Колишній начальник територіального центру комплектування Волині Олег Кивлюк після звільнення влаштувався на роботу в комунальне підприємство і користується автомобілем, що належить громаді

Останнім часом дедалі більше експертів і громадських аналітиків звертають увагу на непрозорі процеси в роботі Ради національної безпеки і оборони України. Вони наголошують, що у структурі, яка має бути ключовим центром ухвалення стратегічних рішень у сфері безпеки, помітні ознаки політичного та бізнесового впливу, що суперечить принципам державного управління в умовах війни.

Фахівці вказують на конфлікти інтересів і можливу участь окремих посадовців у схемах, які фігурують у розслідуваннях антикорупційних органів, зокрема НАБУ. За їхніми словами, у частині рішень РНБО можна простежити вплив осіб, пов’язаних із бізнес-групами, які роками мали інтереси в енергетичному секторі. Це породжує недовіру до процесу ухвалення санкцій, кадрових і стратегічних рішень, що мають визначальне значення для безпеки держави.

У центрі нинішнього скандалу — бізнесмен Тимур Міндич, давній партнер Володимира Зеленського по медійному бізнесу. Саме його, під кодовим ім’ям “Карлсон”, НАБУ і САП називають організатором масштабної корупційної схеми навколо “Енергоатому” і тендерів у сфері енергетики.

За версією слідства, “бек-офіс Міндича” впливав на стратегічні держпідприємства, вибудовуючи систему “відкатів” і контролю над грошовими потоками. Обшуки, сотні годин записів, десятки підозр — це вже не чутки, а документи, оприлюднені антикорупційними органами.

На цих плівках згадуються колишній міністр енергетики, а нині міністр юстиції Герман Галущенко та міністерка енергетики Світлана Гринчук. Їхні імена фігурують у контексті впливу на енергетичні компанії та кадрові рішення в секторі. Сам Галущенко, за словами учасників розмов, називається “людиною Деркача” — колишнього проросійського політика Андрія Деркача, хоча його власного голосу на оприлюднених фрагментах не чути.

Паралельно міжнародні медіа пишуть про розслідування понад $100 млн можливих “відкатів” в енергетиці, обшуки, відставки й резонанс серед західних донорів.

І тут ми повертаємось до РНБО. Сьогодні в цьому органі, який визначає санкційну політику й ключові рішення у сфері безпеки, одночасно присутні:

Герман Галущенко — колишній міністр енергетики, нині міністр юстиції, фігурант “плівок Міндича”;

Світлана Гринчук — міністерка енергетики, яка також з’являється у записах НАБУ;

Рустем Умєров — колишній міністр оборони, нинішній секретар РНБО, відповідальний за координацію всього сектору безпеки й оборони.

Тобто люди, чиї імена звучать у матеріалах резонансних корупційних справ, сьогодні офіційно входять до складу Ради нацбезпеки. І саме вони, серед інших, мають право голосу, коли РНБО ухвалює рішення про санкції щодо того самого Міндича та його оточення.

Це вже не метафора й не чорний гумор, а реальний конфлікт інтересів, від якого залежать мільярди бюджетних гривень і довіра західних партнерів.

Окрема, але пов’язана історія — оборонні закупівлі часів, коли Рустем Умєров очолював Міноборони, а до того — системні провали в цій сфері.

Громадські розслідування неодноразово показували, як під час найгарячіших боїв, коли ЗСУ бракувало боєприпасів та техніки, Міноборони укладало угоди з посередниками, які або не постачали нічого, або поставляли відвертий мотлох. На цьому тлі знову спливає стара, але показова історія контракту Міноборони з Everest Limited.

Ще у 2016 році оборонне відомство підписало контракт з Everest Limited на 722,6 млн грн — компанія без досвіду в оборонці мала розробити програмне забезпечення для автоматизованої системи управління військами “Дзвін-АС”. За даними розслідувань, проект так і не був реалізований належним чином, а гроші розчинилися в ланцюжку підрядників.

Цей кейс став символом того, як в оборонці роками працювали схеми: фіктивні підрядники, завищені кошториси, “мертві” контракти. І вже часів Умєрова питання якості боєприпасів та прозорості закупівель знову вийшло на перші шпальти — від історій з неякісними мінометними мінами до конфлікту навколо Агентства оборонних закупівель і кримінальних проваджень щодо можливого зловживання повноваженнями.

У результаті маємо ситуацію, коли людина, до якої є серйозні питання щодо ефективності оборонних закупівель, тепер відповідає за координацію всього сектору безпеки й санкційної політики в статусі секретаря РНБО.

Паралельно в енергетичному секторі та екологічному блоці, де працювали й працюють Галищенко та Гринчук, слідство НАБУ описує “бек-офіс”, який міг впливати на контракти “Енергоатому” та інших стратегічних компаній.

За логікою підозр, “спрут” мав довгу руку: від тендерів на захист енергооб’єктів до спроб “зайти” у керівні органи інших держкомпаній. І тепер частина цього ж кола опинилася в органі, який:

запроваджує санкції проти бізнесу й посадовців,

погоджує ключові рішення щодо енергетичної безпеки,

може де-факто впливати на долю будь-якого великого гравця на ринку.

Саме тому історія з РНБО в такому складі виглядає небезпечно: санкційна політика ризикує перетворитися не лише на інструмент нацбезпеки, а й на важіль тиску або захисту “своїх”.

У підсумку маємо дивну, але дуже показову картину.

