Війна

Новий розбурханий ранок приніс додаткові хвилі нестабільності в оборонній сфері України. Із відходом Генерального штабу та верхівки Збройних Сил, почалася ланцюгова реорганізація, яка лише загострює вже напружену обстановку на фронті. Говорять, що нові призначення та відставки військових керівників стануть невідворотними. Проблема полягає у тому, що багато з тих, хто перебуває на вищих військових посадах, більше зацікавлені в кар'єрному зростанні, ніж у військовому досвіді. Такі недоліки породжують численні провали та ризики на фронті, що несе загрозу безпеці країни.

У центрі уваги громадськості – очікування нових призначень, які повинні відбутися цього тижня. Загадка стає ще більш загостреною: хто замінить кого, і які наслідки це матиме для України? У політичних колах активно обговорюють майбутнє Міністерства молоді та спорту, навіть розглядають його можливу ліквідацію. Проте, деякі політичні гравці вважають за краще відкласти це рішення до завершення Олімпіади у Франції.

Майбутній міністр Міністерства молоді та спорту залишається питанням, на яке ще не знайдено відповіді. Але вже є кілька потенційних кандидатів, серед яких виділяють в.о. Матвія Бідного та голову міського управління спорту у Львові, Антона Нікуліна. Крім того, є ідея об'єднати Міністерство молоді та спорту з Міністерством культури та інформаційної політики.

Плани щодо перетворення міністерств не обмежуються лише спортом. Міністерство стратегічних галузей промисловості може стати основою для новоствореного Міністерства інфраструктури. Попередні рішення Кабінету міністрів передбачають включення Мінстратегпрому до складу нової структури, а функції регіональної політики можуть перейти до Мінекономіки.

На фоні цих змін, розглядається питання про майбутнє Міністерства закордонних справ. Дмитро Кулеба вже залишив свою посаду, і його наступник вже призначений. Тим часом, Ірина Верещук, ймовірно, залишить свою посаду віцепрем'єрки, але невідомо, чи прийме вона пропозицію очолити Тернопільську обласну адміністрацію.

Новий розбурханий ранок приніс додаткові хвилі нестабільності в оборонній сфері України. Із відходом Генерального штабу та верхівки Збройних Сил, почалася ланцюгова реорганізація, яка лише загострює вже напружену обстановку на фронті. Говорять, що нові призначення та відставки військових керівників стануть невідворотними. Проблема полягає у тому, що багато з тих, хто перебуває на вищих військових посадах, більше зацікавлені в кар'єрному зростанні, ніж у військовому досвіді. Такі недоліки породжують численні провали та ризики на фронті, що несе загрозу безпеці країни.

У центрі уваги громадськості – очікування нових призначень, які повинні відбутися цього тижня. Загадка стає ще більш загостреною: хто замінить кого, і які наслідки це матиме для України? У політичних колах активно обговорюють майбутнє Міністерства молоді та спорту, навіть розглядають його можливу ліквідацію. Проте, деякі політичні гравці вважають за краще відкласти це рішення до завершення Олімпіади у Франції.

Майбутній міністр Міністерства молоді та спорту залишається питанням, на яке ще не знайдено відповіді. Але вже є кілька потенційних кандидатів, серед яких виділяють в.о. Матвія Бідного та голову міського управління спорту у Львові, Антона Нікуліна. Крім того, є ідея об'єднати Міністерство молоді та спорту з Міністерством культури та інформаційної політики.

Плани щодо перетворення міністерств не обмежуються лише спортом. Міністерство стратегічних галузей промисловості може стати основою для новоствореного Міністерства інфраструктури. Попередні рішення Кабінету міністрів передбачають включення Мінстратегпрому до складу нової структури, а функції регіональної політики можуть перейти до Мінекономіки.

На фоні цих змін, розглядається питання про майбутнє Міністерства закордонних справ. Дмитро Кулеба вже залишив свою посаду, і його наступник вже призначений. Тим часом, Ірина Верещук, ймовірно, залишить свою посаду віцепрем'єрки, але невідомо, чи прийме вона пропозицію очолити Тернопільську обласну адміністрацію.

Генеральний штаб Збройних сил України підтвердив, що в ніч на 19 травня у Севастополі сили оборони України нанесли удар по російському ракетному кораблю "Циклон" проєкту 22800. Початково оголошено про знищення російського морського тральщика "Ковровець", однак подальші розслідування розкрили істину про ціль атаки. "Сили оборони України знищили морський тральщик 'Ковровець'", – повідомлялося у ранковому зведенні Генштабу ЗСУ на 19 травня. Пізніше стало відомо, що цілью був інший корабель – ракетний катер "Циклон", який увійшов до складу російського флоту. Цю інформацію підтвердив Генштаб у заяві 21 травня, додавши, що корабель був поранений у Севастополі.

