Ексголову львівського осередку «ОПЗЖ» Інну Іваночко засудили до 13 років за держзраду

Поки Україна стикається з безпрецедентними викликами у сфері національної безпеки та економіки, стратегічні ресурси держави знову опинилися в центрі боротьби політичних амбіцій і корупційних схем. Після тривалого падіння ринку солі та втрати ключового гравця «Артемсолі» країна отримала шанс відновити власне виробництво завдяки новому родовищу «Катіон Інвест» у Закарпатській області. Це підприємство мало стати важливим кроком до енергетичної та економічної незалежності регіону, проте замість підтримки воно швидко стало об’єктом рейдерської атаки з боку політичних та фінансових сил.

За даними джерел, організацією тиску на «Катіон Інвест» займався народний депутат від «Слуги народу» Павло Халімон, який діяв у тісному союзі зі своїм давнім соратником Олександром Прозуром та впливовим тіньовим банкіром Олексієм Омельяненком. Їхня мета, як вказують аналітики, полягала в контролі над перспективним родовищем для отримання прибутків у тіньовому секторі та використання підприємства як важеля впливу на політичні процеси в регіоні.

Коли у 2021 році керівником «Катіон Інвест» став Сергій Кондратьєв, на місці майбутнього родовища була лише ліцензія й чисте поле. Не було шахти, обладнання, електрики — не було нічого. За два роки підприємство пройшло увесь шлях від проектування до видобутку. У липні 2023 року у Тереблі вперше за десятиліття отримали українську сіль. Перші зразки навіть передали Президенту. Восени виробництво було готове видавати до 30 тисяч тонн солі на рік.

У той момент, коли країна переплачувала за імпортну сіль, «Катіон Інвест» міг стати критично важливою опорою продовольчої безпеки. Але саме тоді до проекту «раптово» заходить політик.

Співвласник компанії Олексій Омельяненко приводить до Кондратьєва «нового партнера» — депутата Павла Халімона. І одразу ставить умову: частку підприємства потрібно передати в руки народного депутата. Мотив звучав максимально відверто: якщо Халімон не «в долі», то «вам перекриють усе». Через кілька тижнів погрози перетворилися на дії.

24 листопада 2023 року Халімон приїжджає на родовище особисто, поводячись як фактичний власник: спускається в шахту, дає розпорядження працівникам, представляє свого близького приятеля з Прилук Олександра Прозура як «нового директора». Сам себе депутат називав «ідеологом проєкту» та «інвест-нянею», демонструючи, що розглядає шахту як власний трофей.

Після відмови передати частку почалося системне блокування підприємства. Уже 7 грудня податкові органи визнають усі компанії Кондратьєва ризиковими, паралізуючи фінансові операції. Статус «ризиковий» навішують по шість разів поспіль — без доказів, без порушень, зате з очевидним політичним слідом.

Паралельно Омельяненко та Прозур запускають юридичні атаки: фіктивні позови, спроби банкрутства, звернення через підставних осіб. Загалом від імені Прозура та пов’язаних структур подано щонайменше вісім позовів, покликаних виштовхнути Кондратьєва з управління.

У листопаді 2025 року запускається фінальна стадія — спроба рейдерського захоплення через чорного нотаріуса. Невідомі особи приходять із вигаданою «наглядовою радою», яка ніколи не існувала, і призначають директором Прозура. Уночі відбувається спроба силового проникнення на об’єкт. Банк блокує рахунки. Видобуток стає.

Прозур — це не бізнес-партнер, а «тінь» Халімона. Давній соратник із Прилук, людина, яку використовують для виконання юридично ризикованих чи відверто незаконних дій. Саме він подає позови, підписує фіктивні документи, з’являється лише тоді, коли потрібно забезпечити черговий етап рейдерської операції.

