Чому в Україні досі не всі мають опалення

Марк Кансіан, висококваліфікований аналітик з стратегічних досліджень, настоює на тому, що Україна в даний момент активно зосереджує свої зусилля на здійсненні рішучих ударів, спрямованих на російський військовий комплекс у Криму. За його переконанням, цей крок є не лише виправданим зі стратегічної точки зору, але й може забезпечити Україні вагому перевагу у подальших військових операціях. Стратегічна мета такої дії полягає в тому, щоб змусити російську сторону переглянути свої плани щодо Криму і змінити стратегічну доктрину, сприймаючи Україну як серйозного партнера у геополітичних розрахунках. Кансіан підкреслює, що такий крок має бути підтриманий не лише військовою силою, але й дипломатичними і політичними зусиллями для забезпечення успішного завершення стратегічного курсу, визначеного Україною.

Крим, за його словами, є привабливою метою, оскільки там розташовано безліч стаціонарних військових об’єктів, як-от аеродроми і порти, які нелегко замаскувати або розосередити.

«Я не думаю, що українці зможуть відрізати Крим, але вони можуть змусити жителів Криму почуватися некомфортно», – підкреслив він.

Україна двічі пошкоджувала Керченський міст, що з’єднує Крим з Росією, внаслідок чого Росія перестала використовувати його для військових поставок. Зараз [росіяни] перевозять вантажі залізницею через зайняті частини України.

У США деякі члени Конгресу чинять тиск на адміністрацію Байдена, домагаючись дозволу для України обстрілювати російську територію з ATACMS та інших видів зброї американського виробництва.

Заборона на використання зброї по російській території перешкоджає зусиллям України зупинити нещодавнє вторгнення Москви на північний схід Харківської області.

Аналітик Інституту вивчення війни Джордж Баррос вказує, що США могли б негайно змінити бойову обстановку на Харківському напрямку, якби білий дім зняв цю заборону.

Москві перекидати війська і зброю на цей фронт набагато зручніше ефективніше, ніж в інших регіонах. Російським військам на сході доводиться розосереджуватися і маскувати позиції за лінією фронту.

«Українці не можуть вступити з ними в бій, поки вони не перетнуть міжнародний кордон», – підкреслив експерт.

Науковим керівником дисертаційного дослідження Сергія Мунтяна виступає не пересічний викладач, а фігура з помітним впливом у державному секторі — доктор юридичних наук, професор Національної академії внутрішніх справ та нинішній керівник Департаменту забезпечення діяльності Бюро економічної безпеки Олексій Дрозд. Його ім’я пов’язують із розгалуженою мережею сімейних, професійних і бізнес-контактів, що роками формувалася у правоохоронній системі, сфері державних закупівель і регіональній політиці.

Кар’єрна траєкторія Олексія Дрозда тісно переплітається з біографією його батька — Юрія Дрозда, який понад чверть століття служив в органах внутрішніх справ. Після завершення служби він обіймав посаду проректора з економіки в одному з юридичних інститутів, а згодом кардинально змінив напрям діяльності, зайшовши у приватний бізнес. Саме через компанії «АПС-Київ» та «АПС-Кіровоград» він вийшов на ринок державних підрядів.

Зв’язки родини не випадкові. Юрія Дрозда називають кумом колишнього начальника управління МНС/ДСНС у Кіровоградській та Одеській областях Віктора Федорчака, який втратив посаду після серії трагічних пожеж та став фігурантом корупційних скандалів. Партнери Дрозда по бізнесу – вихідці з тієї ж системи, а Антимонопольний комітет виявляв змову між ТОВ «АПС-Кіровоград» і фірмою, записаною на сестру Федорчака. Конкуренцію на тендерах імітували, а гроші ділили.

Далі – прямий вихід у політику. Юрій Дрозд став радником голови Кіровоградської ОДА Андрія Балоня, який пізніше потрапив під слідство СБУ за хабарництво, а згодом – депутатом обласної ради від «Слуги Народу» та головою облради. Хоча формально бізнес продано, впливові зв’язки залишаються.