Офіційно Росія не інформувала про знищення жодного з цих двох кораблів. Проте окупаційний керівник Севастополя Михайло Развожаєв повідомляв про ракетну атаку на Крим, яку, за його словами, змогла відбити протиповітряна оборона. Відомості від Развожаєва свідчать про те, що Севастополь атакували касетними боєприпасами. Цю інформацію підтвердило також міністерство оборони РФ, зазначивши, що для захисту використовувались засоби протиповітряної оборони.

"Циклон" – це ракетний корабель проєкту 22800 (відомий також за шифром "Каракурт"). Цей новий корабель був переданий Військово-Морським Флотом Росії тільки у липні 2023 року. Його технічні характеристики включають водотоннажність у 800 тонн, довжину 65 метрів, ширину 10 метрів і осадку 4 метри. Максимальна швидкість досягає 30 вузлів, а дальність ходу – 2500 миль за швидкості 12 вузлів. Автономність складає 15 діб. На озброєнні судна є установка вертикального пуску ракет "Онікс" і "Калібр-НК", а також модернізована артустановка калібру 76,2 мм АК-176МА та ЗРАК "Палаш".

Експерти вважають, що останні події, пов'язані з знищенням ракетного корабля "Циклон", є істотною перемогою для Українських Збройних Сил. Росія часто використовує такі ракети як "Онікс" та "Калібр" у своїх атаках на Україну. "Циклон" може бути останнім надводним кораблем ракетного класу у складі Чорноморського флоту, хоча залишаються ще підводні човни.

Українські військові експерти стверджують, що знищення такого сучасного ракетного корабля є значним досягненням для Збройних Сил України, порівняно з затопленням тральщика "Ковровець", про що повідомлялося раніше. "Ковровець" – це морський тральщик, який входив до складу Чорноморського флоту рівно 50 років тому.

Він був активно задіяний у різноманітних завданнях, включаючи проведення тралів за кораблями та суднами, розвідувальне та контрольне тралення, прокладання фарватерів у мінних полях та участь у постановці мін у віддалених районах. "Ковровець" мав вражаючу історію служби, включаючи участь у міжнародних операціях та забезпечення безпеки в регіоні Перської затоки під час ірано-іракської війни.

За часів конфлікту у Сирії "Ковровець" також відзначився своєю активною участю у траленні районів берегової зони від мін, що встановлювали бойовики ІДІЛ. Цей тральщик заслужено вважається одним із найефективніших у своєму класі, а його внесок у забезпечення безпеки на морі визнаний багатьма експертами.

В зв'язку з важливістю завдань, які вирішувалися "Ковровцем", його тривале перебування на бойовій службі у дальній морській зоні було високо оцінено військовими та політичними кілами Росії. Цей корабель визнаний символом морської сили та дисципліни, а його екіпаж – прикладом професіоналізму та відданості своїй країні.

Цей корабель також зазнав удару від української атаки. У жовтні 2022 року морські дрони Збройних Сил України атакували тральщик "Іван Голубець" у бухті Севастополя. Міністерство оборони Російської Федерації підтвердило пошкодження корабля. Проте стосовно можливого ураження тральщика "Ковровець" російська влада утримувалася від надання коментарів.

Цей інцидент свідчить про інтенсивність конфлікту в Чорноморському регіоні та високу готовність Українських Збройних Сил до відстоювання своїх позицій. Використання морських дронів у військових операціях підтверджує сучасний підхід до ведення бойових дій і свідчить про високий рівень технологічної розвиненості та бойової підготовленості українських військових.

Пошкодження "Івана Голубця" підкреслює необхідність посилення заходів з безпеки та захисту морських об'єктів в умовах непростої політичної та воєнної ситуації в регіоні. Українська сторона продовжує демонструвати свою готовність до відстоювання своїх територіальних інтересів і захисту вітчизни від будь-яких загроз.

У результаті розглядування вищезгаданої статті можна зробити кілька висновків. По-перше, конфлікт між Україною та Росією продовжує активно розвиватися, зокрема в Чорноморському регіоні. Постійні напади та контратаки з боку обох сторін свідчать про високий рівень напруженості та готовності до військових дій.

По-друге, використання новітніх технологій, таких як морські дрони, відображає сучасні тенденції у веденні війни. Українські Збройні Сили демонструють свою технологічну підготовку та готовність до використання новітніх засобів для захисту своїх територіальних інтересів.

