Чому ліки в Україні не стали дешевшими

Україна опинилася на порозі однієї з найбільших демографічних криз в історії, що загрожує стабільності та майбутньому розвитку країни. Цей процес розпочався задовго до повномасштабної війни, але саме воєнні дії перетворили ситуацію на справжню катастрофу на національному рівні. Величезний вплив на демографічну ситуацію мають не тільки бойові дії, а й численні соціально-економічні фактори, які змушують громадян шукати кращих умов для життя за кордоном. Як зазначила Лідія Ткаченко, провідна наукова співробітниця Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України, значна частина трудових мігрантів вже повністю інтегрувалася у суспільства інших країн і наразі не бачить умов для повернення.

Згідно з її словами, відновлення рівня населення, яке було до війни, є малоймовірним у найближчій перспективі. Повернення великої кількості українців, які залишили країну в пошуках безпеки та роботи, виглядає все більш віддаленою перспективою. Більшість із них знайшли своє місце в європейських країнах, де змогли адаптуватися до нових умов життя і не відчувають перспектив для повернення, адже їхні родини вже облаштувалися, а інтеграція в нові суспільства дала певні переваги.

«Якщо в країну не намагаються потрапити, — це свідчення не сили, а слабкості економіки», — наголошує демографиня. Навіть після війни, за її словами, мігранти, які приїдуть, використовуватимуть Україну радше як “трамплін” для подальшого переїзду в ЄС.

Проблеми зі смертністю і тривалістю життя — ще одна болюча тема. Якщо у 2020 році середня очікувана тривалість життя в Україні становила 76 років для жінок і 66 — для чоловіків, то у 2024 році цей показник впав до 64 років загалом (57 років для чоловіків, майже 71 — для жінок). Для порівняння: у країнах ЄС чоловіки живуть у середньому 79 років, жінки — 84,5. Найвищий показник у Швеції — понад 82 роки для чоловіків.

«Україна відставала від Європи на 10 років ще до війни. Тепер цей розрив лише збільшився. Ми втратили не тільки людей, а й роки життя», — підкреслює Ткаченко.

За оцінками фахівців, дефіцит робочої сили в Україні сягає від 300 тисяч до кількох мільйонів осіб. Проте це не означає, що роботодавці готові підвищувати зарплати чи створювати комфортні умови. «Коли роботодавці скаржаться, що немає робочих, часто за цим стоїть бажання, щоб люди працювали за копійки. Це нагадує феодалізм — якби могли, паспорти б забрали», — каже експертка.

Водночас в Україні зберігається нерівність в оплаті праці: зарплати у медицині й освіті нижчі, ніж у сільському господарстві чи торгівлі, хоча саме в бюджетних секторах — найвищі вимоги до професійності та навантаження.

Через мізерні пенсії — у середньому 3–5 тисяч гривень — майже 30% пенсіонерів продовжують працювати. Їх беруть на посади, які не потребують високої кваліфікації, і часто платять менше, ніж іншим працівникам, аргументуючи тим, що в них “є інше джерело доходу”.

Ткаченко застерігає: така практика може призвести до ще більшого демпінгу зарплат на ринку праці.

Україна гостро потребує кваліфікованих робітників технічних професій, але більшість молодих людей вважає “нормальною” роботу в офісі чи сфері послуг.«Люди відвикли працювати на заводах — це стало екзотикою. Коли набирали машиністів у київський метрополітен, лише одна жінка закінчила курси. Це показово», — зауважує демографиня.

Велика війна не лише забрала життя сотень тисяч українців, а й виснажила тих, хто залишився. Постійний стрес, емоційна перевтома, невизначеність майбутнього — усе це, за словами Ткаченко, “буде ще довго відображатися западинами у демографічній картині країни”.

Навіть після завершення бойових дій відновлення демографічного потенціалу України може зайняти десятиліття.

Адвокат Української православної церкви Роберт Амстердам стверджує, що його детальний звіт, розгорнутий на понад 250 сторінок, налічує безліч доказів нападів на УПЦ, на її святині та священицький корпус. У відеозверненні він наголошує на неприпустимості прийняття законопроекту 8371, який загрожує забороною УПЦ, оцінюючи його як прояв мови ненависті. Амстердам закликає уряд України припинити розділяти народ, а замість цього спрямувати зусилля на зміцнення єдності. Також адвокат підкреслює, що УПЦ не має жодного зв'язку з Московським патріархатом, а її позиція відносно "руського миру" чітко визначена митрополитом Київським Онуфрієм. У контексті сучасної геополітичної ситуації, Амстердам також закликає до підтримки України з боку США, підкреслюючи критичне значення цього питання для світового співтовариства.

