Вівторок, 3 Березня, 2026

Чи зламає Кремль хід війни збільшенням військ до 690 тисяч

Важливі новини

Перспективи виборів із зовнішніми гарантіями: оцінка політичних шансів на тлі воєнної реальності

Віталій Портников, відомий український журналіст і аналітик, звертає увагу на те, що можливе проведення президентських виборів у форматі із зовнішніми безпековими гарантіями може сформувати особливий політичний контекст, у якому позиції чинного глави держави Володимира Зеленського виглядатимуть найбільш виграшними. Йдеться про сценарій, коли вибори відбуваються не в умовах активних бойових дій, а в ситуації часткового або повного «замороження» конфлікту, причому із залученням США та Росії як гарантів безпеки на час виборчого процесу.

На думку Портникова, такий формат кардинально обмежує можливості для формування конкурентного середовища. У період воєнного стану більшість політичних сил не має достатнього доступу до медіа-ресурсів, суспільної мобілізації та інструментів ведення відкритої кампанії. У цих умовах потенційні конкуренти Зеленського можуть або відмовитися від участі, або не мати ресурсів для повноцінного передвиборчого змагання. Це створює ситуацію, коли політичне поле фактично звужується до одного домінуючого кандидата.

У такому разі, вважає Портников, виборча кампанія матиме обмежений характер і, швидше за все, складатиметься з так званих технічних кандидатів або спойлерів. Це суттєво підсилює позиції чинного президента, який зберігає впізнаваність, контроль над вертикаллю влади та публічний ресурс навіть у період воєнного стану.

Журналіст також зауважив, що проведення виборів у таких умовах де-факто відбуватиметься під час війни, що створює додаткові переваги для чинного глави держави. Раніше колишній президент США Дональд Трамп заявив, що Україна має організувати президентські вибори, а Володимир Зеленський висловив готовність провести голосування протягом 60–90 днів за умови надання Сполученими Штатами необхідних гарантій безпеки виборчого процесу.

Національна гвардія забезпечила паливом свій автопарк через угоду з мережами АЗС “ОККО” та “ВОГ”

Угода про заправку автопарку Національної гвардії в мережах АЗС "ОККО" та "ВОГ" на 449 мільйонів гривень викликала неабиякий резонанс. Державна "Укрнафта", прагнучи взяти участь у цьому великому проекті, виявила активний інтерес, адже її успішний участь у подібних тендерах є неабияким стимулом для розвитку компанії.

Однак, "Укрнафті" не пощастило. Хоча вона недавно здобула перемогу в тендері "Укрзалізниці" на заправку їхніх автомобілів з невеликою відмінністю в ціні порівняно з переможцями тендеру Нацгвардії, цього разу їй не вдалося зробити те саме.

Причина такої несправедливості полягала в тому, що Нацгвардія встановила вимоги до тендерних умов, які робили навіть спробу "Укрнафти" прийняти участь у цьому конкурсі практично неможливою. Після невдачі "Укрнафта" намагалася вступити в переговори з Нацгвардією, пропонуючи "пом'якшити" умови тендеру, але зустріла відмову.

В результаті, "ОККО" та "ВОГ" стали єдиними переможцями, розділивши між собою величезний контракт, не потрапивши навіть на аукціон. Ця ситуація підкреслює важливість чесності та прозорості у громадських закупівлях, а також необхідність розгляду всіх можливих варіантів для забезпечення найкращих умов для державних установ.

Українська Національна гвардія, укладаючи угоди на заправку свого автопарку з мережами АЗС "ОККО" та "ВОГ" на 449 мільйонів гривень, підкреслила важливість забезпечення своїх потреб високоякісним паливом. Проте, ситуація з тендером викликала питання щодо прозорості та справедливості у громадських закупівлях. Відмова участі "Укрнафти" у тендері, через неможливість виконання вимог, викликала обговорення щодо необхідності реформування системи тендерних процедур для забезпечення рівних умов для всіх учасників. Для майбутніх закупівельних процедур важливо враховувати принципи прозорості, конкуренції та ефективного використання державних коштів.

Екологи пояснили, чому на Київщині виник атмосферний вихор

У Броварському районі Київської області зафіксували незвичне природне явище — торнадо. Відео атмосферного вихору, яке швидко набрало популярність у соцмережах, опублікували дописувачі телеграм-каналу «Реальний Київ». Фахівці пояснюють, що спостережене явище більше нагадує смерч — різновид торнадо, який за природою формування майже не відрізняється від свого потужнішого аналога. Як розповів еколог Олександр Соколенко у коментарі для […]

Тимошенко готується до виборів в Україні

Ключові елементи ефективної системи реагування на стихійні лиха:

За інформацією нашого джерела, поїздка може бути частиною її стратегічних кроків щодо позиціонування себе як потенційного політичного лідера України на тлі напруженості в українському політичному середовищі та послаблення підтримки нинішнього президента Володимира Зеленського.