І нарешті, зазначення про пошкодження тральщика "Іван Голубець" та можливе ураження "Ковровця" свідчать про значущість морських операцій у рамках конфлікту та необхідність посилення заходів з безпеки морських об'єктів.

У цілому, стаття підкреслює необхідність посилення міжнародного співробітництва та пошуку мирного вирішення конфлікту між Україною та Росією для забезпечення стабільності та безпеки в регіоні.

На території Вовчанська, яка перебуває під контролем російських окупантів, залишається близько ста мирних жителів, яких загарбники тримають у заручниках, не надаючи можливості врятуватися. Таку інформацію повідомив Олег Синєгубов, голова Харківської обласної військово-цивільної адміністрації, у ході телемарафону. Він зазначив: "Ми продовжуємо проводити евакуаційні операції, загалом вже успішно врятували 10 700 осіб з Липецького та Вовчанського напрямків, включаючи місто Вовчанськ. Проте, за нашою інформацією, ще близько ста осіб перебувають у заручниках російських силовиків і перебувають у великій небезпеці, оскільки їх утримують під загрозою розстрілів і не дозволяють виїхати на евакуацію". Голова ОВА також наголосив, що на окупованій території міста перебуває від 50 до 100 мирних мешканців, проте точна кількість їх важко визначити через постійні бойові дії. "Лінія фронту проходить через річку Вовча, розділяючи практично місто навпіл. Але навіть намагатися зрозуміти точне співвідношення буде марно, оскільки ситуація там змінюється з кожною хвилиною, і наші військові ведуть боротьбу за визволення кожного будинку окремо", — додав голова ОВА.

Висновки до цієї статті надзвичайно важливі. Вони підкреслюють не лише серйозність ситуації в Вовчанську, де мирні мешканці перебувають у полоні російських окупантів, але й важливість подальших дій для їх врятування. Надзвичайно важливою є евакуація цих людей з місць конфлікту та надання їм захисту. Також висновки підкреслюють величезні зусилля влади та військових у проведенні евакуаційних операцій та рятуванні мирного населення. Однак, важливо продовжувати міжнародний тиск на окупантів для негайного припинення порушень прав людини та ведення активних дій з визволення всіх заручників.

Журналісти Bihus.Info розкрили заплутану мережу зв'язків народного депутата Івана Крулька з партією "Батьківщина", його братом, місцевим депутатом, та готельно-ресторанним бізнесом Apartel. Ця інформація відкрила глибокі переплетення між політикою та підприємництвом, що стосуються навіть періоду повномасштабного вторгнення Російської Федерації.

Після обрання Івана Крулька до Верховної Ради розпочався розмах розвитку готельно-ресторанного бізнесу, несмотря на складні політичні умови. Жоден з братів Крульків не вказав цей бізнес у своїх деклараціях, хоча брат народного депутата згадується серед партнерів у цій справі.

Іван Крулько, що є народним депутатом з 2014 року, відмовився підтримати відкриття реєстру електронних майнових декларацій, посилаючись на міркування з питань безпеки під час війни. На додаток, журналісти зафіксували його присутність на відкритті приватних готельно-ресторанних комплексів Apartel в різні періоди часу.

Теща Василя Крулька, Оксана Сабадош, також зв'язана з цим бізнесом, володіючи кількома фірмами, що управляють землею під майбутніми готельними комплексами Apartel. Права на товарний знак Apartel належать тещі Крулька-молодшого.

Додатково, з'явилися відомості про зв'язки Івана Крулька та його родини з особами, які є співзасновниками мережі Apartel. Серед них відзначаються Сергій Максименко, Михайло Мадярчик та Артем Орел. Навіть транспортний засіб, на якому Іван Крулько прибував до Верховної Ради, пов'язаний з Сергієм Максименком, що стався через орендування автобуса від нього за рахунок коштів партії "Батьківщина".

У 2023 році дружина народного депутата Івана Крулька стала користуватися кросовером Lexus NX200, який належав Сергію Максименку. Проте, Іван Крулько пояснив журналістам, що авто орендує його дружина у Максименка. Це лише один із зв'язків між політиком та бізнесменом.

У 2017 році Сергій Максименко придбав земельну ділянку на Київщині у дружини Івана Крулька. Зараз він має юридичні зв’язки як директор або власник у фірмах, що беруть участь у будівництві об’єктів мережі Apartel.

