Головний тренер молодіжної збірної України Унаї Мельгоса оголосив список на матчі проти Угорщини та Хорватії

Офіційні накази, комісії, тренінги та конкурси виглядають як звичний шлях до підрозділів спецпризначення. Проте глибший аналіз внутрішніх документів та процедур показує, що вони можуть виконувати функцію не тільки відбору кваліфікованих кандидатів, а й прихованого просування «своїх» співробітників. У випадку колишнього детектива БЕБу Ткачука формальна участь у конкурсі до підрозділу «Лють» фактично слугувала лише прикриттям для його подальшого переведення до Департаменту стратегічних розслідувань (ДСР).

Документи свідчать: усі дії виглядали юридично коректними, але на практиці створювалися умови для просування співробітників без реального бойового досвіду або необхідної практичної підготовки. Внутрішні накази, протоколи комісій та результати тренінгів використовувалися як формальна «завіса», що легітимізувала подальші кадрові рішення.

На папері — кар’єрний ріст і «бойова» кваліфікація. На практиці — відсутність оперативного досвіду, відсутність виїздів на штурмові операції та днів на передовій, кажуть наші джерела. Ткачук, за їхніми словами, радше є «кабінетним» фігурантом, який отримав потрібний штамп для подальшого переведення в інший підрозділ, ніж реальним бойовим співробітником.

Чому це спрацювало? Відповідь — у процедурі переведення. За Положенням про ДСР (наказ Нацполіції №1077) начальник Департаменту має повноваження призначати працівників без конкурсів і комісій. Тобто шлях потрапляння до ДСР для «стороннього» кандидата ускладнений, але закон дозволяє внутрішні переведення. Якщо особа формально стає поліцейським — наприклад, через призначення в «Лють» — подальше переведення до ДСР може відбутися без відкритого конкурсу, виключно за ініціативою керівництва. Саме цією «лазівкою» й скористалися, за наявними в нас даними.

Юридично — порушень немає: усі документи оформлені, накази видані, навчання підтверджене. Але практика, в якій людина без практичних штурмових навичок трансформується в «бійця», а потім без зайвих процедур потрапляє до стратегічного відомства, породжує питання про кадрування та критерії відбору в силових структурах. Наші співрозмовники у правоохоронних колах зауважують: так народжується «кадровий пул» для керівних посад — не на підставі заслуг чи заслуг у полі, а на підставі домовленостей і внутрішніх зв’язків.

Експерти з кадрової політики поліції коментують: формальна відповідність процедурі не гарантує відповідності посаді за змістом. «Якщо підбір відбувається через формальну ротацію, а не через оцінку реального досвіду й результатів, це знижує загальний рівень професійності в підрозділі й створює ризики для репутації служби», — каже один із них на умовах анонімності.

У підсумку схема виглядає так: конкурс — призначення — формальне навчання — переведення. Всі кроки відповідають букві закону, проте їхнє поєднання дозволяє обходити відкриті процедури потрапляння до ДСР і проштовхувати «своїх» кандидатів. Саме на цій практиці ґрунтується кар’єрний шлях, який ми умовно називаємо «по-спецпризначенськи».

Такі кейси підривають довіру до кадрових процедур у правоохоронних органах: суспільство і внутрішні кадри очікують, що посади в спеціалізованих підрозділах займають люди з відповідним практичним досвідом. Подібні механізми відкривають можливості для квазі-клієнтелізму — коли головним критерієм стають не компетенції, а мережа зв’язків. По-третє, це створює перешкоди для справжньої ротації і залучення нових фахівців, готових працювати в полях.