Також ЮВТ просила «квиток» на інавгурацію Трампа, і просила замовити про неї слівце, оскільки це буде вагомим сигналом для української еліти.

Усі одразу зрозуміли, що починається новий політичний сезон і вибори можуть бути у 2025 році.

Українська еліта вважає вже Зеленського – збитим льотчиком, який втрачає монопольну владу.

Нагадаємо, що в кулуарах ще в жовтні ходили чутки, що ЮВТ відчула вітер змін і почала заливати гроші у свою рекламу.

В Україні викрили масштабну схему експорту сої

В Україні викрили схему, що дозволяє експортувати сою під виглядом соєвого шроту, уникаючи сплати податків. За даними журналіста-розслідувача Євгена Плінського, ця махінація стала можливою завдяки змінам, які запровадив український уряд. Суть схеми полягає в тому, що сировину вивозять за межі країни не як зернову культуру (що передбачає 14% податку при експорті), а як продукт переробки […]

Експерт наголошує, що саме по собі збільшення чисельності військ не гарантує успіху. Без належного планування, логістичної підтримки та адаптації тактики до сучасних умов ведення бойових дій, такий крок може виявитися неефективним або навіть контрпродуктивним.

Спробуємо зрозуміти, як воно може вплинути на загальний (стратегічний) хід війни.

На перший погляд, відповідь лежить на поверхні.

Адже збільшення чисельності російського стратегічного угрупування, яке діє на теренах України, нічого доброго нам не принесе, за замовчуванням. Особливо в контексті перспектив продовження противником активних (у сенсі наступальних) дій (операцій) на визначених операційних напрямках.

Але насправді РЕАЛЬНА, а не УДАВАНА ситуація із цим угрупуванням противника залежить не тільки від його чисельності, а від цілої низки чинників. Головним з яких є методологія його використання.

У попередніх двох частинах я висловив власну точку зору стосовно двох основних моментів, пов’язаних із цим ГІПОТЕТИЧНИМ нарощуванням чисельності угрупування противника:

Або як альтернативну причину цього нарощування чисельності російського стратегічного угрупування в Україні варто розглянути прагнення російського командування вже весною (літом) наступного року “парірувать” чергову спробу України змінити свою стратегію ведення війни з оборонної на наступальну.

Й отже, довести її військово-політичному керівництву (ну й, звісно, її держав-партнерів) усієї “безперспективності” спроб “щось змінити” у поточній військово-політичній (стратегічній) ситуації у війні. Тобто неможливості “щось повернути” чи “щось відбити”. Й це, на думку Кремля, очевидно, об’єктивно повинно спонукати Україну та її союзників “погодитись” на всі “завоювання” Кремля.

Як на мене, перший варіант “основного призначення” озвученого генералом Сирським запланованого нарощування чисельності російських військ в Україні виглядає більш ймовірним, ніж другий.

Просто тому, що “ідеологія” теорії та практики радянсько-російської “школи” військового мистецтва вимигає пошуку та застосування найбільш активних та ефективних способів й методів “решительного разгрома войск противника”.

Перехід від позиційного “тягни–толкай” в тактичній зоні із більш-менш сталою лінією фронту, з надію на те, що противник (ЗСУ та загалом Україна) якось та колись “посипляться”, до серії “глибоких проривів та охватів”, у цьому сенсі є найбільш відповідною стратегією.

Хоча б тому, що Кремль на сьогодні просто “сам для себе” не може гарантувати із стовідсотковою впевненістю того, що Україні у якийсь момент можуть припинити допомогати “враждебные буржуины” (які, до речі, сукупно переважають усі ресурсні, економічні та технологічні спроможності Кремля вести затяжну війну, навіть на додаток із “частичным участием” Китаю).

Водночас, намагаючись визначити характер впливу цього нарощування чисельності російських військ, розгорнутих в Україні, на загальну (військово-політичнустратегічну) ситуацію у війні, варто мати на увазі не тільки сутто військову (воєнну) сферу, а цілу низку інших, так чи інакше пов’язаних із спроможністю Кремля її взагалі вести, або “моделировать” свою стратегію в ній. Наприклад, фінансову, воєнно-ЕКОНОМІЧНУ складову чи соціально-політичну, технологічну й т.д.

Щодо, власне, воєнної сфери.

Такого роду нарощування чисельності стратегічного угрупування російських військ в Україні, яке озвучив генерал Сирський, очевидно, сприятиме набуттю його командуванням цілого переліку можливостей та спроможностей.