Михайло Мадярчик, також відомий як співзасновник мережі Apartel, у 2019 році придбав від Івана Крулька квартиру в ЖК “Британський квартал” за значно вищу ціну, ніж вона була придбана народним депутатом.

Артем Орел, директор однієї з фірм тещі Крулька-молодшого, у 2018 році також купив у народного депутата Крулька земельну ділянку на Київщині.

В коментарі для журналістів Іван Крулько запевнив, що не має жодного відношення до мережі Apartel і не отримує жодних прибутків від її діяльності. Проте на запитання про частку його брата в цьому бізнесі народний депутат не зміг відповісти.

Цікаво, що за час своєї роботи в парламенті майновий стан народного депутата Івана Крулька значно покращився. Перед обранням у 2013 році він разом з родиною володів кількома невеликими майновими активами. Однак у 2019 році його майно значно зростало: дві квартири у престижному столичному ЖК “Французький квартал 2”, паркомісце в цьому ж комплексі, бокс у гаражному кооперативі, два кросовери BMW X1 та X5 відповідно, а також частину згаданих земельних ділянок на Київщині та Херсонщині.

У висновках до цієї статті можна зазначити, що існують значні підозри щодо зв'язків народного депутата Івана Крулька з бізнесом, який асоціюється з готельно-ресторанною мережею Apartel. Незважаючи на те, що сам Крулько заперечує свою причетність до цього бізнесу, виявлені факти свідчать про його можливий вплив на нього через зв'язки з особами, які є активними учасниками цієї мережі. Крім того, ріст майнового стану Крулька протягом його депутатської кар'єри викликає питання щодо джерел його доходів та можливого використання публічної служби для особистої вигоди. Такі відомості потребують подальшого розслідування та уважного аналізу з боку відповідних органів контролю та громадськості.

Україна може сподіватися на наближення значної суми грошей до свого бюджету. Рішення, прийняте Європейською Радою, про передачу близько 3 мільярдів євро з заарештованих російських активів Києву, може мати вирішальне значення ще до завершення липня цього року. Обговорені угоди стосовно цих коштів передбачають, що 90% надходжень будуть спрямовані до Фонду миру, що забезпечує фінансування постачання озброєнь для України, залишаючи 10% для підтримки відновлення держави після агресії Російської Федерації. Міністр закордонних справ Бельгії, Аджа Лябіб, повідомила, що перший транш цих коштів може бути перерахований вже до липня. Крім того, вона підкреслила, що процес розблокування коштів з російських активів завершено, що відкриває можливість значної фінансової допомоги для України. Варто відзначити, що починаючи з моменту початку повномасштабного вторгнення Росії, західні країни заморозили значні суми грошей, що належать російському Центральному банку. Ці кошти, що оцінюються приблизно у 260 мільярдів євро, тепер будуть направлені на допомогу Україні. Деякі країни, зокрема Естонія, пропонують передати всі заморожені кошти Російської Федерації безпосередньо на допомогу Україні, не зупиняючись перед юридичними труднощами і вважаючи цей крок справедливим.

Україна може розраховувати на значну фінансову підтримку від Європейського Союзу, оскільки ЄС прийняв рішення передати 3 мільярди євро з російських активів. Ці кошти будуть спрямовані переважно на постачання озброєнь для України та на допомогу у відновленні країни після агресії Російської Федерації. Передача перших траншів цих коштів може відбутися навіть до завершення липня. Також важливо відзначити, що деякі країни ЄС пропонують передати всі заморожені кошти, належні російському Центральному банку, безпосередньо на допомогу Україні, що свідчить про солідарність та підтримку її в боротьбі за суверенітет і територіальну цілісність.

Ми вже розкривали схеми підлого злочину, коли владу інтереси підпорядковували особистим користям. Від кримінальних співробітників Кубракова та Кличка, які використовували війну як вигідну можливість захопити прибуткові київські метрополітени, до ФПГ Ахметова, який продовжує плести свою мережу за допомогою Кремля. Це вже не просто злочин, а система грабіжницьких дій, що підірвала економіку та безпеку країни.

Змушуючи виділяти гроші на розвиток застарілої теплової енергетики, Ахметов та його союзники продовжують виводити Україну на берега енергетичного кризу. Чому відмовляється країна від атомної енергетики, вибираючи застарілі технології ТЕС, які є фактично їхньою власністю? Відповідь проста – власність. Олігархічні структури, контролюючи енергетику, витягують з українців перевищені ціни, завдяки чому поглиблюється бідність населення та втрачається конкурентоспроможність країни.

