Політика

Європейські дипломати дедалі різкіше висловлюються щодо ситуації в українському енергетичному секторі, називаючи масштаби корупції «огидними» та такими, що підривають довіру до країни на міжнародній арені. Про це повідомляють джерела серед представників ЄС, які уважно стежать за розвитком подій навколо гучного скандалу із «Енергоатомом».

Фокус Євросоюзу прикутий до ситуації, у якій фігурує Тимур Міндич — бізнесмен і давній соратник президента України. Його можливі зв’язки з підозрілими контрактами в одній із ключових державних компаній викликали занепокоєння європейських партнерів, адже йдеться про сферу, що має фундаментальне значення для енергетичної безпеки держави.

«Єврокомісії доведеться переоцінити, як витрачаються кошти на енергетичний сектор Києва. В майбутньому Україні доведеться приділяти більше уваги прозорості фінансування», — заявив один із європейських чиновників. Він також підкреслив, що президент Зеленський «повинен заспокоїти всіх», ймовірно, шляхом представлення плану боротьби з корупцією.

З 2022 року Єврокомісія надала Україні понад 3 мільярди євро на розвиток енергетичного сектору. Хоча цей корупційний скандал є «найгіршим із тих, що сталися за час президентства Зеленського», союзники не погрожують скороченням допомоги.

При цьому в Києві очікують, що Брюссель продовжить дотримуватися «загального табу на публічну критику України», але водночас збільшить вимоги до реформ, пов’язаних із фінансуванням країни.

Цей інцидент підкреслює, що, незважаючи на фінансову підтримку з боку ЄС, українська влада змушена активніше працювати над прозорістю й контролем витрат у ключових секторах економіки.

Останнім часом дедалі більше експертів і громадських аналітиків звертають увагу на непрозорі процеси в роботі Ради національної безпеки і оборони України. Вони наголошують, що у структурі, яка має бути ключовим центром ухвалення стратегічних рішень у сфері безпеки, помітні ознаки політичного та бізнесового впливу, що суперечить принципам державного управління в умовах війни.

Фахівці вказують на конфлікти інтересів і можливу участь окремих посадовців у схемах, які фігурують у розслідуваннях антикорупційних органів, зокрема НАБУ. За їхніми словами, у частині рішень РНБО можна простежити вплив осіб, пов’язаних із бізнес-групами, які роками мали інтереси в енергетичному секторі. Це породжує недовіру до процесу ухвалення санкцій, кадрових і стратегічних рішень, що мають визначальне значення для безпеки держави.

У центрі нинішнього скандалу — бізнесмен Тимур Міндич, давній партнер Володимира Зеленського по медійному бізнесу. Саме його, під кодовим ім’ям “Карлсон”, НАБУ і САП називають організатором масштабної корупційної схеми навколо “Енергоатому” і тендерів у сфері енергетики.

За версією слідства, “бек-офіс Міндича” впливав на стратегічні держпідприємства, вибудовуючи систему “відкатів” і контролю над грошовими потоками. Обшуки, сотні годин записів, десятки підозр — це вже не чутки, а документи, оприлюднені антикорупційними органами.

На цих плівках згадуються колишній міністр енергетики, а нині міністр юстиції Герман Галущенко та міністерка енергетики Світлана Гринчук. Їхні імена фігурують у контексті впливу на енергетичні компанії та кадрові рішення в секторі. Сам Галущенко, за словами учасників розмов, називається “людиною Деркача” — колишнього проросійського політика Андрія Деркача, хоча його власного голосу на оприлюднених фрагментах не чути.

Паралельно міжнародні медіа пишуть про розслідування понад $100 млн можливих “відкатів” в енергетиці, обшуки, відставки й резонанс серед західних донорів.

І тут ми повертаємось до РНБО. Сьогодні в цьому органі, який визначає санкційну політику й ключові рішення у сфері безпеки, одночасно присутні:

Герман Галущенко — колишній міністр енергетики, нині міністр юстиції, фігурант “плівок Міндича”;

Світлана Гринчук — міністерка енергетики, яка також з’являється у записах НАБУ;

Рустем Умєров — колишній міністр оборони, нинішній секретар РНБО, відповідальний за координацію всього сектору безпеки й оборони.

