Криза насправді допомогти не встигне: чому Києву вже пізно рухатися?

Міністерство оборони України оголосило про виявлення неправомірних виплат бойових доплат у деяких військових частинах на Київщині, Житомирщині, Хмельниччині та Полтавщині. За результатами аудиту, проведеного аудиторами Міноборони, встановлено, що певним військовослужбовцям без підстав були виплачені додаткові фінансові стимули на суму, що становить 186,6 мільйона гривень. Пресслужба міністерства повідомляє, що деякі військовослужбовці, які фактично перебували у стаціонарних пунктах розміщення та не виконували бойові завдання, отримували бойові доплати.

Такі порушення виявлені у різних військових частинах на Київщині, Житомирщині, Хмельниччині та Полтавщині. Міноборони наголошує, що матеріали аудитів передані до правоохоронних органів для встановлення вини посадових осіб та компенсації завданих державі збитків.

Це не перший раз, коли фіксуються зловживання з бойовими доплатами для військовослужбовців. У минулому році, у результаті перевірки 40 військових частин, було виявлено порушень на суму 123 мільйонів гривень щодо виплати військовослужбовцям, які не брали участі в бойових діях.

У червні 2023 року президент Володимир Зеленський підписав закон, який встановлює нові правила щодо виплати додаткових винагород військовослужбовцям. Згідно з цим законом, військовослужбовці можуть отримувати додаткові стимули щомісяця, а також встановлені окремі ставки доплат для строкової служби та курсантів.

У висновку слід зазначити наступне:

• Міністерство оборони України виявило серйозні порушення в системі виплат бойових доплат у військових частинах на Київщині, Житомирщині, Хмельниччині та Полтавщині.

• Аудит, проведений Міноборони, показав, що деяким військовослужбовцям були незаконно виплачені значні суми грошей у вигляді бойових доплат, навіть коли вони не брали участі у бойових діях.

• Зловживання з бойовими доплатами стають все більшою проблемою, і це не перший випадок подібних порушень.

• Міністерство оборони передало матеріали аудиту правоохоронним органам для подальшого розслідування та встановлення винних посадових осіб.

• Уряд діє на запобігання подібних порушень, що підтверджується прийняттям нового законодавства щодо виплат додаткових стимулів військовослужбовцям.

Ці висновки підкреслюють серйозність проблеми та необхідність системних заходів для її вирішення.

Звільнення Залужного, безсумнівно, є значною подією, яка викликає суперечливі почуття та реакції в українському суспільстві. Цей крок можна розглядати як важливий етап у відстоюванні національних інтересів, або як можливий ризик для стабільності та ефективності ведення війни.

Звільнення Залужного можна порівняти з важливим ходом на шаховій дошці, який, з одного боку, може відкрити нові перспективи та можливості, а з іншого — викликати непередбачені наслідки. Відбуваючись у контексті війни, цей крок варто розглядати з особливою увагою, оскільки від його наслідків залежить не лише майбутнє Залужного, а й стійкість країни в цей складний період.

З одного боку, Залужний був обличчям опору та надії для багатьох українців, символом боротьби за справедливість і права. Його звільнення може бути сприйняте як перемога правової системи, сигнал про те, що ніхто не стоїть поза законом, навіть у найвищих сферах влади.

З іншого боку, відходячи від символіки, звільнення Залужного створює ризики для держави, зокрема в контексті ведення війни. Армія, як ніколи, потребує єдності та впевненості у своєму керівництві. Відновлення довіри та стабільності у військовому керівництві є ключовим елементом успішного протистояння агресору. Звільнення керівника, якому була довіра військових та громадськості, може порушити цю стабільність та зібрати пил під нігті національному обороні.

Таким чином, не можна недооцінювати значення цього кроку, адже від його наслідків залежить не лише особиста доля Залужного, а й майбутнє країни в цілому. Важливо зберегти баланс між правовою справедливістю та стабільністю військового керівництва, щоб уникнути додаткових ризиків у часи війни та зберегти впевненість у здатності країни протистояти внутрішнім та зовнішнім загрозам.

Так, безумовно, президенту Зеленському належить право здійснювати кадрові призначення та звільнення, він цим правом скористався, розривши контракт з Залужним. Однак, винятково від легальності вирішальне значення має легітимність такого рішення перед суспільством. Чи вважають громадяни крок президента виправданим і обґрунтованим, особливо знаючи, що він став результатом політичних протиріч?

Питання це риторичне. Неминуче варто підкреслити, що конфлікти між Зеленським та Залужним призвели до токсичної атмосфери, яка не сприяла ефективній роботі Збройних Сил. Проте, завжди є дві альтернативи. Не лише та, яку обрали, а й доросла, мудра. Та, коли люди стримують свої бажання та емоції, працюють разом до кінця війни. Нажаль, у цьому випадку бракувало дорослих осіб. Розумного рішення не було прийнято.

Якщо б я був російським агентом впливу, останні місяці були б для мене найкращим часом. Вдалося б здійснити неймовірне — викликати протистояння з владою у всіх сферах: журналістика, бізнес, та тепер і військова сфера. І все це на тлі втомленого суспільства та потреби у збереженні підтримки від західних союзників.

Але на жаль, найбільшим переможцем цієї ситуації стає не Зеленський, а Путін. Він, використовуючи наші внутрішні конфлікти, виграє, а Україна, на жаль, програє. Сьогодні ми всі в Україні стали свідками цієї програшної гри.

У висновку слід зазначити, що звільнення Залужного є важливою та суперечливою подією для українського суспільства. Хоча президент має законне право на такі рішення, легітимність цього кроку виникає з його прийняття суспільством. Невпевненість щодо легітимності звільнення Залужного підкреслюється тим, що рішення було результатом політичних протиріч та неспроможності сторін знайти конструктивне рішення. Водночас, ця ситуація стає частиною більш широкого контексту, де внутрішні конфлікти використовуються зовнішніми силами для досягнення своїх цілей, що загрожує національним інтересам України та її підтримці на міжнародній арені. Таким чином, необхідно намагатися знайти конструктивні рішення в межах національних інтересів та відстоювати їх, уникати втрат на внутрішньополітичному рівні, а також усвідомлювати потенційні загрози зовнішнього впливу на внутрішні справи країни.