальні підходи, щоб уникати ситуацій, які можуть травмувати дітей, що втекли від війни.

Бренд G.Bar, який протягом років асоціювався з гламуром, успішними жінками та сучасним бізнесом, виявився значно складнішим, ніж про нього звикли думати клієнти та прихильники. Журналісти проєкту BlackBox OSINT виявили, що стартовий капітал мережі міг бути пов’язаний із розкраданням коштів оборонного бюджету, а структура бізнесу базувалася на податкових схемах, які дозволяли уникати сплати ПДВ та контролю з боку державних органів.

У центрі розслідування опинилися засновниці G.Bar Сабіна Мусіна та Лєра Бородіна, а також колишній чоловік Мусіної — Костянтин Чередніченко, який раніше очолював державне підприємство «Укрінмаш». Судові матеріали свідчать, що саме він у 2015 році міг бути причетним до переміщення коштів, з яких, імовірно, формувався стартовий капітал мережі.

Тодішні офіційні доходи засновниць не дозволяли відкрити бізнес із витратами понад 160 тисяч доларів. У 2024 році Вищий антикорупційний суд визнав Чередніченка винним у розтраті державних коштів та засудив до 8 років позбавлення волі, але він встиг утекти з України до набрання вироком чинності.

Журналісти встановили, що Сабіна Мусіна нині мешкає у квартирі вартістю близько 350 тисяч доларів, придбаній саме Чередніченком у 2016 році — ймовірно, також на незаконно здобуті кошти.

Але фінансові зв’язки з колишнім чиновником — не єдина проблема бренду. Експерти виявили масштабну схему ухилення від податків: мережа G.Bar не має єдиної юридичної особи, а салони оформлені на десятки фізичних осіб-підприємців, переважно співробітниць. Це дозволяє уникати сплати ПДВ, а реальні прибутки залишаються у тіні.

За словами аналітиків, така структура побудована свідомо, щоб мінімізувати оподаткування та приховати обсяги доходів. У результаті держава недоотримує мільйони, а бізнес, що позиціонує себе як приклад жіночого успіху, фактично паразитує на системі.

Ця історія — не лише про корупцію, а й про моральну деградацію. Коли гроші, призначені для армії, стають фундаментом приватних бізнесів, це перетворюється на злочин не тільки економічний, а й етичний. Безкарність таких схем формує у суспільстві відчуття, що війна — лише фон для збагачення, а не спільна боротьба за майбутнє.

У Дніпропетровській області співробітники правоохоронних органів провели обшук і затримали керівницю одного з відділів Державної екологічної інспекції Придніпровського округу, до якого входять Дніпропетровська та Кіровоградська області. Жінку підозрюють у незаконному збагаченні, що стало приводом для відкриття кримінального провадження.

Під час слідчих дій вдома у посадовиці було виявлено значну суму готівки — понад мільйон доларів США. Така знахідка викликала широкий резонанс у суспільстві та серед колег по службі. Слідство наразі з’ясовує джерела походження цих коштів та можливі схеми, які дозволили посадовиці накопичити значні статки, не будучи підприємцем чи особою, яка веде прибуткову діяльність.

Під час обшуків у межах кримінального провадження щодо можливих корупційних дій співробітників екоінспекції правоохоронці виявили у її помешканні 880 тисяч доларів США та понад 200 тисяч євро готівкою. Жодна з цих сум не була відображена в офіційній декларації посадовиці.

За інформацією Telegram-каналу Середич.info, йдеться про Лілію Чигрикову. Попри скромну декларацію, де зазначено квартиру площею 45 квадратних метрів і автомобіль Nissan Qashqai 2008 року випуску, у домі чиновниці зберігалася готівка на суму, що в десятки разів перевищує її офіційні доходи.

Жінку затримали за підозрою у незаконному збагаченні відповідно до статті 368-5 Кримінального кодексу України. Ця стаття передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк до десяти років із конфіскацією майна.

Суд обрав Чигриковій запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із можливістю внесення застави в розмірі 30 мільйонів гривень.

Розслідування триває. Правоохоронці перевіряють джерела походження вилучених коштів і можливу причетність інших співробітників екоінспекції до корупційних схем.

