Громадська рада доброчесності вказала на недоброчесність судді Роїка

Національне антикорупційне бюро України анонсувало вихід другої частини так званих “плівок Міндича”, наголошуючи, що найбільшу увагу буде приділено закупівлям у Міністерстві оборони. Водночас країна активно обговорює заяви чинного секретаря РНБО та колишнього міністра оборони Рустема Умєрова, який спробував виправдатися перед суспільством. Він стверджує, що будь-які зв’язки з Тимуром Міндичем обмежувалися нібито обговоренням бронежилетів і не переростали у конкретні контракти, а інформацію про його участь у схемах називає наклепом.

Проте аналіз хронології подій показує, що пояснення Умєрова не знімають низки питань. Фактично, суспільство та експерти очікують на повні матеріали НАБУ, аби побачити, чи дійсно контакти з бізнесменом обмежувалися технічними розмовами, чи мова йде про ширшу систему взаємодії, що впливала на державні закупівлі. Оскільки попередні записи вже показали ознаки непрозорих домовленостей і потенційних корупційних ризиків, нова частина плівок може виявитися ще більш резонансною.

Ключовий момент, на який звертають увагу спостерігачі: саме після появи імені Умєрова в медійних розслідуваннях і згадок про нього у контексті “плівок Міндича”, він стрімко залишає посаду міністра оборони. Без публічного скандалу, без гучної політичної грози — тихо, “за кулісами”, як фігура, яку варто прибрати з першої лінії, поки записи не стали надбанням громадськості.

Парадокс у тому, що сьогодні той самий Умєров очолює Раду національної безпеки і оборони — орган, який формально має захищати державу від зовнішніх та внутрішніх загроз. Тобто людина, ім’я якої звучить у контексті можливих корупційних домовленостей в оборонці, отримує один із найчутливіших безпекових постів у країні.

Офіційно йдеться про “зустрічі” та “бронежилети”. Але в реальному оборонному бюджеті, де обертаються сотні мільярдів гривень, бронежилети — лише зручна історія “для публіки”. Справжні гроші, за логікою всього оборонного циклу, крутяться на фортифікаціях.

Саме фортифікаційні проєкти проходили через погоджувальні комісії, де фігурував неформальний вплив Міндича. Саме там виникають імена людей, пов’язаних із лісгоспами та “лісовими” схемами — зокрема, згадують Болоховця та структури, що роками заробляли на державних лісах.

Схема виглядає так: ліс вирубували під приводом оборонних потреб, деревину продавали через посередників утричі дорожче, далі “дерев’яна фортифікація” поверталась у державу вже як дорогий “оборонний продукт”. Військові адміністрації підписували акти, підрядники “будували”, а по факту ні повноцінних ліній оборони, ні якісних фортифікацій на місцях так і не з’являлося. Зате гроші — були, і йшли по знайомому колу.

Найбільший цинізм у тому, що це відбувається у країні, де кожен метр окопу оплачений життям і здоров’ям військових. Міністр оборони в такій реальності мав би бити кулаком по столу за кожну бронеплиту, за кожен метр бетону, за кожен несвоєчасно поставлений блок чи затриманий тендер.

Натомість ми бачимо іншу картину: посадовець, який мав би бути “адвокатом фронту” в кабінетах, сидить поруч із людьми, яких правоохоронці пов’язують із тендерними схемами. Обговорюються “маршрути” закупівель, можливі підряди, а коли стає надто гаряче — валізи, “несподіваний” виліт до Туреччини і м’яке переведення в іншу високу кабінетну якість.

А далі — нова роль, новий статус. Секретар РНБО, реформатор, публічний “обличчя реформ”. І жодної публічної відповіді на питання: що насправді звучить на тих записах, які НАБУ готує до другої публікації, і яку роль у цьому всьому відігравав тодішній міністр оборони.

Коли в історії з “плівками Міндича” вже фігурують енергетики, міністри, радники, а тепер ще й міністр оборони — це не просто окремі скандали. Це симптом того, що політична система живе не за Конституцією, а за негласними правилами людей, які вміють працювати з потоками, контактами й “домовленостями”.