Не беручи до уваги ефективність та вигідність, олігархи та політики продовжують діяти на користь власних кишень. Схема "Амстердам плюс", що озолотила Ахметова та Порошенка, поклали початок економічному занепаду, що загрожує навіть обороноздатності країни.

Та тепер, коли агресія Путіна принесла руйнівні наслідки, Ахметов намагається перефарбувати себе жертвою. Проте, це лише ще один хід у його багаторівневій грі на руйнування України. Збільшення імпорту електроенергії з Європи не вирішить проблему, поки управління енергетикою залишається в руках тих, хто бачить лише власний карман, а не добробут та безпеку країни.

Це вже не просто обман. Це нагло обман. Україна кожного дня викидає електроенергію, яку АЕС виробляють у надлишку. Це робиться для того, щоб в країні зберігався енергетичний дефіцит. А чому? Щоб Ахметов та державні компанії отримували ще більше компенсацій від України та західних донорів. Але найбільш вражає історія з Трипільською ТЕС.

11 квітня, країна-агресор РФ знову напала на Україну ракетами та дронами, переважно на об'єкти енергетичної інфраструктури. В результаті цього нападу була повністю зруйнована Трипільська ТЕС, що розташована у Київській області. Нещодавно Уряд виділив 1,5 мільярда гривень на відновлення зруйнованих ТЕС. 726 мільйонів були виділені з резервного фонду державного бюджету, ще 826 мільйонів з фонду ліквідації наслідків агресії. Але це лише краплина у морі, порівняно з 9,7 мільярдами гривень, які були витрачені на захист ТЕС від російських атак. Про те, що сталося з цими коштами, навіть не згадують. Чому? Можливо, тому що ці кошти були розподілені людиною, яка підконтрольна Ахметову, Прем'єр-міністром Шмигалем, а розподілом займалися Кубраков та Державне агентство з відновлення та розвитку інфраструктури імені Найєма?

Проте вкрадення грошей з бюджету — це ще не все, що стосується воюючої України. Найцікавіше те, що за два дні до атаки на Трипільську ТЕС була евакуйована вся документація та частина цінного обладнання. І першими, хто повідомив про цю атаку, були російські пропагандисти, які миттєво опублікували відео. Як це сталося? Чи можливо, що Трипільську ТЕС було атаковано за домовленістю з агресором?

У вищезгаданій статті висвітлюються складні аспекти енергетичної політики України, включаючи проблеми з виробництвом, розподілом та використанням електроенергії. Особлива увага приділяється ролі олігархів, зокрема Ахметова, в енергетичній сфері країни, а також можливому впливу Росії на ці процеси.

Стаття показує, як зруйновання енергетичної інфраструктури, зокрема Трипільської ТЕС, внаслідок ворожого нападу, та після цього виділення коштів на відновлення стають об'єктом глибокої політичної та економічної дискусії. Також виносяться на загал свідчення про можливі корупційні схеми в управлінні коштами та загальна недостатність прозорості у вирішенні енергетичних проблем країни.

Отже, стаття спонукає до подальшого дослідження та обговорення проблем енергетичного сектору України з метою забезпечення стійкого та ефективного розвитку країни.

Україна з нетерпінням очікує на винищувачі F-16, що стануть справжнім проривом у її оборонній стратегії. Ці винищувачі вже на межі передачі від західних партнерів і викликають великий інтерес в українському військовому середовищі. І це не дивно, адже F-16 мають потенціал стати надійним захистом, що відверне руйнівні нальоти російських військ. Особливу надію кидають на ці літаки через їх здатність легко ліквідувати крилаті ракети, що загрожують містам України. Не менш важливо, що F-16 можуть ефективно протистояти російським бомбардувальникам, які стали ключовим елементом стратегії противника, допомагаючи йому в продвиженні на фронті.

Слід також звернути увагу на можливість F-16 здійснювати самостійні удари, що дозволить українським Збройним Силам активізувати свої наступальні дії. Українська Військово-Повітряна Сила робить усе можливе, щоб оцінити потенціал цих літаків та зрозуміти їхні можливості в бойових умовах. Однак, питання щодо ефективності цих нових додатків до військового арсеналу залишається відкритим і вимагає подальшого аналізу.

Президент України, Володимир Зеленський, в одному з останніх інтерв'ю заявив, що для забезпечення повітряної переваги над Росією, Україна потребує від 120 до 130 сучасних літаків. Про конкретні умови постачання майбутніх літаків поки що мало відомо. Відсутні деталі стосовно термінів постачання, кількості та конкретних моделей, які отримає Україна. Також невідомо, чи будуть це саме F-16, чи ж модифіковані версії від країн-донорів. Є також серйозні сумніви стосовно того, чи відповідають ці літаки сучасним вимогам, а також щодо їхньої ефективності у протистоянні з російськими військами.