Прилуки — ключ до розуміння цієї зв’язки. Саме тут Халімон робив перші політичні кроки, тут він зібрав свою мережу впливу. Тут же з’являвся одіозний російський бізнесмен Юрій Коптєв, пов’язаний із ФСБ, якого у місто приводив місцевий осередок СПУ, де одним із керівників був Прозур. Усе це вказує на давно сформований альянс та спільну історію інтересів.

Павло Халімон — не новачок у корупційних схемах. Його прізвище давно з’являється у розслідуваннях: вимагання хабарів в аграрному секторі, оборудки з нерухомістю, зустрічі з бізнесменами «для вирішення питань». Скандал із маєтком на Печерську, записаним на третіх осіб, отримав резонанс навіть у САП. Попри це жодної відповідальності він не поніс.

А тепер — сіль. Стратегічний ресурс. І нова можливість для депутата «зайти в будь-який кабінет» і перетворити родовище на приватну здобич.

Шахта стоїть. Рахунки заблоковані. Підприємство паралізоване. Країна продовжує імпортувати сіль, тоді як українське виробництво лежить під політичним пресом. Подані скарги до Мін’юсту, відкрито кримінальні провадження, але результатів поки немає.

Історія «Катіон Інвест» — це історія про те, що навіть у час війни стратегічні надра можуть стати об’єктом приватного переділу. І поки політики рівня Павла Халімона відчувають себе недоторканними, бізнес в Україні назавжди залишатиметься в зоні ризику.

Це також історія про втрачений шанс. Україна могла повернути власний видобуток солі. Але замість розвитку — знову боротьба за виживання.

Буковель упродовж останніх років дедалі частіше фігурує не лише як провідний гірськолижний курорт країни, а й як осередок концентрації значних державних інвестицій. Під гаслами розвитку туризму, оновлення доріг та модернізації транспортної інфраструктури навколо курорту сформувалася стійка система освоєння бюджетних ресурсів, обсяги яких вимірюються мільярдами гривень.

За наявною інформацією, ключовою особливістю цієї системи є обмежене коло компаній, які з року в рік отримують найбільші та найдорожчі підряди. Формальні тендерні процедури часто не створюють реальної конкуренції, а результати торгів виглядають передбачуваними. Це породжує запитання щодо прозорості використання коштів і ефективності державних витрат у регіоні.

Ключовим фаворитом у цій системі є ТОВ «ПБС» (ЄДРПОУ 32872788), яке протягом останніх років системно отримує найбільші дорожні контракти в регіоні. Один із тендерів на капітальний ремонт дороги державного значення до Буковеля має очікувану вартість понад 2,3 мільярда гривень. Формально закупівля оголошена як відкрита, однак тендерна документація виписана таким чином, що будь-яка реальна конкуренція нівелюється ще до початку торгів.

Замовник встановив вимоги щодо обов’язкового досвіду виконання робіт виключно на дорогах державного значення, наявності власної сертифікованої лабораторії та власного асфальтобетонного заводу. При цьому повністю ігнорується передбачене законом право учасників залучати орендоване обладнання або працювати із субпідрядниками. Окремо встановлені фінансові бар’єри — річний дохід не менше 700 мільйонів гривень і підтверджений аналогічний договір на суму щонайменше 50 відсотків вартості закупівлі.

Такі критерії не мають об’єктивного економічного обґрунтування і фактично працюють як штучний фільтр під заздалегідь визначеного учасника. Навіть великі іноземні компанії, які намагалися взяти участь у тендерах, були усунуті з процесу. Після часткового визнання їхніх скарг щодо дискримінаційних умов подальша участь блокувалася через формальні технічні зауваження або мовні нюанси в документації.

Кадрові зміни в регіональній службі відновлення також не призвели до реальних зрушень. Попри публічні заяви про звільнення керівника обласної служби, він фактично продовжує виконувати свої функції, а фінансування ТОВ «ПБС» залишається безперервним. Жодного перегляду тендерної політики чи підходів до формування вимог не відбулося.