Під час війни, коли тисячі маріупольців залишалися без житла та засобів для виживання, окремі посадовці змогли використати ситуацію на власну користь. Мер Маріуполя Вадим Бойченко став центральною фігурою в журналістському розслідуванні, яке виявило масштабні схеми привласнення коштів, виділених для переселенців. За даними розслідувачів, мільйони гривень державної та міжнародної допомоги не доходили до людей, які втратили житло, а замість цього опинялися у приватних руках.

Після початку повномасштабного вторгнення росії Бойченко залишив місто, залишивши мешканців під постійними обстрілами. Уже на третій день війни він перебував у безпечному місці, тоді як тисячі маріупольців опинилися в зоні активних бойових дій. Його родина тим часом оселилася у Києві, де почала скуповувати елітну нерухомість, що викликало додаткові запитання щодо джерел фінансування.

Кар’єра Бойченка тісно пов’язана з бізнес-імперією Ріната Ахметова. Саме на підприємствах “Метінвесту” він розпочав свій шлях, а після обрання мером дружина отримала посаду в компанії Ахметова із річним доходом понад 12 мільйонів гривень. Для експертів це виглядає як “винагорода” за лояльність і контроль над стратегічно важливим містом.

Після окупації Маріуполя виконком продовжив діяти у Запоріжжі, розпоряджаючись бюджетом, який майже повністю фінансується з державних дотацій. У 2024 році це близько 3 мільярдів гривень — коштів українських платників податків. Частину з них спрямували на підтримку переселенців через програму “ЯМаріуполь”, однак результати виявилися шокуюче мізерними.

Із понад 450 мільйонів гривень, витрачених на проект “ЯМаріуполь.Житло”, заселили лише 284 кімнати — менше 1% переселенців. Вартість однієї кімнати сягнула 1,6 мільйона гривень, тоді як ціна квартири в регіоні вдвічі менша. Аудит зафіксував порушення у тендерах, завищення цін і фіктивні закупівлі “під своїх”.

Паралельно виконком витрачав десятки мільйонів на іміджеві та фіктивні проекти: концерти, ремонти “доріг” у місті, яке фактично зруйноване, і навіть закупівлю дорогих автомобілів. Toyota Land Cruiser із бюджету опинилися у користуванні самого Бойченка та його сина.

Не менш сумнівним є благодійний фонд “Я — Маріуполь”, який отримує сотні мільйонів гривень бюджетних та міжнародних грошей, але не надає прозорої звітності. Переселенці скаржаться на бюрократію, низьку якість допомоги й відсутність реальної підтримки.

Тим часом родина мера продовжує купувати елітне житло на суму понад 900 тисяч доларів, а сам Бойченко регулярно з’являється на закордонних форумах, представляючи себе “символом незламного Маріуполя”.

Коли кошти, призначені для жертв війни, стають джерелом особистого прибутку, це — не лише корупція. Це зрада суспільної довіри. Подібні “мери-гуманітарії” створюють небезпечну модель, де благодійність перетворюється на бізнес, а трагедія міста — на прибутковий актив.

У столиці України розгортається резонансна ситуація навколо земельної ділянки іподрому на вулиці Василя Касіяна, 1. Територію площею 44 сотки, офіційно призначену для спортивних та кінних заходів, готують під забудову, що викликало занепокоєння громадськості та активістів. За словами голови Громадської ради при КМДА Геннадія Кривошеї, на місці вже помітні ознаки підготовчих робіт, які можуть свідчити про незаконну діяльність та порушення чинного законодавства.

21 листопада 2024 року Київрада ухвалила рішення про вилучення цієї земельної ділянки з користування іподрому. Після цього земля була передана в оренду на два роки одразу двом структурами — комерційній компанії ТОВ «Сенеквітрек» та дитячому спортивно-кінному клубу. Таке подвійне розпорядження викликало додаткові запитання щодо законності процедур та прозорості дій місцевої влади.

Активісти підозрюють, що за прикриттям спортивного клубу стоїть реальна мета — спорудження бізнес-центру. Раніше, за їхньою інформацією, розглядалося питання передачі цієї землі на 10 років, що може свідчити про наміри забудовників отримати ділянку на постійній основі.

Геннадій Кривошея заявив, що це чергова схема із «відрізання» частини земель іподрому на користь комерційних структур. За його словами, орендарі ігнорують приписи інспекторів благоустрою, не надають дозвільних документів і продовжують підготовчі роботи.