Уже найближчими місяцями Україна очікує на отримання кількох десятків західних військових літаків, які будуть передані країнами-донорами, такими як Данія, Нідерланди, Норвегія та Бельгія. Прем’єр-міністр Данії зазначив, що передача F-16 відбудеться "протягом місяців", тоді як Нідерланди та Бельгія планують передати свої літаки після Данії, зазначивши, що це відбудеться в 2025 році. Щодо норвезьких літаків терміни передачі наразі не відомі. Загалом, можлива затримка у передачі літаків Україні пов'язана з процесом навчання українських пілотів у тренувальних центрах у Європі.

Поза потенційними технічними аспектами, існують інші фактори, які можуть бути причиною затримки у передачі військової техніки, зокрема, винищувачів F-16, Україні. Старі модифікації цих літаків, які планується передати, можуть потребувати серйозного технічного обслуговування, ремонту та модернізації, щоб привести їх до актуальних стандартів і забезпечити їхню ефективність у сучасних умовах бойових дій.

Необхідно також враховувати, що навіть серед винищувачів однієї моделі можуть бути відмінності через різницю у роки випуску та проведені модернізації. Збройні сили України можуть отримати літаки, які мають відмінності в характеристиках порівняно з найновішими моделями F-16, які використовуються США та іншими країнами-донорами.

Окрім цього, частина літаків, які планується передати Україні, може бути у несправному стані через тривалий період експлуатації або внаслідок недостатнього технічного обслуговування. Заразшні F-16 використовувалися відомими країнами-донорами ще з 1980-х років, а згодом були вилучені зі складу через перехід на більш сучасні моделі, наприклад, F-35.

Зазначимо, що країни, що передають Україні ці винищувачі, такі як Бельгія, Нідерланди, Норвегія та Данія, стали першими серед європейських держав, які отримали F-16 у минулому. Варто відмітити, що ці літаки не були споруджені у США, а мали місце виробництва на внутрішніх заводах країн-виробників.

У той же час, найновіші моделі F-16 стали суттєво відрізнятися від раніших версій, що показує, що це літаки не стоять на місці, а постійно модернізуються і вдосконалюються. Це важливо враховувати при оцінці їх потенційної ефективності у протистоянні з сучасними загрозами.

Крім того, країни-донори можуть передати Україні лише частину своїх залишкових F-16, водночас продаючи іншу частину третім країнам. Наприклад, Данія, у складі ВПС якої налічується 43 винищувачі, вже продала частину своїх F-16 Аргентині.

Таким чином, передача винищувачів F-16 Україні — це не тільки питання технічної складності, але і стратегічне рішення, яке вимагає уважного аналізу та планування з обох сторін.

Незважаючи на те, що F-16 були спочатку спроектовані як легкі фронтові винищувачі, їхні можливості та функціонал значно розширилися з часом. Порівнюючи їх з важкими літаками, такими як американські F-15 або радянські Су-27, F-16 мали менше корисного навантаження та менший радіус дії. Навіть після модернізації, їхня дальність дії залишалася обмеженою, а важливість та масштаб корисного навантаження залишалися на невеликому рівні порівняно з важкими літаками.

F-16, які обіцяли передати Україні країни-донори, мають свої особливості через індивідуальні потреби та вимоги міністерств оборони кожної країни. Кожен з них був обладнаний власним набором озброєнь та спеціальних систем. Наприклад, F-16 у складі ВПС Норвегії використовували протикорабельні ракети Penguin та бомби Paveway II з лазерним наведенням, в той час як данські літаки мали блоки радіоелектронної боротьби AN/ALQ-10, які ускладнювали наведення ракет противника на літак. Деякі F-16 у складі ВПС Нідерландів та Бельгії могли навіть переносити тактичну ядерну зброю, оскільки США розміщували запаси такої зброї на їхній території.

Всі F-16, що передаються Україні, були побудовані до 1990 року, але після модернізації багато характеристик цих винищувачів наблизилися до більш сучасних моделей. Проте, після близько 20 років експлуатації, було виявлено мікротріщини та зношення, що вимагало програми “Подовження ресурсу в середині терміну експлуатації” (MLU), спрямованої на відновлення планера та збереження ефективності цих винищувачів.