Тобто люди, чиї імена звучать у матеріалах резонансних корупційних справ, сьогодні офіційно входять до складу Ради нацбезпеки. І саме вони, серед інших, мають право голосу, коли РНБО ухвалює рішення про санкції щодо того самого Міндича та його оточення.

Це вже не метафора й не чорний гумор, а реальний конфлікт інтересів, від якого залежать мільярди бюджетних гривень і довіра західних партнерів.

Окрема, але пов’язана історія — оборонні закупівлі часів, коли Рустем Умєров очолював Міноборони, а до того — системні провали в цій сфері.

Громадські розслідування неодноразово показували, як під час найгарячіших боїв, коли ЗСУ бракувало боєприпасів та техніки, Міноборони укладало угоди з посередниками, які або не постачали нічого, або поставляли відвертий мотлох. На цьому тлі знову спливає стара, але показова історія контракту Міноборони з Everest Limited.

Ще у 2016 році оборонне відомство підписало контракт з Everest Limited на 722,6 млн грн — компанія без досвіду в оборонці мала розробити програмне забезпечення для автоматизованої системи управління військами “Дзвін-АС”. За даними розслідувань, проект так і не був реалізований належним чином, а гроші розчинилися в ланцюжку підрядників.

Цей кейс став символом того, як в оборонці роками працювали схеми: фіктивні підрядники, завищені кошториси, “мертві” контракти. І вже часів Умєрова питання якості боєприпасів та прозорості закупівель знову вийшло на перші шпальти — від історій з неякісними мінометними мінами до конфлікту навколо Агентства оборонних закупівель і кримінальних проваджень щодо можливого зловживання повноваженнями.

У результаті маємо ситуацію, коли людина, до якої є серйозні питання щодо ефективності оборонних закупівель, тепер відповідає за координацію всього сектору безпеки й санкційної політики в статусі секретаря РНБО.

Паралельно в енергетичному секторі та екологічному блоці, де працювали й працюють Галищенко та Гринчук, слідство НАБУ описує “бек-офіс”, який міг впливати на контракти “Енергоатому” та інших стратегічних компаній.

За логікою підозр, “спрут” мав довгу руку: від тендерів на захист енергооб’єктів до спроб “зайти” у керівні органи інших держкомпаній. І тепер частина цього ж кола опинилася в органі, який:

запроваджує санкції проти бізнесу й посадовців,

погоджує ключові рішення щодо енергетичної безпеки,

може де-факто впливати на долю будь-якого великого гравця на ринку.

Саме тому історія з РНБО в такому складі виглядає небезпечно: санкційна політика ризикує перетворитися не лише на інструмент нацбезпеки, а й на важіль тиску або захисту “своїх”.

У підсумку маємо дивну, але дуже показову картину.

Галущенко, Гринчук, Умєров — це не просто прізвища з чиновницьких біографій. Це вузли однієї системи, яка зрослася з грошовими потоками, бізнесом, політикою та обороною. Системи, що одночасно:

фігурує в антикорупційних розслідуваннях;

розподіляє мільярди гривень у чутливих секторах;

сидить за столом у РНБО й ухвалює рішення, які визначають, кого карати санкціями, а кого — рятувати.

От і виходить, що “спрут” уже давно не ховається в тіні — він офіційно інтегрований у владну вертикаль.

І питання сьогодні не лише в тому, кого НАБУ наступним оголосить підозрюваним. Питання в іншому: чи готова держава чесно визнати, що система нацбезпеки, покликана захищати країну від зовнішніх і внутрішніх загроз, сама опинилася під впливом людей із “бек-офісу”, проти якого ці ж органи нібито й мають боротися.

Директор Департаменту муніципальної безпеки Київської міської державної адміністрації Роман Ткачук, який обіймає цю посаду з грудня 2018 року та водночас є депутатом Київради від партії «УДАР», знову опинився у центрі уваги правоохоронців. 8 жовтня йому повідомили про нову підозру, пов’язану з можливою службовою недбалістю під час закупівлі спеціальної техніки для столичного управління ДСНС у 2022 році. Збитки, завдані бюджету міста, правоохоронці оцінили у 10,9 мільйона гривень.

