Газовані напої та шампанське: основна небезпека для здоров’я від алкоголю

У новому законопроєкті про мобілізацію розглядаються ключові питання, що стосуються військової служби та обов'язків громадян перед державою. За повідомленням члена Ради національної безпеки і оборони (РНБО) Федора Веніславського, комітет завершив аналіз та обговорення понад 4269 поправок до згаданого законопроєкту.

Однією з ключових точок, яка викликає особливий інтерес, є обмеження для чоловіків, що ухиляються від військового обліку. Згідно з новими правилами, чоловік повинен подати військові документи для отримання консульських послуг в українських консульських установах. У випадку їх відсутності, він зобов'язаний зареєструватися військово в дипломатичних установах за місцем консульського обліку, а лише після цього отримає право на отримання необхідних послуг.

Однак, важливо зазначити, що дипломатичні установи не мають повноважень видавати повістки, а лише реєструють військовий облік. Ця норма викликає ряд питань та суперечок, особливо у контексті забезпечення військової готовності та ефективного функціонування військових структур.

У контексті відкритих питань щодо стимулювання призову до військової служби та питання обмежень для ухильників від військового обліку, дебати продовжуються. Чи зміняться чи залишаться ці обмеження в кінцевому вигляді законопроєкту — це залишається під питанням, але вже очевидно, що обговорення навколо них буде важливим аспектом політичного процесу.

У вищезгаданій статті ми розглянули ключові аспекти нового законопроєкту про мобілізацію в Україні, який вирішує питання військової служби та обов'язків громадян перед державою. Згідно з інформацією, наданою членом Ради національної безпеки і оборони (РНБО) Федором Веніславським, комітет завершив аналіз та обговорення більше 4269 поправок до зазначеного законопроєкту.

Зазначено, що серед ключових питань є обмеження для чоловіків, що ухиляються від військового обліку. Встановлено вимогу подати військові документи для отримання консульських послуг в українських консульських установах або зареєструватися військово в дипломатичних установах за місцем консульського обліку. Однак, варто зазначити, що дипломатичні установи не мають повноважень видавати повістки, а лише реєструють військовий облік, що може викликати недорозуміння та дискусії у суспільстві.

У контексті відкритих питань стосовно стимулювання призову до військової служби та обмежень для ухильників від військового обліку, дебати продовжуються. Неоднозначність щодо подальшого розвитку цих питань вказує на необхідність дальшого обговорення та врахування різних поглядів. Результати цих дискусій будуть визначальними для формування кінцевої версії законопроєкту, яка відобразить інтереси та потреби українського суспільства в галузі оборонної політики та військової служби.

Десятого березня цього року виповнюється рік з дня винесення вироку українському правозахиснику Максиму Буткевичу. Після присудження йому 13 років позбавлення волі, протягом останніх 20 місяців колишній журналіст ВВС перебуває у полоні в Росії. Останній візит адвоката та отримана інформація від батьків Буткевича до колонії суворого режиму №2 в окупованій Луганщині надихнули трохи оптимізму. Йому нарешті дозволили листування, але лише в межах Росії. Листи від друзів вже відправлені, але їх доставка може зайняти деякий час. Максим повідомив, що не отримав передачі від української сторони, яку планувалося передати військовополоненим напередодні новорічних свят. На жаль, разом з цією передачею Буткевич не отримав також листа від своїх батьків. Навіть після надходження посилки, російська сторона не підтвердила її вручення полоненим. Щодо умов у колонії, Буткевичу дозволили користуватися бібліотекою, що раніше було заборонено. Його зовнішній вигляд покращився, а харчування, за словами матері, теж мало б стати кращим. Наступного місяця, 13 березня, у Верховному суді Москви розглядатимуть касаційну скаргу на справу Буткевича. Батьки знову підтримують надію на зустріч з сином і надіються на його обмін. “Наша головна мета – дочекатися звільнення Максима. Ми не втрачаємо надію на його повернення”, – підкреслює Євгенія Буткевич.