У рамках програми модернізації F-16 здійснювались значні зміни, спрямовані на покращення ефективності та функціональності цих винищувачів. Основними аспектами модернізації було заміщення електронного обладнання, включаючи радіолокаційні системи, що призвело до збільшення радіуса дії на 25%. Крім того, вироблено значні зусилля у покращенні кабіни пілота, включаючи заміну дисплеїв та елементів управління, а також додавання різних приладів, спрямованих на полегшення керування літаком у різних умовах. Деякі зміни вимагали заміни проводки в крилі для розширення арсеналу озброєння.

Програма модернізації F-16 використовує термін "Block" з номером, що відповідає конкретній програмі. Найпоширенішою модифікацією є F-16C (одномісний) або D (двомісний), модернізовані до рівня Block 52. Вважається, що старі винищувачі, які передаються Україні, були модернізовані до цього рівня.

Незважаючи на те, що F-16 у країнах-донорах були приблизно модернізовані до одного рівня, встановлення конкретних деталей та спеціалізації для літаків, які передаються Збройним Силам України, може бути складним завданням. Кожна країна замовляла свій унікальний літак, і навіть у межах однієї країни можуть бути різні модифікації.

У відео, опублікованому на каналі YouTube НАТО, показано підготовку українських пілотів, на якому був чітко видно серійний номер одного з винищувачів: 870022. Інформацію про ці літаки, включаючи серійні номери, можна знайти у неофіційних публічних реєстрах в інтернеті, що дозволяє встановити характеристики конкретного літака. Це дозволяє українським пілотам навчатися на літаках, аналогічних до тих, які їм будуть передані, та оволодіти необхідними навичками для їх використання.

Двомісні винищувачі, як F-16B, мають свої переваги, зокрема, в можливості розділити обов'язки між пілотом та другим льотчиком. Це дозволяє другому льотчику відповідати за стеження за повітряним простором та управління складними системами озброєння. У разі використання високоточної зброї, він може керувати цілями та забезпечувати лазерне підсвічування, що підвищує ефективність операцій. Однак одномісні винищувачі також мають свої переваги, оскільки пілот може концентруватися на бойових діях без необхідності взаємодії з другим льотчиком.

Один з ключових аспектів модернізації F-16B — радар. У данських винищувачах F-16BM встановлений радар AN/APG-66(V)2A, який є важливим покращенням порівняно з попередніми моделями. Це спеціально розроблений радар, який має покращену електронну базу, що значно підвищує його продуктивність та дальність дії. Однак обмежений розмір винищувача впливає на розмір антени радара та, відповідно, на його потужність, що може стати проблемою у порівнянні з важкими російськими винищувачами, такими як Су-30 і Су-35, які мають більш потужні радари.

Українські пілоти вже мають досвід бойових операцій на МіГ-29, які, навіть не дивлячись на свою меншу сучасність порівняно з F-16, залишаються ефективними винищувачами. Радар літака може бути менш потужним у розпізнаванні цілей на тлі землі, але українські пілоти використовують тактичні прийоми, щоб компенсувати це, зокрема, літаючи на низькій висоті з вимкненим радаром.

Хоча F-16 має свої обмеження у порівнянні з російськими винищувачами, він стане значним покращенням для українських пілотів та дозволить їм зберігати високий рівень бойової готовності в умовах сучасної бойової обстановки.

Увімкнений радар є важливою складовою для виявлення дій у повітрі, але одночасно робить літак помітним. Це подібно до використання ліхтаря в темряві: він допомагає побачити навколишнє середовище, але також робить вас вразливими. Польоти на низькій висоті з вимкненим радаром дозволяють залишатися невидимими (до моменту включення радара перед атакою), але мають свої недоліки. Найбільша проблема полягає у невигоді у повітряному бою, де перевага знаходиться у тих, хто перебуває вище. У випадку атаки супротивника, який знаходиться біля землі, ракети летять вниз, що збільшує їхню швидкість і дальність, у порівнянні з ракетами, які летять знизу вгору.

Радар — важливий, але не єдиний інструмент виявлення та стеження за повітряним простором. У данських F-16 використовується покращена система радіоелектронної протидії, яка дозволяє визначати джерело випромінювання радара противника. F-16 також оснащені системою AN/ALR-74, яка допомагає пілотам стежити за ситуацією в повітрі і виконувати ухиляльні маневри від ракет.

Україні не вистачає літаків далекого радіолокаційного виявлення, а отримати інформацію від американських E-3 Sentry неможливо через їхню обмежену дальність дії. Такі літаки є ключовими пунктами управління повітряним боєм, оскільки бачать велику кількість літаків, і передають цю інформацію винищувачам. Однак F-16 можуть отримувати інформацію від наземних радіолокаційних станцій та інших винищувачів. ЗСУ зуміли збити два російські летючі радари А-50У, що допомогло знизити російські можливості управління повітряним боєм.