Тут питання вже не в тому, чи буде скандал. Питання в іншому: чи залишився хоч хтось із ключових гравців, хто не фігурує в цих записах, чи не згадується бодай побіжно у контексті схем.

З боку це виглядає, ніби Україна існує в режимі нескінченного кримінального подкасту. Нові серії — це нові “плівки”, нові прізвища, нові подробиці, і все це — за кошти платників податків.

Рустем Умєров може скільки завгодно називати звинувачення наклепом і нагадувати, що формально з багатьох “пропозицій” не виросло жодних контрактів. Але факти, контексти та послідовність рішень вперто тягнуться за ним — від історій з бронежилетами до фортифікацій і тендерів, через які на фронті бракувало того, що мало бути “вчора”.

Якщо друга частина плівок НАБУ справді існує, суспільство має не лише моральне, а й політичне право почути їх повністю. Не вибірково, не “з коментарями спікерів”, а так, як є. Бо в умовах повномасштабної війни питання довіри до системи оборони й безпеки — це питання не рейтингу окремих осіб, а виживання держави.

І доти, доки відповіді на ці запитання дають не суди й інститути, а анонімні джерела й уривки записів, сумнів щодо “чистоти” будь-яких посад продовжуватиме роз’їдати систему зсередини.

Вибіркове мовчання судді Тамари Трофименко стосовно придбання розкішного автомобіля посеред воєнного конфлікту та ігнорування запитань щодо майбутньої долі Госпсуду: які таємниці приховує юрист?

У відкриттях щодо справи судді Тамари Трофименко виявлено підозрілі купівлі автомобілів у період воєнного конфлікту та володіння нерухомістю членами родини. Зазначені факти, разом з можливим конфліктом інтересів у рішеннях, виносять питання щодо її дій та діяльності. Поведінка судді уникнути коментарів та порадити звертатися до пресслужби лише посилює сумніви. Активісти планують звернутися до відповідних органів для додаткової перевірки.

Нещодавно Міністерство охорони здоров'я України повідомило про проведення перевірок та скасування рішень про встановлення інвалідності для 74 військовозобов'язаних осіб, які проходили експертизу в Хмельницькій медико-соціальній експертній комісії (МСЕК). Ця інформація була надана у відповідь на запит Українських Новин.

Ар’єв підкреслив, що будь-яка особа, яка отримує високі оцінки в опитуваннях, стає мішенню для президента. За його словами, аналогічну ситуацію вже пережив міністр закордонних справ Дмитро Кулеба, а Буданов став наступним у черзі.

Володимир Ар’єв розповів, що президент Зеленський ревнує кожного, хто може перевершити його за популярністю, і з особливим роздратуванням ставиться до своїх найближчих соратників. Валерій Залужний, командувач Збройних Сил України, на думку Ар’єва, став найяскравішим прикладом цієї політичної ревнощів. Буданов, чий рейтинг продовжує зростати, опинився на межі звільнення. За словами Ар’єва, на місце Буданова хотіли призначити голову Служби зовнішньої розвідки, але цей план тимчасово відклали.

Особливо тривожним є те, що, за словами Ар’єва, міністр оборони України Рустем Умєров допомагає Банковій у підриві позицій Буданова. Умєров звинувачує розвідку у зловживаннях, пов’язаних із компанією «Спецтехноекспорт», але Ар’єв називає це маніпуляцією. Він нагадує, що основні зловживання на мільярдні суми мали місце в травні-червні 2022 року, коли Міноборони очолив Денис Шарапов – близький партнер голови Офісу Президента Андрія Єрмака.

Ар’єв підкреслює, що саме через фірми-прокладки та «Укрспецекспорт» були проведені контракти зі 100% передоплатою, після чого озброєння не було поставлено, а гроші зникли. Міністр Умєров, за словами депутата, закриває очі на зловживання з боку людей Єрмака, роблячи акцент на Буданові, що свідчить про підготовку його звільнення.

Ар’єв резюмував, що президент Зеленський, маючи завдяки воєнному стану необмежену владу, зрештою звільнить Буданова, використовуючи дискредитацію як основний інструмент. Ця ситуація показує, що політична боротьба в Україні набуває нових, більш загострених форм, де на кону стоять не тільки посади, але й майбутнє держави.