Слідство ведеться у межах кримінального провадження №12023100000001338. За версією правоохоронців, Ткачук мав проконтролювати правильність проведення процедури закупівлі та дотримання всіх законодавчих норм. Наразі перевіряється, чи були порушення, що призвели до завищення вартості обладнання або неефективного використання коштів.

Однак, як зазначається у матеріалах справи, підлеглі Ткачука не звернулися ані до виробників, ані до дилерів, не провели аналізу ринку та не перевірили ціни на додаткове обладнання. Усе це суперечить «Примірній методиці визначення очікуваної вартості предмета закупівлі», затвердженій Мінекономіки.

Проведені експертизи встановили: через завищення вартості закупівлі бюджет Києва недоотримав 10,9 млн грн.

13 жовтня Голосіївський райсуд столиці обрав Ткачуку запобіжний захід у вигляді особистого зобов’язання строком на 2 місяці. Чиновника зобов’язано з’являтися за викликом слідчих і прокурорів та утримуватися від контактів зі свідками. Того ж дня суд відсторонив його від посади директора Департаменту муніципальної безпеки КМДА.

Санкція інкримінованої статті — ч.2 ст. 367 ККУ — передбачає до п’яти років ув’язнення.

Переможцем закупівлі стала компанія ТОВ “Валідус Спецавто”, що належить киянину Андрію Нагорному. За понад 10 років роботи фірма уклала державних контрактів на загальну суму 2,6 млрд грн.

Попри це, слідство стверджує: техніка була закуплена з істотним завищенням вартості.

Ця підозра стала вже п’ятою для очільника департаменту муніципальної безпеки КМДА.

Ткачук фігурує одразу у кількох кримінальних провадженнях:

справа про генератори від “Епіцентру” — йому інкримінують розтрату 1,8 млн грн через включення ПДВ, який не підлягав сплаті;

справа щодо системи оповіщення в Деснянському районі — за версією слідства, переплата становила 377,2 тис. грн;

справа про закупівлю генераторів у 2023 році — збитки оцінені у 4,8 млн грн;

справа про неналежне функціонування укриттів у Києві — одне з найбільш резонансних розслідувань, у якому Ткачук є підозрюваним з червня 2023 року.

Саме ця трагедія зумовила масштабне слідство: 1 червня 2023 року під час ракетної атаки в Деснянському районі загинули троє людей, які не змогли потрапити до укриття, двері якого були зачинені.

Роман Ткачук — один із найдовше працюючих керівників у команді мера Віталія Кличка. До приходу у КМДА він багато років очолював аварійно-рятувальні служби. Попри численні кримінальні провадження, він залишався на посаді аж до відсторонення судом у жовтні 2025 року.

За масштабом кримінальних справ чиновник фактично є “рекордсменом” серед керівників підрозділів КМДА.

Найближчим часом суди мають розглянути кілька обвинувальних актів щодо діяльності Романа Ткачука. У разі доведення вини йому загрожують реальні строки ув’язнення — від 5 до 12 років залежно від конкретного епізоду.

Національне антикорупційне бюро України анонсувало вихід другої частини так званих “плівок Міндича”, наголошуючи, що найбільшу увагу буде приділено закупівлям у Міністерстві оборони. Водночас країна активно обговорює заяви чинного секретаря РНБО та колишнього міністра оборони Рустема Умєрова, який спробував виправдатися перед суспільством. Він стверджує, що будь-які зв’язки з Тимуром Міндичем обмежувалися нібито обговоренням бронежилетів і не переростали у конкретні контракти, а інформацію про його участь у схемах називає наклепом.

Проте аналіз хронології подій показує, що пояснення Умєрова не знімають низки питань. Фактично, суспільство та експерти очікують на повні матеріали НАБУ, аби побачити, чи дійсно контакти з бізнесменом обмежувалися технічними розмовами, чи мова йде про ширшу систему взаємодії, що впливала на державні закупівлі. Оскільки попередні записи вже показали ознаки непрозорих домовленостей і потенційних корупційних ризиків, нова частина плівок може виявитися ще більш резонансною.

