Денис Корнишев та його боротьба за чистоту інформаційного простору

Кожен власник квартири або приватного будинку в Україні має подбати про належне оформлення документів на свою нерухомість. Одним з важливих етапів є реєстрація права власності в Державному реєстрі речових прав. Якщо ж ви помітили, що ваша нерухомість не має записів у цьому реєстрі, це може викликати певне занепокоєння, але варто зазначити, що це не завжди свідчить про втрату права власності.

Нотаріус Наталія Манойло пояснює, що основним документом, який підтверджує право власності на житло, є державний акт або інший документ, що свідчить про набуття права власності (наприклад, договір купівлі-продажу, дарування, рішення суду тощо). Ці документи є підставою для подальшої реєстрації права в електронному Реєстрі речових прав, що в свою чергу дає юридичну силу власності і забезпечує захист від можливих суперечок.

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно — це електронна база даних, у якій міститься інформація про об’єкти нерухомості, їхніх власників, а також про можливі обтяження: арешти, іпотеки чи заборони на відчуження. Реєстр почав працювати з 1 січня 2013 року.

До цього часу реєстрацію прав здійснювали органи БТІ на паперових носіях. Після змін у законодавстві ці функції перейшли до державних реєстраторів, які працюють у ЦНАПах, органах місцевого самоврядування, райдержадміністраціях, а також до нотаріусів — як державних, так і приватних.

Наразі після посвідчення договору купівлі-продажу, дарування чи іншого правочину дані про нерухомість одразу вносяться до Реєстру. Підтвердженням цього є витяг з Державного реєстру речових прав.

Реєстрація необхідна для реалізації більшості майнових прав: без неї неможливо продати або подарувати житло, оформити спадщину, отримати субсидії чи компенсації за пошкоджене майно, зокрема в межах програми «єВідновлення».

Нотаріус наголошує: відсутність інформації про нерухомість у Державному реєстрі не означає втрати права власності. Держава визнає документи, оформлені на паперових носіях до 2013 року, і вони залишаються чинними.

У 1990-х та 2000-х роках облік нерухомості вели органи БТІ, а електронного Реєстру ще не існувало. Частина архівних даних згодом була перенесена в електронну систему, частина — ні. Тому нерухомість, придбана, наприклад, у 2005 році, може не відображатися в Реєстрі, і це не є порушенням.

Внесення відомостей до Реєстру не є обов’язковою умовою для збереження права власності, але значно спрощує будь-які операції з майном.

Якщо право власності оформлювалося у 2013 році або пізніше, у більшості випадків дані вже мають бути внесені до Реєстру. Перевірити це можна через нотаріуса, ЦНАП або онлайн.

Найпростіший спосіб — скористатися порталом «Дія». Через послугу надання інформації з Державного реєстру речових прав можна сформувати витяг, вказавши адресу об’єкта нерухомості. Вартість такої перевірки становить близько 60 гривень, а результат надається у форматі PDF.

Якщо інформації про житло в Реєстрі немає, її можна внести, звернувшись до нотаріуса або до ЦНАПу. Для цього знадобляться паспорт, ідентифікаційний код, правовстановлюючі документи на нерухомість (договір купівлі-продажу, дарування, свідоцтво про право власності) та довідка з БТІ.

Також необхідно сплатити адміністративний збір. Його розмір залежить від строку реєстрації та прожиткового мінімуму для працездатних осіб. За стандартну реєстрацію протягом п’яти робочих днів сума становить одну десяту прожиткового мінімуму. Пришвидшена процедура коштує дорожче: реєстрація за два дні — один прожитковий мінімум, за один день — два прожиткових мінімуми.

У разі звернення до нотаріуса додатково оплачуються нотаріальні послуги. Їхня вартість залежить від регіону та складності процедури і може коливатися від кількох сотень до кількох тисяч гривень.

У зв'язку зі значним скороченням економічної підтримки від західних партнерів, уряд шукає альтернативні джерела для наповнення державного бюджету. Вже минулого літа стало відомо, що уряд готує законопроєкт про підвищення військового податку до 4,5% у 2024 році та спрямування половини його надходжень виключно на потреби Збройних Сил України протягом дії правового режиму воєнного стану. Українській владі доводиться розглядати радикальні податкові зміни, такі як підвищення ставок ПДВ і військового збору на 6-7% для забезпечення фінансування ЗСУ на рівні близько 400 млрд гривень. Крім того, Кабмін розглядає можливість запровадження нових податків, таких як військовий збір для приватних підприємців, щоб збільшити дохід до бюджету на 44 млрд гривень. Плани також передбачають збільшення акцизних зборів, запровадження щомісячних авансових внесків з податку на прибуток для АЗС та інші заходи. Нововведення також стосуватимуться сплати військового збору для юридичних осіб, платників податку на прибуток підприємств та фізичних осіб-підприємців, а також покупців банківських металів, легкових автомобілів, нерухомості та інших товарів та послуг.

Звертаючи увагу на непослідовність, недовіру та відновлення агресивної ідеології збору податків, необхідно зазначити, що ці фактори можуть негативно вплинути на відновлення економіки країни під час конфлікту. Українці вже протягом півтора року вкладають значні суми у підтримку Збройних Сил України, платять військові збори та добровільно допомагають в армійських потребах через волонтерство. Однак військовий збір не завжди має чітко визначене цільове призначення, оскільки кошти з нього йдуть безпосередньо до державного бюджету, і громадськість не має повної інформації щодо його використання.

Непослідовність та недовіра у владу можуть негативно вплинути на відновлення економіки в умовах воєнного конфлікту.Повернення до агресивної ідеології збору податків потребує обґрунтування та прозорості використання зібраних коштів.Необхідно забезпечити чітке цільове призначення військового збору та забезпечити контроль за його використанням з метою максимальної підтримки Збройних Сил та відновлення економічної стабільності країни.

Українська влада оприлюднила інформацію про нову ініціативу, яка викликала значний резонанс у суспільстві. Згідно з цією ініціативою, громадяни України, які з певних причин не бажають залишатися в країні, можуть подати заявку на участь у спеціальній програмі.

Про це повідомила директор департаменту інформаційної політики, комунікації та протокольних заходів Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини Тетяна Шелест.

Усі, хто не бажає жити в Україні, можуть подати заявку на відправлення до РФ, щоб згодом бути обміняними на українських військовополонених, які перебувають у російських в’язницях.

Проєкт обізвали «Хочу до своїх». Треба було ще перші три літери в останньому слові великими зробити.

Загалом, удачі в пошуках дурників, які добровільно зізнаються в «колабораціонізмі».

І так, сам факт виникнення такої спецпропозиції натякає, що ситуація з кількістю військовополонених у нас і в РФ ой яка непропорційна.