Фірташ втягує банки в пастку: Україна втрачає сотні мільйонів через аудаційну схему олігарха

Олексій Потапенко, відомий український артист та продюсер, нарешті поділився з шанувальниками новими, особистими фото з сином Андрієм. Ці знімки стали важливим і емоційним моментом для багатьох фанатів музиканта, адже він рідко публікує сімейні кадри. Нещодавно на своїй Instagram-сторінці Потап опублікував серію світлин, на яких він разом із 17-річним Андрієм позує на подвір'ї, вражаючи схожістю та гармонією у взаєминах.

На фото батько та син виглядають не тільки схожими зовнішньо, але й стилістично: обидва одягнені у комфортні вільні джинси, футболки та сорочки, що додають знімкам невимушеного, легкого вигляду. Схоже, що це не просто сімейні фото, а й прояв єдності та особливого зв'язку між ними. Музикант не приховує гордості за сина, який вже досяг певних успіхів у житті та демонструє неабияку зрілість для свого віку.

Артист зазначив, що дуже пишається сином і вважає його своєю головною гордістю. Потап розповів, що Андрій дорослішає, стає самостійним і впевненим у собі. Попри те, що вони зараз перебувають у різних країнах — сам виконавець летить до Маямі, а його син до Лондона — між ними зберігається міцний зв’язок.

«Я бачу в ньому себе. Він бачить себе в мені. І хоча ми летимо в різних напрямках — наш зв’язок назавжди. Він — єдина людина, якій я бажаю більше успіху, ніж собі. Життя — цікава штука. Удачі тобі, синку», — написав Потап.

Ірина Горова, колишня дружина артиста, нещодавно також поділилась фото з Андрієм і розповіла, як проводить із ним час. Подружжя розлучилось у 2014 році, але підтримує дружні стосунки заради спільного сина.

Чи бажаєте ви, щоб я щось додав або змінив у цьому тексті? Можливо, ви хочете, щоб я більше уваги приділив якомусь конкретному аспекту цієї проблеми або розглянув додаткові інноваційні рішення?

Як розповів виданню командир артилерії 82-ї повітряно-штурмової бригади майор Іван Бакрєв, росіяни мають “величезну” перевагу майже в усьому – у людях, артилерії, машинах – і переключаються з механізованих на піхотні атаки з потужним ефектом.

Невдачі почалися, коли Україна поміняла елітні підрозділи на менш загартовані наприкінці вересня; це було помилкою, вважає майор. “Усі підрозділи в Курську перейшли до оборони”, – каже він.

Водночас українці тримаються, хоча умови стають дедалі похмурішими.

“Дощ, сльота, сніг, холод, бруд, жуки, черв’яки, щури і плануючі бомби”, – каже Руслан Мокрицький із 95-ї десантно-штурмової бригади. За його словами, росіяни можуть скинути до 40 таких бомб на одну позицію протягом кількох годин:

“У Курську смерть завжди поруч; вона практично тримає вас за руку”.

Водночас Мокрицький зазначає, що Україна поки що знайшла способи реагувати на нові виклики – навіть на російські хімічні атаки.

“Якби над нами з’явилася Зірка Смерті, ми б знайшли вихід”, – каже він.

При цьому солдати вважають, що контрнаступ на Курщині того вартий.

“Коли я ступив на Курщину, я зрозумів, що вони відчували, коли увійшли в Україну”, – каже Мокрицький. “Нехай вони помруть і згниють на своїй землі, і чим їх більше, тим краще”.

Поки українські військові на передовій жертвували своїми життями через дефектні боєприпаси, в тилу розгорнулась стабільна і прибуткова комерційна схема з постачання неякісних комплектуючих для мінометних снарядів. Згідно з матеріалами кримінального провадження № 42016040010000006, Богдан Пукіш, бізнесмен, що стоїть за схемою, організував поставки бракованих деталей через свою компанію ПП «ВЕСТХІМ». Йдеться про важливі компоненти, такі як корпуси, кришки, кювети і гільзи, що постачались на державне оборонне підприємство «НВО “ПХЗ”». Важливо, що ці комплектуючі не відповідали стандартам безпеки та якості, а їхня вартість була завищена в кілька разів.

З 2022 по 2025 рік обсяг поставок таких деталей став величезним, і це спричинило серйозні наслідки як для військових, так і для національної безпеки. Проблеми із боєприпасами стали однією з причин, чому українські військові неодноразово зазнавали втрат через технічні неполадки під час бойових дій. Паралельно з цим, група осіб, що діяла через ПП «ВЕСТХІМ», продовжувала отримувати значні прибутки від постачання цих небезпечних товарів.