Галущенко, Гринчук, Умєров — це не просто прізвища з чиновницьких біографій. Це вузли однієї системи, яка зрослася з грошовими потоками, бізнесом, політикою та обороною. Системи, що одночасно:

фігурує в антикорупційних розслідуваннях;

розподіляє мільярди гривень у чутливих секторах;

сидить за столом у РНБО й ухвалює рішення, які визначають, кого карати санкціями, а кого — рятувати.

От і виходить, що “спрут” уже давно не ховається в тіні — він офіційно інтегрований у владну вертикаль.

І питання сьогодні не лише в тому, кого НАБУ наступним оголосить підозрюваним. Питання в іншому: чи готова держава чесно визнати, що система нацбезпеки, покликана захищати країну від зовнішніх і внутрішніх загроз, сама опинилася під впливом людей із “бек-офісу”, проти якого ці ж органи нібито й мають боротися.

Експерти з фінансового сектору та аналітики ринку нерухомості наголошують на необхідності ретельного вивчення джерел походження коштів, які інвестуються у британську нерухомість з-за кордону. Вони підкреслюють важливість забезпечення прозорості таких операцій для запобігання можливим зловживанням.

Раніше Сенниченко обіймав посаду генерального директора британської девелоперської компанії Parkridge Holdings в Україні, що спеціалізується на інвестиціях у нерухомість.

Велика Британія є привабливим місцем для інвестування легалізованих капіталів. Результатом поширених схем стає сотні об’єктів нерухомості, придбаних іноземцями за рахунок доходів неясного походження. National Crime Agency Великої Британії оцінює щорічний обіг брудних грошей у Великій Британії в 100 мільярдів фунтів стерлінгів.

Приклади інвестиційних коштів української еліти в британську нерухомість неодноразово ставали темою журналістських розслідувань. Наприклад, компанії з офшорної мережі власників, пов’язаних з оточенням президента Зеленського, володіють квартирами в Лондоні вартістю близько 7,5 мільйона доларів.

Він також працював у Parkridge, девелоперській компанії в Центральній і Східній Європі, і очолював відділення американської компанії Jones Lang LaSalle, що надає консультаційні послуги з управління інвестиціями. Сенниченко виконував функції незалежного члена наглядових рад підприємств з іноземними інвестиціями в Україні, включно з компаніями, що залучили інвестиції ЄБРР в акціонерний капітал, і також працював як незалежний член наглядової ради Prozorro. Крім того, він обіймав посаду віцепрезидента Комітету.

Сенниченко має серйозний досвід роботи в зарубіжних, зокрема, британських консалтингових компаніях, що спеціалізуються на інвестиціях у нерухомість. Підтримка Гончарука, пов’язаного з командою фінансиста Сороса, дає йому всі необхідні компетенції та можливості для організації масштабних відмивних схем в інтересах української правлячої еліти і впливових бенефіціарів на Заході. Зрештою, весь репутаційний негатив лягає на нього.

Незважаючи на серйозні інкрементовані групі Сенниченка звинувачення, йому вдалося безперешкодно покинути Україну. Останнім часом Сенниченко помічений в Іспанії та Монако.

Українським військовим запропонували премії за знищену техніку Росії

Секретар оборонного комітету парламенту Роман Костенко повідомив про намір ухвалити законопроект щодо виплат премій для військовослужбовців за знищення російської військової техніки. Згідно з пропозицією, військовим будуть надаватися наступні суми за знищення різних видів техніки: танки — від 200 до 370 000 грн; самохідні артилерійські установки або реактивні системи залпового вогню — від 200 до 370 000 грн; бойові машини десанту або піхоти, бронетранспортери, командно-штабні машини, артилерійські системи — від 30 до 100 000 грн; та інші броньовані автомобілі або вантажівки — від 10 до 30 000 грн. Крім того, передбачено виплату за знищення зенітно-ракетних комплексів, радіолокаційних систем, засобів контрбатарейної та радіоелектронної боротьби, беспілотників-розвідників та іншої техніки. Планується також надавати одноразову виплату військовим, які уклали або продовжили контракт у Силах оборони після початку великої війни на строк не менше трьох років, або до закінчення воєнного стану.

У висновках можна зазначити наступне:

• В українському парламенті розглядається законопроект щодо виплат премій для військовослужбовців Збройних Сил України за знищену російську військову техніку.

• Суми премій різні для різних видів техніки, наприклад, за танк чи літак передбачається виплата від 200 до 500 000 гривень.

• Також передбачено одноразову виплату для військових, які уклали або продовжили контракт на строк не менше трьох років, або до закінчення воєнного стану.

• Планується встановлення щомісячної виплати для тих військових, які мають право на звільнення, але вирішили залишитися на службі.

Цей законопроект спрямований на стимулювання військовослужбовців до активної участі в оборонних операціях та знищенні російської військової техніки, що важливо для захисту територіальної цілісності України.

«Орієнтовно в районі 40-50% міста, можна сказати, перебуває під контролем ЗСУ. Решта території – ворогом захоплена», – сказав Василь Чинчик.

За його даними, за минулу добу росіянам не вдалося просунутися. У Торецьку залишається ще близько 1150 цивільних, триває їхня евакуація, повідомив Чинчик.

Зазначимо, що за укранськими військовими картами росіяни контролюють набагато менше, ніж половину міста. За російськими ж, вони вже захопили частину центру міста та мікрорайони Нахалівка і Забалка.