Ключовий момент, на який звертають увагу спостерігачі: саме після появи імені Умєрова в медійних розслідуваннях і згадок про нього у контексті “плівок Міндича”, він стрімко залишає посаду міністра оборони. Без публічного скандалу, без гучної політичної грози — тихо, “за кулісами”, як фігура, яку варто прибрати з першої лінії, поки записи не стали надбанням громадськості.

Парадокс у тому, що сьогодні той самий Умєров очолює Раду національної безпеки і оборони — орган, який формально має захищати державу від зовнішніх та внутрішніх загроз. Тобто людина, ім’я якої звучить у контексті можливих корупційних домовленостей в оборонці, отримує один із найчутливіших безпекових постів у країні.

Офіційно йдеться про “зустрічі” та “бронежилети”. Але в реальному оборонному бюджеті, де обертаються сотні мільярдів гривень, бронежилети — лише зручна історія “для публіки”. Справжні гроші, за логікою всього оборонного циклу, крутяться на фортифікаціях.

Саме фортифікаційні проєкти проходили через погоджувальні комісії, де фігурував неформальний вплив Міндича. Саме там виникають імена людей, пов’язаних із лісгоспами та “лісовими” схемами — зокрема, згадують Болоховця та структури, що роками заробляли на державних лісах.

Схема виглядає так: ліс вирубували під приводом оборонних потреб, деревину продавали через посередників утричі дорожче, далі “дерев’яна фортифікація” поверталась у державу вже як дорогий “оборонний продукт”. Військові адміністрації підписували акти, підрядники “будували”, а по факту ні повноцінних ліній оборони, ні якісних фортифікацій на місцях так і не з’являлося. Зате гроші — були, і йшли по знайомому колу.

Найбільший цинізм у тому, що це відбувається у країні, де кожен метр окопу оплачений життям і здоров’ям військових. Міністр оборони в такій реальності мав би бити кулаком по столу за кожну бронеплиту, за кожен метр бетону, за кожен несвоєчасно поставлений блок чи затриманий тендер.

Натомість ми бачимо іншу картину: посадовець, який мав би бути “адвокатом фронту” в кабінетах, сидить поруч із людьми, яких правоохоронці пов’язують із тендерними схемами. Обговорюються “маршрути” закупівель, можливі підряди, а коли стає надто гаряче — валізи, “несподіваний” виліт до Туреччини і м’яке переведення в іншу високу кабінетну якість.

А далі — нова роль, новий статус. Секретар РНБО, реформатор, публічний “обличчя реформ”. І жодної публічної відповіді на питання: що насправді звучить на тих записах, які НАБУ готує до другої публікації, і яку роль у цьому всьому відігравав тодішній міністр оборони.

Коли в історії з “плівками Міндича” вже фігурують енергетики, міністри, радники, а тепер ще й міністр оборони — це не просто окремі скандали. Це симптом того, що політична система живе не за Конституцією, а за негласними правилами людей, які вміють працювати з потоками, контактами й “домовленостями”.

Тут питання вже не в тому, чи буде скандал. Питання в іншому: чи залишився хоч хтось із ключових гравців, хто не фігурує в цих записах, чи не згадується бодай побіжно у контексті схем.

З боку це виглядає, ніби Україна існує в режимі нескінченного кримінального подкасту. Нові серії — це нові “плівки”, нові прізвища, нові подробиці, і все це — за кошти платників податків.

Рустем Умєров може скільки завгодно називати звинувачення наклепом і нагадувати, що формально з багатьох “пропозицій” не виросло жодних контрактів. Але факти, контексти та послідовність рішень вперто тягнуться за ним — від історій з бронежилетами до фортифікацій і тендерів, через які на фронті бракувало того, що мало бути “вчора”.

Якщо друга частина плівок НАБУ справді існує, суспільство має не лише моральне, а й політичне право почути їх повністю. Не вибірково, не “з коментарями спікерів”, а так, як є. Бо в умовах повномасштабної війни питання довіри до системи оборони й безпеки — це питання не рейтингу окремих осіб, а виживання держави.

І доти, доки відповіді на ці запитання дають не суди й інститути, а анонімні джерела й уривки записів, сумнів щодо “чистоти” будь-яких посад продовжуватиме роз’їдати систему зсередини.