Механіка схеми виглядала так: ПП «ВЕСТХІМ» постачало «ПХЗ» металеві елементи мін із дешевої, несертифікованої сировини, які не відповідали технічній документації та держстандартам. Частина корпусів мала відхилення від проєктних параметрів, у деяких випадках використовувалися матеріали з нижчою міцністю. Зафіксовано постачання корпусів «осколково-фугасної міни сталистого чавуну “М-120”» у кількості 98 960 штук на суму 478 698 800 грн без ПДВ. Ціна одиниці при цьому «гуляла» від 5 540 грн до 4 500 грн залежно від періоду поставки, що дало підстави говорити не про ринок, а про навмисне ручне ціноутворення.

Ця економіка напряму вбиває. Браковані мінометні боєприпаси, зібрані з таких деталей, поводилися непередбачувано. Військові на фронті скаржилися, що частина мін після пострілу просто залишалася у стволі, інші — вибухали на надто малій відстані від позицій. Це створювало смертельну небезпеку для розрахунків мінометів і призводило до втрати озброєння та техніки. У низці випадків ідеться не про те, що зброя “не працювала”, а про те, що вона становила загрозу для власних бійців. Ці інциденти системно фіксувалися військовими, які передавали інформацію правоохоронним органам.

На тлі цього ПП «ВЕСТХІМ» дозволяло собі ще один рівень заробітку — цінову арифметику. За даними договорів, одна й та сама номенклатура деталей (наприклад, гільзи) продавалася різним замовникам за різними цінами. Для одного держпідприємства вартість гільзи становила 171 грн за штуку, тоді як іншому — 160 грн. Такі «коливання» лише по цій позиції призвели до переплати понад 3,19 млн грн бюджетних коштів. Це вказує не на виробничі ризики чи логістику, а на ручне розподілення грошей між підконтрольними ланками.

Формально ця історія — про неякісні запчастини. По суті — про криву оборонку, яка може вбити своїх і знищити довіру до держзакупівель у воєнний час.

У квітні 2025 року СБУ повідомила про затримання двох керівників державного підприємства «НВО “ПХЗ”» та двох посадовців Міністерства оборони, які відповідали за приймання продукції. Їм обрали запобіжні заходи. За версією СБУ, метою було «здешевити виробництво і збільшити прибуток із держзамовлення», фактично приймаючи неякісну продукцію в армію.

Але є критичний момент: ланка постачальника — ті, хто виготовляв і завозив ці деталі — досі не пройшла повноцінної перевірки. Попри те що саме постачальник відповідає за якість металу, сертифікацію, фінальне тестування та відповідність технічним умовам, офіційні підозри в першу чергу отримали приймальники на держпідприємстві, а не ті, хто виставляв рахунки, завищував ціни й привозив брак. Це створює ризик, що відповідальність залишиться локальною і «згорить» на рівні менеджменту заводу, тоді як схема в цілому не буде демонтована.

Окремо потрібно звернути увагу на політичні зв’язки бізнесмена Богдана Пукіша. За відкритими даними, його пов’язували зі структурою Віктора Медведчука, що могло забезпечувати йому як вихід на оборонні контракти, так і захист від реакції правоохоронних органів. Саме цей зв’язок може бути причиною дивного гальмування розслідування, попри наявні матеріали та заяви безпосередньо від людей, які працювали з цими боєприпасами на фронті.

Як стверджують військові та волонтери, правоохоронні органи намагалися не помічати проблему навіть тоді, коли бійці офіційно зверталися і повідомляли про небезпечні мінометні міни українського виробництва. Окремі звернення до СБУ, поліції та спеціалізованої прокуратури у сфері оборони або залишалися без реального руху, або супроводжувалися відписками. У деяких випадках військовим навіть відмовляли у статусі потерпілих.

Постачання неякісних компонентів до боєприпасів — це не лише про економіку. Це про виживання конкретних підрозділів. Кожен бракований корпус міни — це потенційний нештатний підрив поряд із позицією. Кожна «зекономлена» гривня на металі — це ризик, що мінометний розрахунок не повернеться з позиції.

Це також про оборонну репутацію країни. Україна воює, і те, як вона контролює власне озброєння, — питання не тільки внутрішньої корупції, а й міжнародної довіри партнерів, які дають зброю та гроші.