Максим Буткевич вирішив долучитися до фронту на початку повномасштабного вторгнення у 2022 році, незважаючи на відсутність військового досвіду, крім навчання на військовій кафедрі, де отримав філософську освіту. У червні 2022 року він потрапив у полон разом із своїм підрозділом у районі захоплених росіянами пунктів Золоте і Гірське Луганської області. Після цього російські ЗМІ розпочали масштабну кампанію дезінформації, називаючи його “переконаним фашистом” та “головним підривником режимів” у Казахстані та Білорусі. Десятки російських сайтів поширювали фейкові новини, де його класифікували як “бойовика”, “нациста”, “пропагандиста” і “русофоба”, приписуючи йому навіть розпалювання громадянської війни. Також його називали “британським шпигуном” через його минулу роботу на BBC.

Максим Буткевич є відомим правозахисником в Україні, який протягом десятиліть адвокатував права людей та допомагав сотням мігрантів. У його біографії значиться робота в українській службі ВВС у Лондоні, викладання у Києво-Могилянській академії та робота в ООН.

Колеги та друзі описують Максима Буткевича як пацифіста та захисника мігрантів, який публічно засуджував різноманітні форми нетерпимості та фашизму. Майже 15 років свого життя він присвятив боротьбі за права людини. Максим був членом правління українського відділення Amnesty International та співзасновником організації “Без кордонів”, яка активно виступає проти ксенофобії та расизму в Україні, а також надає допомогу переселенцям. Він відзначився в боротьбі за визволення в’язнів Кремля, зокрема режисера Олега Сенцова.

“Максим боровся проти дискримінації, ворожніх висловлювань та виступав за те, щоб Україна не виганяла людей до країн, де їм загрожувала небезпека. Він допомагав їм знайти притулок тут”, – розповідає Володимир Яворський, юрист з Центру громадянських свобод, друг Максима.

Згідно з версією російських слідчих, у червні 2022 року Максим вистрілив із протитанкового гранатомета по під’їзду житлового будинку у Сєвєродонецьку, де, за їх словами, були двоє людей. Проте, за словами його матері, його підрозділ ніколи не перебував у Сєвєродонецьку, а воював біля Золотого й Гірського. У серпні 2023 року суд у Москві підтвердив вирок правозахиснику. Після цього Максим на три місяці зник у російській каральній системі, і ні рідні, ні адвокати не знали його місцезнаходження. Виявилося, що його перевели до колонії №2 на окупованій Луганщині у місті Боково-Хрустальне (Вахрушеве). Amnesty International називає вирок Максиму Буткевичу “помстою російської влади за його правозахисну діяльність”, а зізнання, яке він, за їхніми словами, зробив, – вимушеним.

У результаті дослідження статті про Максима Буткевича виявлено, що він є видатним правозахисником та активістом, який протягом багатьох років боровся за права людини та публічно виступав проти нетерпимості та фашизму. Його діяльність включала участь у роботі Amnesty International та співзаснування організації "Без кордонів", яка надавала допомогу переселенцям та боролася з ксенофобією та расизмом.

Проте, за версією російських слідчих, йому було пред'явлено обвинувачення у вистрілі з протитанкового гранатомета по житловому будинку у Сєвєродонецьку, що викликало смерть двох осіб. Однак згідно з відомостями його матері та інших джерел, його підрозділ не перебував у зазначеному місті.

Після вироку у Москві Максима Буткевича зник на три місяці, а потім виявилось, що його перевели до колонії №2 на окупованій Луганщині. Amnesty International та інші правозахисні організації вважають вирок Максиму неправомірним і спрямованим на помсту за його правозахисну діяльність.

Отже, справа Максима Буткевича є ще одним прикладом порушення прав людини та правозахисної діяльності у Росії, і необхідно продовжувати міжнародний тиск на владу цієї країни для його звільнення та захисту прав і свобод усіх громадян.