Мати братів Дроздів – Валентина Дрозд – з 90-х працює у правоохоронних органах, наразі очолює консультативно-контрольний відділ Департаменту забезпечення діяльності голови Нацполіції.

У цій родинній конструкції Олексій Дрозд об’єднує роль професора НАВС, топчиновника БЕБ та наукового керівника дисертації Сергія Мунтяна. Така система не стільки спрямована на розвиток науки, скільки на інституціоналізацію клану: «свої» забезпечують «своїх» науковими ступенями, посадовими кріслами і статусами, закріплюючи контроль над ключовими правоохоронними та квазінауковими майданчиками.

У розпал повномасштабного вторгнення, коли державні компанії працювали в умовах надзвичайної логістичної напруги, переміщуючи стратегічні запаси пального до безпечних регіонів країни, одна приватна фірма вирішила використати ситуацію для власної вигоди. Поряд із «Укрнафтою», що забезпечувала стабільність постачань у критичних умовах, цей підрядник сприйняв війну не як загрозу національній безпеці, а як шанс для незаконного збагачення.

Наразі справа дійшла до суду. Прокуратура Офісу Генерального прокурора передала обвинувальний акт щодо директора приватної компанії, який підозрюється у заволодінні державними коштами, ухиленні від сплати податків та службовому недбальстві. За версією слідства, дії керівника мали прямий негативний вплив на фінансову стабільність стратегічного резерву пального та підривали ефективність роботи державної компанії у критичний для країни період.

У 2023 році «Укрнафта» уклала договір із приватним підприємством на транспортування та експедиційний супровід нафтопродуктів із використанням під’їзного залізничного шляху. Воєнні умови — нестабільні маршрути, постійні переміщення, дефіцит часу й обмежені можливості контролю — створили середовище, у якому паперові зловживання могли залишатися непоміченими.

Саме на це, за версією слідства, і розраховував директор компанії-підрядника. Схема була максимально простою й водночас ефективною. Обвинувачений систематично подавав «Укрнафті» акти виконаних робіт із завідомо неправдивими відомостями про прибуття та перебування вагонів із пальним на залізничній станції.

Насправді ж ці вагони туди ніколи не прибували. Дані залізничного обліку та матеріали кримінального провадження підтверджують: значна частина зазначених у документах перевезень існувала виключно на папері. Послуги були фікцією, а акти — інструментом легалізації списання коштів.

Попри це, державна компанія перераховувала гроші за «надані» транспортно-експедиційні послуги. Платежі проходили у звичайному режимі — формально документи виглядали коректними, а в умовах війни їхній зміст не завжди можна було оперативно перевірити. У результаті сума завданих «Укрнафті» збитків перевищила 16 мільйонів гривень.

Паралельно з цією схемою директор приватної компанії, за даними слідства, реалізував ще один напрям зловживань — ухилення від сплати податків. Для цього укладалися фіктивні договори з підконтрольними підприємствами, що дозволяло штучно формувати податковий кредит з ПДВ без реального здійснення господарських операцій. Документообіг створював ілюзію активної діяльності, тоді як фактично йшлося про банальне заниження податкових зобов’язань.

У підсумку правоохоронці описують цю історію як класичний приклад тилового мародерства: війна використовується як прикриття, стратегічне пальне — як ресурс для збагачення, а бухгалтерія та фіктивні акти — як основний інструмент злочину. Без складних фінансових конструкцій, але з точним розрахунком на перевантаженість системи у воєнний час.

Тепер справа вийшла за межі кабінетів і бухгалтерських звітів та перейшла до зали суду. Ключове питання — не лише в сумі збитків, а в тому, чи стане цей процес сигналом для інших, хто намагався або намагається заробляти на війні, прикриваючись «логістикою» і паперовими схемами.