Основним озброєнням F-16 є протиповітряні ракети AIM-9L Sidewinder, що виробляються з 1970-х років. Це ракети ближньої дальності з оптимальною дальністю пуску до 20 кілометрів. Крім того, ці літаки можна адаптувати для застосування авіаційних ракет IRIS-T ближнього радіуса, які ЗСУ використовує у протиповітряній обороні з наземних установок.

Російська авіація, ймовірно, уникатиме повітряних боїв на коротких дистанціях з пілотами ЗСУ. Проте такі ракети будуть корисні в боротьбі з російськими крилатими ракетами або дронами, якщо ЗСУ вирішать використовувати F-16 як перехоплювачі ППО.

У ВПС Данії також є більш дальні авіаційні ракети AIM-120 AMRAAM, які ЗСУ вже використовує. Їх можна запускати з наземних ЗРК NASAMS. Дальність цих ракет у останній модифікації може перевищувати 120 кілометрів, проте європейські F-16 можуть застосовувати ранні версії з меншою дальністю, менше 100 кілометрів.

Цим літакам доведеться стати на шляху більш нових і важких російських, серед яких може бути Су-57 – винищувач п’ятого покоління, побудований з використанням технологій стелс. Їх часто називають “літаками-невидимками”, але це вираження не зовсім точне: ця технологія скоріше зменшує помітність, скорочуючи дистанцію виявлення – радари F-16 впізнають їх пізніше, ніж інші російські літаки.

Особливо занепокоєння у багатьох експертів викликає дальність російського авіаційного озброєння. Ракета Р-37, найпотужніша з російських, має заявлену дальність у 300 км, а друга за дальністю – Р-33 – 160 км. Обидві вони використовуються МіГ-31, можливо – Су-35С і Су-57. Але останній змушений нести цю велику ракету на зовнішній підвісці, що зводить нанівець його переваги в малопомітності.

Разом з найпотужнішими радарами це створює досить небезпечну комбінацію. Однак Р-37 – досить екзотична зброя. Це великі й дорогі ракети. Основна маса російських винищувачів озброєна ракетами ближнього та середнього радіуса, які за своїми характеристиками наближаються до озброєння європейських F-16.

Крім того, крім дальності, в повітряних боях важливі й інші параметри, серед яких не останню роль відіграє підготовка як пілотів, так

Проти фронтових бомбардувальників Су-34 у F-16 більше шансів. Ці російські літаки використовують авіабомби з модулями УМПК, що перетворюють їх на керовані високоточні боєприпаси. Ці бомби скидаються з відстані приблизно 40-50 км на висоті близько 10 тис. метрів. Російська авіація активно використовує ці бомби, допомагаючи своїм наземним військам просуватися на ділянках фронту.

Проте, літак Су-34, перебуваючи на бойовому курсі перед скиданням бомби, досить вразливий. Якщо проти нього діятиме винищувач з ракетою, дальність якої перевищує ті 40-50 км, то це буде великою загрозою. Незважаючи на те, що Су-34 створений на базі винищувача Су-27 і є досить маневровим літаком, який може нести системи радіоелектронної протидії, він не є найпростішою ціллю.

Однак російські ВПС, дотримуючись досвіду двох років війни, не схильні ризикувати дорогими літаками. Сама наявність загрози вже може бути достатньою для того, щоб згорнути такі операції.

Висновки до вищезгаданої статті можна сформулювати наступним чином:

• Роль технологій у повітряних боях: Стаття відзначає важливість технологій у визначенні результатів повітряних боїв. Вона підкреслює значення вдосконалення систем радіоелектронної протидії та інтеграції передових систем управління.

• Уразливість військових об'єктів: Стаття розглядає уразливість фронтових бомбардувальників, яка виникає у разі виявлення противником тацьких об'єктів і введення їх на бойовий курс.

• Стратегічне планування: Автор вказує на важливість стратегічного планування в повітряних операціях, зокрема у виборі ефективних методів ведення бойових дій та збереженні власних ресурсів.

• Досвід війни: Стаття наголошує на необхідності врахування досвіду попередніх конфліктів при розробці стратегій ведення повітряних боїв та реагуванні на загрози.

Усі ці аспекти обумовлюють складність і многогранність викликів, які стоять перед сучасними повітряними силами, і підкреслюють важливість постійного вдосконалення технологій та стратегій для забезпечення ефективної оборони та захисту національних інтересів.