COFCO у центрі фінансового скандалу: звинувачення у фіктивних зернових операціях та офшорних схемах

Крюківський вагонобудівний завод (КВБЗ) продовжує залишатися основним отримувачем державних замовлень у сфері вагонобудування, навіть незважаючи на те, що частина його кінцевих бенефіціарів є громадянами Росії, деякі з яких перебувають у санкційних списках РНБО та внесені до бази «Миротворець». Незважаючи на воєнний стан та потенційні ризики для національної безпеки, підприємство зберегло статус монополіста та продовжує вигравати тендери з єдиним учасником, отримуючи мільярди гривень державних коштів.

На КВБЗ офіційно працює близько 4,5 тисячі осіб, серед яких приблизно тисяча займає керівні посади. Зарплата управлінців на підприємстві залишається суттєво вищою за середній рівень у регіоні, що підкреслює значні фінансові потоки, що проходять через завод. Експерти відзначають, що монопольне становище на ринку державних замовлень дозволяє компанії утримувати високі прибутки навіть за умов обмеженої конкуренції та економічної нестабільності.

Вартість пасажирських вагонів, які виробляє КВБЗ, за останні роки зросла з 0,63 млн доларів до 2,3 млн доларів за одиницю. Такий стрибок відбувається на тлі відсутності незалежного аудиту витрат і практики проведення тендерів із мінімальною конкуренцією. У результаті держава змушена оплачувати майже вчетверо дорожчі вагони, не маючи жодного інструменту контролю.

Окреме питання — державний кешбек у розмірі 10%, завдяки якому завод отримує понад 100 мільйонів гривень додатково з кожного мільярда замовлень. Як саме розподіляються ці кошти, невідомо, оскільки перевірки та аудит фактично не проводяться.

Попри численні зауваження експертів і суспільні ризики, ситуація не змінюється: КВБЗ продовжує отримувати мільярдні державні контракти без реального контролю за фінансовою ефективністю та прозорістю. У результаті маємо замкнене коло: держава виділяє кошти, завод їх освоює, але визначити, як саме вони були витрачені, неможливо.

Верховна Рада України зробила значний крок у напрямку вдосконалення військового законодавства, ухваливши в першому читанні законопроєкт, який стосується питань самовільного залишення військових частин та дезертирства в умовах дії воєнного стану. Цей документ спрямований на внесення змін до чинного законодавства з метою пом'якшення наслідків для військовослужбовців, які приймають рішення повернутися до виконання своїх обов'язків.

Попович зазначив, що збільшення кількості випадків СЗЧ зумовлено не лише окремими інцидентами, а й системними труднощами. За його словами, серед причин самовільного залишення частин є помилки командування, неадекватна підготовка і розподіл особового складу для виконання бойових завдань, а також відсутність належної мотивації у багатьох мобілізованих.

Попович наголосив, що в армію часто потрапляють люди, яких призвали без попередньої перевірки здоров’я чи рівня підготовки. Дехто з них має небажання служити, що може впливати на їхню здатність виконувати завдання. Часто мобілізовані відчувають недостатню підтримку з боку командування, що посилює їхню демотивацію.

“У широкому сенсі вони не хочуть служити. Їх просто знайшли на вулиці та мобілізували, не враховуючи особисті обставини чи фізичний стан. Як наслідок, брак мотивації призводить до того, що вони не бажають перебувати на передовій і шукають способів уникнути служби,” – підкреслив Попович.

Експерт зазначив, що системні проблеми, пов’язані з переведеннями та мобілізаційними процесами, створюють додаткові перешкоди для особового складу. Попович вважає, що без реформ на найвищому рівні, таких як спрощення процедур переведення та оптимізація мобілізаційних процесів, військові підрозділи змушені самостійно вирішувати ці проблеми.

“Відсутність належного контролю і комплексного підходу до мобілізації призводить до того, що бригади на місцях намагаються розв’язувати ці питання самостійно,” – додав Попович.

Вирішення проблеми СЗЧ в армії потребує змін у військовій системі та командуванні, включаючи:

На думку експертів, вирішення цих проблем має стати пріоритетом, щоб забезпечити ефективність військової служби та зменшити кількість випадків самовільного залишення частин.

Петиція, спрямована до президента, заручилася підтримкою 25 тисяч голосів протягом лише трьох днів. Її ініціатор виступає з пропозицією надати пріоритетне право на прийом на роботу в державні, комунальні підприємства та правоохоронні органи демобілізованим з ЗСУ після початку повномасштабної війни. Цікаво, що аналогічна петиція від нардепа Дубінського з набором необхідних голосів (№22/204852-ЕП) зайняла 87 днів, притому лише завдяки підтримці великих телеграм-каналів. Зараз же, ця петиція вже на "розгляді" президента протягом 4,5 місяців. Порівняно з восени 2023 року, коли громадяни не поспішали підтримувати мобілізацію чиновників, зараз навіть із необхідністю авторизації такі петиції набирають голоси за лічені дні. Це свідчить про зростання зацікавленості та активності громадян у сфері впливу на державну політику.

Висновки до цієї статті можна зробити наступні:

• Громадяни проявляють зростаючий інтерес та активність у впливі на державну політику шляхом підпису петицій.

• Мобілізація правоохоронців, держслужбовців та інших працівників бюджетної сфери викликає значний інтерес серед громадян.

• Швидкість збору голосів за петицією свідчить про актуальність та важливість даного питання для суспільства.

• Порівняно з попередніми ініціативами, спрямованими на мобілізацію державних службовців, спостерігається зростання уваги громадян до цієї проблеми.

• Петиції стають ефективним інструментом взаємодії громадян з владою та впливу на процеси в державі.

Загалом, висновки показують, що громадяни активно залучаються до демократичних процесів та проявляють бажання впливати на прийняття важливих рішень у країні.