Місцеві мешканці та громадські активісти вимагають перевірки законності рішення Київради та діяльності орендарів. На їхню думку, столиця ризикує втратити ще один громадський простір, який міг би розвиватися як спортивна інфраструктура, а не перетворюватися на черговий офісний комплекс.

Кабінет Міністрів України затвердив законопроєкт, що значно полегшує процедуру прийому на службу до Національної поліції для осіб, які брали участь у бойових діях. Ініціатива передбачає внесення змін до статті 50 Закону України «Про Національну поліцію», зокрема щодо порядку перевірки кандидатів, які мали безпосередню участь у військових операціях на сході країни або в умовах повномасштабної війни з Росією.

Законопроєкт враховує специфічні обставини ветеранів, які під час служби зазнали поранень, контузій чи інших травм. За словами представника уряду у Верховній Раді Тараса Мельничука, це рішення спрямоване на створення справедливих умов для тих, хто готовий продовжувати захищати громадянське суспільство вже у цивільному форматі, надаючи свій досвід і навички у правоохоронній діяльності.

Законопроєкт пропонує звільняти таких громадян від обов’язкової перевірки рівня фізичної підготовки у разі, якщо вони претендують на посади, перелік яких визначатиме Міністерство внутрішніх справ України. Таким чином, уряд прагне створити більш справедливі умови для ветеранів, які мають бойовий досвід, але через наслідки поранень не можуть повною мірою відповідати вимогам фізичного відбору.

Ініціатива охоплює учасників антитерористичної операції, операції Об’єднаних сил, а також тих, хто долучався до заходів із забезпечення оборони України та відсічі збройної агресії Російської Федерації.

Очікується, що ухвалення цього законопроєкту сприятиме залученню до лав поліції ветеранів, які мають унікальний бойовий досвід і мотивацію служити державі, а також стане важливим кроком у процесі їхньої соціальної інтеграції.

У столиці України розслідувачі викрили масштабну схему розкрадання державних коштів, виділених на спорудження протирадіаційних укриттів у навчальних закладах. Йдеться про школи №186 на вулиці Сєченова та навчально-виховний комплекс №209 «Сузір’я» на Березняківській. Посадовці районних адміністрацій, за даними слідства, забезпечили перемогу у тендерах низці підконтрольних комерційних структур, після чого організували систему «відкатів» через фіктивні договори про надання послуг та постачання матеріалів.

Державні контракти отримали ПрАТ «Укратоменергобуд» і ТОВ «БК “Мега Стайл”». Загальна сума угод перевищувала півмільярда гривень, причому умови договорів були виписані так, щоб дозволити необґрунтоване підвищення вартості робіт і здійснювати виплати без підтвердження фактичного виконання. Як засвідчив аналіз технічної документації, частина коштів спрямовувалася на роботи, які або не проводилися взагалі, або виконувалися формально, без дотримання норм безпеки.

Формально міська влада затверджувала робочі проекти укриттів для школи №186 і оголошувала закупівлі для «Сузір’я», однак реальний зміст договорів і параметри робіт викликають запитання. За наявними документами, рішення про будівництво споруди подвійного призначення для школи №186 ухвалювали у 2024 році, а у 2024–2025 роках публікувалися тендери на зведення таких укриттів, що підтверджує офіційний статус проектів і масштаби фінансування.

Ключовий вузол претензій — відповідність нормам безпеки. Діючі ДБН для захисних споруд визначають мінімальні параметри міцності та геометрії конструкцій, які не можуть бути довільно «оптимізовані» під кошторис, зокрема щодо товщини захисних елементів, висоти приміщень і шляхів евакуації. У випадку зі шкільними об’єктами на Голосієво й Березняках виявлені відхилення несумісні з вимогами до протирадіаційних укриттів.

Окремо звертає на себе увагу історія підрядників. «Мега Стайл» уже потрапляла в поле зору аудиторів і журналістів через невідповідність кошторисів та завищення цін у інших закупівлях комунальних структур Києва, що ставить питання до доброчесності відбору і тут.

На тлі суми, що підбирається до 830 мільйонів гривень за двома проектами, найбільше обурює те, що «укриття» на папері в реальності можуть не захистити дітей. Без негайної експертизи проектних рішень і повної ревізії договорів ризики перетворяться на фактичну небезпеку.