• Звіт адвоката Української православної церкви Роберта Амстердама, що містить понад 250 сторінок доказів нападів на УПЦ, підтверджує серйозні загрози безпеці церковних святинь та священицького корпусу.

• Законопроект 8371, який передбачає заборону діяльності УПЦ, вважається адвокатом проявом мови ненависті та загрозою для єдності українського суспільства.

• УПЦ чітко відмежовує себе від Московського патріархату та ідеології "руського миру", а також виступає на захист української державності.

• Роберт Амстердам закликає уряд України припинити розділяти народ та зосередити зусилля на забезпеченні єдності та безпеки кожного громадянина.

• Важлива підтримка України з боку міжнародного співтовариства, зокрема Сполучених Штатів, є критичною в сучасній геополітичній ситуації.

Український суд повернув Успенський собор державі: що це означає? Український суд виніс рішення щодо повернення Успенського собору, який належить Українській православній церкві Московського патріархату (УПЦ (МП)), у державну власність. Суд визнав передачу собору церкві незаконною через його статус пам’ятки культурної спадщини. Прокурори надали докази незаконності цього рішення та суд визнав його недійсним, а також скасував реєстрацію права власності на цю пам’ятку. Вартість собору становить понад 8,5 мільйонів гривень, і тепер він повертається у державну власність. Це рішення має велике значення для Української Православної Церкви та місцевої громади, адже собор є важливим культурним об'єктом і місцем богослужінь.

Український суд виніс рішення про повернення Успенського собору у Каневі у державну власність після того, як визнав передачу цієї пам'ятки Українській Православній Церкві Московського патріархату незаконною. Прокурори надали докази порушення законодавства, а суд скасував реєстрацію права власності на собор, визнавши рішення виконкому міської ради недійсним. Це рішення має важливе значення для збереження культурної спадщини та прав законних власників цієї пам'ятки, і воно підтверджує важливість дотримання закону в сфері охорони історичних об'єктів.

За чотири роки повномасштабної війни Україна зіткнулася з безпрецедентним відтоком населення. Згідно з узагальненими даними, сформованими на основі інформації Державної прикордонної служби України, з країни офіційно виїхали та не повернулися близько 3,1 мільйона громадян. Ці цифри відображають лише зафіксовані перетини кордону і дають уявлення про реальні масштаби демографічних втрат, з якими держава стикається в умовах тривалої війни.

Окрему увагу привертає статистика за 2025 рік. За підсумками року різниця між кількістю виїздів українців за кордон і їхніх повернень становила 290,3 тисячі осіб. Хоча цей показник залишається значним, він демонструє певне уповільнення міграційних процесів. У порівнянні з 2024 роком, коли кількість громадян, що виїхали й не повернулися, була суттєво більшою, нинішні дані виявилися приблизно у півтора раза нижчими.

Упродовж 2025 року Державна прикордонна служба зафіксувала понад 37 мільйонів перетинів державного кордону. Кількість в’їздів і виїздів була майже збалансованою: громадяни та іноземці перетнули кордон на в’їзд близько 18,4 мільйона разів, а на виїзд — 18,7 мільйона разів.

Переважну більшість перетинів — близько 86% — здійснили саме громадяни України. Загалом у 2025 році українці перетинали кордон у середньому 2,7 мільйона разів на місяць. Для порівняння, у попередні роки цей показник тримався на рівні близько 2,5 мільйона щомісяця.

Попри зростання загальної кількості поїздок за кордон, показник так званих умовних «неповернень» поступово зменшується. У 2025 році з України виїхали 16,1 мільйона громадян, тоді як повернулися 15,8 мільйона. Різниця і сформувала показник у 290 тисяч осіб, які протягом року не повернулися.

Загалом із початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації 3,1 мільйона громадян України офіційно залишили підконтрольну територію держави та не повернулися. За наявними даними, близько 72% цього показника припадає на перший рік повномасштабної війни, коли масовий виїзд був пов’язаний із активними бойовими діями, окупацією частини територій та загрозою життю цивільного населення.