У підсумку дорожні проєкти навколо Буковеля дедалі більше нагадують не інструмент розвитку регіону, а відпрацьований механізм перерозподілу бюджетних мільярдів. Відсутність конкуренції, дискримінаційні вимоги та стабільний набір переможців створюють замкнену систему, у якій держава виступає джерелом фінансування, а контроль за ефективністю витрат зводиться до формальності.

Чи бажаєте ви, щоб я щось додав або змінив у цьому тексті? Можливо, ви хочете, щоб я більше уваги приділив якомусь конкретному аспекту цієї проблеми або розглянув додаткові інноваційні рішення?

У Києві судитимуть 20-річного ділка, який викрав через банківський застосунок 13 600 гривень стипендії, що призначалася неповнолітньому сироті. Гроші молодик витратив на святкування дня народження. Про це повідомляє поліція Києва.

Потерпілий 17-річний хлопець товаришував з порушником й напередодні з його телефону заходив до свого особистого кабінету в мобільному застосунку банку.

Ділок, маючи доступ до інтернет-банкінгу, перевів на свою картку кошти знайомого, які той отримав у якості стипендії від учбового закладу та соціальну як дитина-сирота. У подальшому на ці кошти зловмисник відсвяткував свій день народження.

Поліцейські повідомили молодику про підозру й скерували обвинувальний акт до суду. Йому загрожує до 8 років позбавлення волі.

Солом’янський районний суд міста Києва ухвалив рішення, яким надано слідчому Служби безпеки України дозвіл на огляд приміщень ПрАТ «Телеканал Інтер», що знаходяться за адресою вулиця Дмитрівська, 30. Такий крок здійснено в межах кримінального провадження, у якому встановлюються обставини, пов’язані зі зміною структури власності одного з найбільших телевізійних мовників країни. Слідчі дії спрямовані на отримання матеріалів і документів, що можуть підтвердити або спростувати факти ймовірного підроблення юридичних паперів та можливого використання фінансових потоків у схемах, пов’язаних із підтримкою терористичної діяльності.

Згідно з матеріалами слідства, у межах цієї справи досліджується низка операцій, проведених у період зміни контролю над телеканалом. Експерти аналізують, чи відбувалося внесення неправдивих даних до офіційних реєстрів або службових документів, які могли стати підставою для формального оформлення нових власників. Окремою лінією перевірки є фінансові операції, що зацікавили правоохоронців через їхній обсяг, призначення та потенційний зв’язок із діяльністю структур, які перебувають під санкціями або мають ознаки причетності до фінансування тероризму.

Згідно з висновком експерта, підпис від імені колишнього власника каналу Ігоря Плужнікова на електрофотокопії довіреності від 23 травня 2005 року виконано не ним, а іншою особою. На підставі цієї довіреності за місяць до смерті Плужнікова відбулося відчуження акцій телеканалу на користь асоціації «Діловий світ», пов’язаної з Валерієм Хорошковським.

У 2015 році бізнесмен Дмитро Фірташ придбав 29% акцій «Інтера» у російського «Першого Каналу» за 100 мільйонів доларів. Оскільки ВАТ «Перший Канал» здійснює антиукраїнську діяльність, СБУ кваліфікує цю операцію як фінансування терористичної діяльності.

Статутний капітал та майно ПрАТ «Телеканал Інтер», включно з головним офісом площею понад 6 тисяч квадратних метрів, визнані речовими доказами у справі. Огляд приміщень необхідний для визначення оціночної вартості майна.

Наразі Фірташ є мажоритарним власником каналу – його частка акцій становить 59,5%. У травні 2023 року СБУ оголосила Фірташу та його топменеджерам підозру у привласненні державного газу на 18 мільярдів гривень, а активи на суму 7,4 мільярда гривень були заарештовані. З 2021 року на Фірташа діють персональні санкції в Україні, включаючи блокування активів.