Кандидат на посаду голови Північного апеляційного господарського суду Марина Барсук: прозорість та сумніви

У Києві трагічно загинув 28-річний громадянин Бразилії Бруно Габріель Леал да Сілва, який мав намір підписати контракт зі штурмовою ротою Advanced Company, що входить до тактичної групи «Реванш» Міжнародного легіону ГУР. Молодий чоловік приїхав в Україну, щоб долучитися до захисту суверенітету країни та надавати підтримку в рамках добровольчої служби, однак його життя обірвалося раптово, ще до офіційного початку служби.

Правоохоронні органи України розпочали детальне розслідування обставин смерті Бруно. Співробітники поліції та спеціальних служб працюють над встановленням всіх деталей, аби з’ясувати причини інциденту та підтвердити, що трагедія не пов’язана з бойовими діями. Водночас Міжнародний легіон ГУР висловив співчуття родині та близьким загиблого, підкресливши значущість внеску іноземних добровольців у підтримку обороноздатності країни.

Колишні та чинні бійці розповідають про утримання новобранців на базі, рідкісні дозволи залишати територію, вилучення паспортів та численні форми насильства: побиття, обливання гарячою або крижаною водою, удари батогом, електрошок, задушення поліетиленовим пакетом, сексуальне насильство та тривале утримання без їжі і води.

За кілька днів до смерті Леал да Сілва звертався до бразильського консульства зі скаргою на жорстоке поводження. Ніч перед загибеллю він отримав дозвіл залишити базу, але повернувся у стані алкогольного сп’яніння, після чого його примусили брати участь у боксерському поєдинку та побили близько 40 хвилин. Наступного ранку тіло чоловіка знайшли зі слідами численних побоїв та мотузок на зап’ястях.

Військова омбудсменка та правоохоронні органи почали перевірку Advanced Company. Представники ГУР та Міжнародного легіону від коментарів щодо деталей справи відмовилися.

Цей інцидент став ще одним прикладом ризиків для іноземних добровольців у зоні конфлікту та потребує додаткового контролю та прозорості щодо умов служби.

В Україні зростає усвідомлення необхідності створення умов для керованої трудової міграції, оскільки демографічні проблеми та повоєнна відбудова вимагають термінових рішень. Різні експерти, включаючи ексміністра Дмитра Кулебу, відзначають, що в майбутньому Україна може бути змушена відкрити свої двері для працівників з таких країн, як Бангладеш, Непал, Індія, Філіппіни та В’єтнам. Водночас, президент Київської школи економіки та радник Офісу Президента Тимофій Мілованов підкреслює серйозний дефіцит кадрів і стверджує, що імпорт працівників має йти не лише "десятками тисяч", а й мільйонами осіб.

Ці зміни вже зараз стають помітними, адже потреба в робочих руках зростає внаслідок масштабних руйнувань інфраструктури та економіки, викликаних війною. Відбудова інфраструктури та промислових потужностей вимагатиме значних зусиль, а недостатня кількість кваліфікованих фахівців усіх рівнів може стати серйозною перепоною на шляху до відновлення країни. Таким чином, трудова міграція стає важливою складовою стратегії національного розвитку в післявоєнний період.

Політолог Володимир Фесенко закликає зменшити градус драматизації. Демографічна криза — факт, але дефіцит буде точковим, за регіонами й спеціальностями. Ключовий брак — інженери, висококваліфіковані технічні кадри, зварювальники та сезонні працівники в агросекторі. Імпорт фахівців слід налаштовувати адресно, під проєкти і з урахуванням кваліфікацій. Частину проблем вирішуватимуть самі компанії: як і нині на інфраструктурних об’єктах, генпідрядники заводитимуть власний персонал. Водночас очікується маятник міграції українців: після відкриття кордонів чимало людей поїдуть, але частина — повернеться, зіткнувшись із реальністю ринків праці за кордоном.

Окремий чинник — технології. За оцінкою Фесенка, протягом 5–10 років автоматизація та ШІ скоротять потребу у низці масових професій (зокрема у перевезеннях), перерозподіляючи попит із «людських рук» на «розумні» системи. Це ще більше підштовхне державу до таргетованої, а не «валової» імміграційної політики.

Соціальний вимір не менш важливий за економічний. Із ростом міграції неминуче підніматимуться антимігрантські настрої, особливо в консервативніших регіонах. Уже нині мовні тертя між місцевими та переселенцями показують, наскільки делікатно доведеться вибудовувати політику інтеграції. Рецепт — прозорі правила допуску, вимоги до мови й дотримання закону, розселення без «гетто», інвестиції в освіту і професійне навчання, а також чесна комунікація, чому країні потрібні саме ці працівники й на який термін.

Найближче десятиліття визначить комбінація трьох речей: керована імміграція під конкретні проєкти, масова перекваліфікація українців і швидка автоматизація секторів. Без перших двох складно втримати темп відбудови; без третьої — залишимося неконкурентними. Від того, як держава поєднає ці вектори, залежатимуть і економіка, і баланс української ідентичності у новій, більш відкритій Україні.