Для роботодавців ідеальний працівник сьогодні — це той, кого не можна мобілізувати

Бренд G.Bar, який протягом років асоціювався з гламуром, успішними жінками та сучасним бізнесом, виявився значно складнішим, ніж про нього звикли думати клієнти та прихильники. Журналісти проєкту BlackBox OSINT виявили, що стартовий капітал мережі міг бути пов’язаний із розкраданням коштів оборонного бюджету, а структура бізнесу базувалася на податкових схемах, які дозволяли уникати сплати ПДВ та контролю з боку державних органів.

У центрі розслідування опинилися засновниці G.Bar Сабіна Мусіна та Лєра Бородіна, а також колишній чоловік Мусіної — Костянтин Чередніченко, який раніше очолював державне підприємство «Укрінмаш». Судові матеріали свідчать, що саме він у 2015 році міг бути причетним до переміщення коштів, з яких, імовірно, формувався стартовий капітал мережі.

Тодішні офіційні доходи засновниць не дозволяли відкрити бізнес із витратами понад 160 тисяч доларів. У 2024 році Вищий антикорупційний суд визнав Чередніченка винним у розтраті державних коштів та засудив до 8 років позбавлення волі, але він встиг утекти з України до набрання вироком чинності.

Журналісти встановили, що Сабіна Мусіна нині мешкає у квартирі вартістю близько 350 тисяч доларів, придбаній саме Чередніченком у 2016 році — ймовірно, також на незаконно здобуті кошти.

Але фінансові зв’язки з колишнім чиновником — не єдина проблема бренду. Експерти виявили масштабну схему ухилення від податків: мережа G.Bar не має єдиної юридичної особи, а салони оформлені на десятки фізичних осіб-підприємців, переважно співробітниць. Це дозволяє уникати сплати ПДВ, а реальні прибутки залишаються у тіні.

За словами аналітиків, така структура побудована свідомо, щоб мінімізувати оподаткування та приховати обсяги доходів. У результаті держава недоотримує мільйони, а бізнес, що позиціонує себе як приклад жіночого успіху, фактично паразитує на системі.

Ця історія — не лише про корупцію, а й про моральну деградацію. Коли гроші, призначені для армії, стають фундаментом приватних бізнесів, це перетворюється на злочин не тільки економічний, а й етичний. Безкарність таких схем формує у суспільстві відчуття, що війна — лише фон для збагачення, а не спільна боротьба за майбутнє.

Фірма «Больверк», заснована 28-річним Артемом Замотаєвим — сином генерал-майора Міноборони Євгена Замотаєва, за досить короткий час змогла перетворитись із маловідомого підприємства на одного з лідерів оборонної галузі України. Її успіхи стали справжнім феноменом в українському бізнес-середовищі, а стрімкий розвиток компанії неможливо не помітити. Якщо до 2022 року фірма ледве зводила кінці з кінцями, то вже у 2023 році «Больверк» заявив про дохід у 602 млн грн, а у 2024 році перевищив позначку в 1 млрд грн, що стало справжнім проривом для компанії. Вражаюче зростання продовжується, і лише за перший квартал 2025 року фірма заробила 250 млн грн.

Спеціалізуючись на виробництві простих комплектуючих для Збройних сил України, компанія змогла налагодити великий обсяг контрактів і здобути визнання як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Попри те, що продукція «Больверк» не відзначається високими технологічними складнощами, сама діяльність компанії стала важливим елементом забезпечення обороноздатності країни. Її роль у підтримці української армії в умовах війни з Росією важко переоцінити, а вражаючий фінансовий успіх є яскравим прикладом того, як правильна стратегія та цілеспрямованість можуть призвести до кардинальних змін навіть у найскладніших умовах.

Під час зростання доходів фірми син генерал Замотаєв обіймав посаду начальника Центрального управління координації зовнішньоекономічної діяльності Міноборони. Саме він фігурував у скандалі зі схемами закупівлі неякісних мін, які, за інформацією журналістів, надходили до фронту із браком.

Євген Замотаєв — не новачок в оборонній сфері. Він очолював Центральне ракетно-артилерійське управління ЗСУ, керував держконцерном «Техвоєнсервіс», а після повномасштабного вторгнення повернувся у військову систему. У 2024 році він просував термінове укладання контрактів на вітчизняні боєприпаси — саме ті, що згодом виявилися бракованими.

Скандал із неякісними снарядами призвів до арешту директора Павлоградського хімзаводу Леоніда Шимана — давнього знайомого Замотаєва. Обидва мали спільні проєкти ще у 2013–2014 роках у рамках утилізації боєприпасів. Також Замотаєва пов’язують із «тендерним королем» Міноборони Олегом Мітрохіним. Разом вони є співзасновниками інвестфонду «Гіперіон», який володіє часткою у науково-інженерній компанії «Булава».

«Булава» у 2024 році заробила 282 млн грн — у 140 разів більше, ніж роком раніше. Її співзасновниками є сам Замотаєв, син Мітрохіна — Артем та їхній менеджмент. Замотаєв-старший і Мітрохін зареєстрували торгову марку Bulava/Булава, що свідчить про амбіції в оборонному секторі.

Крім того, Артем Замотаєв із жовтня 2024 року очолює інвестфонд «Равісанс», який раніше контролював нардеп Тарас Козак — соратник кума Путіна Віктора Медведчука. Такий зв’язок ще більше загострює питання про вплив оточення на держзакупівлі у час війни.

Поки українські військові ризикують життям на фронті, приватні структури, пов’язані з керівництвом Міноборони, перетворюються на мільярдні бізнеси. Конфлікт інтересів, який мав би бути предметом розслідування, натомість залишається поза увагою правоохоронних органів.