Я їх зараз не буду перераховувати всі, але назву два, як на мене, ключових, у світлі вищеописаного призначення цього нарощування й загального перебігу війни, а саме:

Однак вся ця “красота” має сенс виключно тоді, коли російське командування дійсно збирається міняти основні форми й методи застосування своїх військ у війні з Україною — з поступового “прогризання” української оборони у стилі “від посадки до посадки” на “стремительные и сокрущающие удары в глубину обороны противника”, ну або тоді, коли виникне реальна потреба знову “зацементувати” власну оборону додатковими резервами на якомусь операційному напрямку, де, на його думку, “ЗСУ знову спробують наступати”.

В усіх інших випадках це нарощування буде позбавлене сенсу. Бо збільшенням “живої” (до визначеного моменту) сили, яка залучається лише для того, аби мати можливість й надалі штурмувати “домік лісника” чи “пів посадки під Часіком” приведе виключно до того, що й ці “гіпотетичні” 150–160 тисяч “зточаться” так само, як і їхні попередники.

Немає ніякої різниці для “зміни загальної ситуації у війні” скільки конкретно російських військовослужбовців загинуло, наприклад, в боях за Вовчанськ — три, п’ять, десять тисяч, грає роль лише співвідношення між цими втратами та “якістю” (рівнем, обсягом) досягнутого результату.

Якщо ви вклали (або у землю, або на койку в шпиталі) у лобових атаках для того, щоб захопити третину прикордонного містечка, приблизно десь повнокровну дивізію, то, якщо ви не зміните сам підхід до такого роду своїх дій, а лише збільшите чисельність штурмових груп та рот, то, очевидно, бажаного успіху ви досягнете (якщо взагалі досягнете) принаймні не з меншими втратами.

Збільшення чисельності особового складу російського стратегічного угрупування військ, розгорнутого в Україні, безумовно, на загальному перебігу війни для нас з вами відіб’ється “різко негативно”. Адже сприятиме суттєвому розширенню можливостей та спроможностей російського командування відповідного рівня планувати, організовувати та ПРОВОДИТИ ті чи інші свої дії (особливо наступального характеру).

Однак вплив цього нарощування на загальну ситуацію у війні зовсім не обмежується виключно військовою сферою. Для неї має значення ціла низка “пов’язаних” із цим ІНШИХ чинників. Починаючи з фінансового (адже цю ДОДАТКОВУ ораву треба одягати, кормити, поїти, нарешті — озброювати та оснащувати чимось, це — кошти, знову кошти й ще раз кошти), закінчуючи соціально-політичним.

Станом на середину лютого нинішнього року, за даними видання “Лівий Берег”, РФ УЖЕ витратила на війну з Україною не менше 1,3 ТРИЛЬЙОНА американських долЯрів (з них, принаймні, 211 мільярдів — лише на розгортання та утримання на окупованих територіях свого стратегічного угрупування військ, коли воно явно не дотягувало до 500 тисяч “голів”, зараз воно більше, й на дворі далеко не ЛЮТИЙ). Додавання до цього кодла ще 150–160 тисяч “тушок” означає — додавання витрат, причому суттєве.

Водночас в самій РФ інфляція продовжує зростати, промислове виробництво, не дивлячись на просто “ахіренне вкачування бабла” з російського бюджету у військове виробництво, продовжує “замєдляца” (темпи зростання, яке “давав” тамтешній ВПК, спочатку стабілізувались й зараз потроху почали зменшуватись, вони ще ростуть, але все менше й менше). Із самим дефіцитом “болотяного” бюджета щось також таке недобре коїться, та й загалом податки на “болотах” кардинально зростають.

А ще є соціально-політичний чинник (цих ДОДАТКОВИХ “вітязей” на боротьбу з “натівсько-бІндероФскою гідрою” ще десь й колись тре наловити, тобто мобілізувати, а це навряд чи викличе у російському суспільстві особливо позитивні почуття та емоції).

Ну й т.д.

Ну й на завершення — коротка оцінка всього цього нарощування у стилі “незважаючи ні на що…”.

Ми маємо справу із “останньою” спробою Кремля змінити “парадігму війни” в стратегічному сенсі. Тобто досягнути СПРАВЖНЬОЇ цілі війни — ліквідувати Україну як державу.

Обраний метод — розтягнуте у часі удушення.

Спочатку військовим шляхом примусити погодитись на закінчення війни на своїх умовах (для цього, власне, й потрібне це нарощування), після чого в Україні (або, краще сказати, в тому, що від неї залишиться), очевидно, розпочнуться, за думкою Кремля, “необратимые социально-политические процессы дезинтеграционного характера” щодо її системи державного управління й всього державного устрою (що цілком ймовірно). Наприкінці Кремлю залишиться лише “добити”.

Тому нам варто готуватися до дуже динамічно-напруженних найближчих 5–6-и місяців. Кремль, по суті, їде ва-банк. Його найближче й наразі ГОЛОВНЕ завдання — примусити Україну погодитись на ЇХНІ підсумки війни.

Останні новини