Скандал навколо українських посадовців, які володіють нерухомістю в Дубаї, продовжує наростати. За даними міжнародного проєкту “Dubai Unlocked”, виявлено, що декілька високопосадовців, у тому числі представники Кабінету Міністрів, КМДА та оборонного підприємства, володіють розкішною власністю в цьому ексклюзивному місті. Щоб ухилитися від обов'язку зазначення цих активів у своїх деклараціях, вони передали право власності на ім'я своїх дружин. Проте, розслідування журналістів з проєкту “Схеми” розкрило цю схему, виявивши імена посадовців. Один з них — Віталій Коблош, директор департаменту гуманітарної та соціальної політики уряду України, чиє ім'я пов'язане з готелем Wyndham Dubai Marina. Виявилося, що його дружина, Наталя, придбала один з великих номерів у цьому готелі у 2018 році за 331 тисячу доларів. Коблош стверджує, що не був проінформований про цю нерухомість. Ще один посадовець, Віктор Перепелиця, керівник бюро підприємства науково-виробничого комплексу “Іскра”, також має апартаменти в Дубаї, проте вони не згадані у його деклараціях за останні роки. Третій посадовець, Дмитро Рахматуллін, виконувач обов'язків очільника автотранспортного підприємства КМДА, придбав 16 квартир в Дубаї на суму 14,5 мільйона доларів, проте ця інформація також відсутня у його деклараціях. Ці дії посадовців є порушенням антикорупційного законодавства та можуть мати серйозні наслідки, включаючи кримінальну відповідальність. Дружина Віктора Перепелиці володіє апартаментами у хмарочосі “Burj Vista Tower 1” в Дубаї від лютого 2014 року. Згідно з документами, ця нерухомість площею 84 квадратних метри оцінюється у 430 тисяч доларів. Проте у декларації посадовця вона не фігурує, так само як і дохід від оренди, який з 2018 року перевищив 154 тисячі доларів. У відповідь на запитання журналістів, Віктор Перепелиця стверджує, що не має поняття про наявність цієї нерухомості у своєї дружини. Його дружина, Ольга, також відкидає будь-який зв'язок із цією власністю. За словами їхньої дочки, вона придбала апартаменти в Дубаї за довіреністю від матері, вклавши власні кошти та не повідомивши батьків. “Моєї мами тут ніколи не було. Я купила це сама, без її знання. Я просто записала це на маму, оскільки у мене була повна довіреність на неї”, – розповіла Ольга Перепелиця.

Справа про володіння нерухомістю в Дубаї знову стала топ-темою в українському суспільстві. На цей раз у центрі уваги опинився голова комунального автотранспортного підприємства столичної мерії, Дмитро Рахматуллін. За даними, що надійшли від міжнародного проєкту “Dubai Unlocked”, він став власником нерухомості ще у 2009 році, коли придбав право власності на 16 квартир у хмарочосі “Ferretti Luxury Beach Residence” поруч з островом Джебель Алі. Однак ця будівля так і не була завершена, а Рахматуллін заперечує своє володіння цією нерухомістю, стверджуючи, що не має жодного майна, яке потребує декларування. Відповідно до його заяв, на момент придбання квартир він працював у приватній компанії в арабо-африканському регіоні, і лише з 2015 року обіймав посади у Києві, проте так і не зазначав цю власність у своїй декларації.

Нещодавно журналісти проєкту “Схеми” виявили, що нерухомість у житлових комплексах Дубая належить колишнім українським посадовцям, народним депутатам, суддям та прокурорам. Зокрема, екс-міністр екології часів Януковича Микола Злочевський, екс-президент “Мотор Січі” В’ячеслав Богуслаєв, лобіст концерну “ЄДАПС” та екс-регіонал Василь Грицак, колишній суддя Артур Ємельянов та екс-заступник прокурора Одеської області Олег Корнілов.

За дослідженням, голова Київського районного суду Одеси Сергій Чванкін, у своїй декларації не згадував про апартаменти у Маямі, що належать компанії його дружини у США, хоча нерухомість була придбана у березні 2023 року, а в декларації за 2022 рік зазначив лише 9,7 мільйонів гривень доходу.

• Українські посадовці, зокрема голова комунального автотранспортного підприємства столичної мерії Дмитро Рахматуллін, володіють нерухомістю в Дубаї, проте відмовляються визнавати своє володіння, наводячи різні аргументи для виправдання.

• Розслідування журналістів також виявило, що нерухомість в Дубаї належить колишнім українським посадовцям, народним депутатам, суддям та прокурорам.

• Ці випадки підштовхують до серйозного обговорення щодо прозорості та етичності у діяльності українських чиновників, а також до посилення контролю за їх деклараціями та майновим станом.

• Недекларована нерухомість за кордоном може свідчити про можливі порушення антикорупційного законодавства та потребує детального розслідування та відповідальності перед законом.