Кризові явища на російському паливному ринку: АЗС працюють зі збитками

Структури бізнесу, що належать Віктору Поліщуку та мають зв'язки з керівництвом Російської Федерації, залишилися боржниками перед державними банками України у 2022 році, не відшкодовуючи їм борги на суму близько 14 мільярдів гривень, які повинні були бути повернуті до 2044 року. При цьому протягом року до них не застосовувалися жодні штрафні санкції, і не розпочато примусового стягнення боргів або застави за кредитом. У той же період компанії, пов'язані з Поліщуком, продовжували здійснювати розкішні покупки автомобілів на мільйони гривень. Зокрема, виявлено, що один з автомобілів використовувався самим бізнесменом для подорожей за кордон, навіть під час воєнного стану. Бізнес Поліщука розцвів під час президентства Віктора Януковича, отримавши значні активи у фінансовій та роздрібній торгівлі, а також нерухомості. На сьогоднішній день він залишається боржником перед "Ощадбанком" та "Укрексімбанком" на 14 мільярдів гривень, проте керівництво державних банків не вжило жодних заходів щодо виконання фінансових зобов'язань позичальника, навіть у світлі його зв'язків з Росією.

Під час запитання до керівництва "Гуліверу" про причини зупинки виплат, журналісти не отримали відповідей, навіть після тижня очікування на відповідь. У "Ощадбанку" пояснили свою неготовність наразі розпочинати примусове стягнення з Поліщука тим, що це може призвести до фактичного припинення співпраці з боржником, який висловив готовність співпрацювати. Також було відзначено, що в умовах широкомасштабної військової агресії Росії та пандемії COVID-19, негативний вплив на український бізнес важко уникнути. Щодо пільгових умов реструктуризації боргу, банк вказав, що вони були прийняті з урахуванням критичного фінансового стану боржника. В "Укрексімбанку" також наголошено, що умови реструктуризації залежать від багатьох факторів, включаючи фінансовий стан боржника та перспективи його бізнесу. На інші питання щодо боргів Поліщука перед державними банками та можливих наслідків для нього не було отримано відповідей, посилаючись на банківську таємницю. Віктор Поліщук також ухилявся від відповіді на запитання журналістів з цього питання.

Висновки з вищезгаданої статті можна сформулювати наступним чином:

• Керівництво компанії "Гулівер" утримується від надання відповідей щодо причин зупинки виплат боргів перед державними банками, що створює певну недовіру щодо їхніх дій та намірів.

• Державні банки, зокрема "Ощадбанк" та "Укрексімбанк", вказують на готовність співпрацювати з боржником у вирішенні фінансових проблем, але не розпочинають примусове стягнення боргів у зв'язку з можливими негативними наслідками для співпраці.

• В умовах військової агресії та пандемії COVID-19 українському бізнесу доводиться важко, що може вплинути на його фінансовий стан та спроможність виконання зобов'язань перед банками.

• Умови реструктуризації боргу встановлюються з урахуванням критичного фінансового стану боржника та перспектив його бізнесу.

• Відсутність відповідей з боку боржника та відповідних державних установ створює додаткову неспокійність та підозру щодо обставин розглянутої ситуації.

2025 рік виявився для українського ринку праці одночасно перспективним і викликовим. Медіанна заробітна плата по країні досягла 25 тисяч гривень, що свідчить про поступове відновлення економіки та підвищення платоспроможності населення. Разом із тим, дефіцит кваліфікованих працівників став системною проблемою, особливо у сферах робітничих та технічних професій. Компанії все частіше стикалися з нестачею спеціалістів, що змушувало їх переглядати традиційні підходи до підбору кадрів.

У відповідь на ці виклики роботодавці почали впроваджувати більш гнучкі моделі найму. З’явилася тенденція до розширення кола кандидатів, включаючи молодь без досвіду роботи, фахівців із суміжних галузей і навіть тих, хто раніше не розглядав можливість працевлаштування у певних сферах. Активно застосовуються програми навчання та стажування, а також дистанційні форми роботи, що дозволяє залучати працівників з різних регіонів.

Найбільша активність на ринку праці зосереджена у регіонах із великими містами. Лідирують Дніпропетровська та Київська області, а також столиця. Високий рівень пошуку роботи зберігається і в Харківській області.

Найпопулярнішою сферою для працевлаштування залишається торгівля та продажі. Водночас кожен п’ятий кандидат насамперед звертає увагу не на галузь, а на формат роботи — зростає запит на фриланс, дистанційну зайнятість і гнучкий графік. Найчастіше українці орієнтуються на зарплату від 20 до 30 тисяч гривень, а також на діапазон 30–50 тисяч. Працювати за мінімальні доходи готові одиниці.

Наприкінці 2025 року медіанна зарплата в Україні зросла на 23% у гривневому еквіваленті порівняно з попереднім роком. Позитивна динаміка зафіксована в усіх областях без винятку.

Найвищі показники медіанної зарплати демонструють західні та центральні регіони. Лідером стала Львівська область, де медіанний дохід наблизився до 30 тисяч гривень. Найшвидше зростання зарплат зафіксоване у Київській та Закарпатській областях. Найповільніше — у прифронтовій Херсонській області, однак навіть там показник залишився позитивним.

Серед обласних центрів найкращу динаміку продемонстрував Львів, де медіанна зарплата перевищила 32 тисячі гривень. У Києві цей показник досяг 30 тисяч гривень.

Найбільше зростання оплати праці у 2025 році отримали представники робітничих і сервісних професій. Значно зросли зарплати комплектувальників, менеджерів у готельно-ресторанній сфері, товарознавців, пекарів і мулярів.

Водночас у низці професій зафіксовано зниження медіанних зарплат. Це стосується, зокрема, машиністів екскаватора, домашнього персоналу, системних адміністраторів, майстрів з ремонту техніки та дизайнерів.

Кількість відгуків на вакансії у 2025 році зросла незначно. Водночас ситуація різниться залежно від міста. У Києві активність кандидатів знизилася, тоді як у Харкові, навпаки, зросла. Загальна кількість вакансій скоротилася у Дніпрі та Одесі, але залишилася стабільною або навіть трохи зросла у Харкові.

Роботодавці найчастіше шукали менеджерів по роботі з клієнтами, операторів кол-центрів, помічників кухаря, виконробів та операторів техніки. Кандидати ж активніше відгукувалися на вакансії для початку кар’єри та позиції без вимог до досвіду.

Найпростіше роботодавцям було закривати вакансії, які допускають дистанційну роботу. Натомість робітничі спеціальності, медичні та технічні професії залишаються найбільш дефіцитними.

2025 рік остаточно закріпив перехід українського ринку праці у фазу «ринку кандидата». Кадрова криза, спричинена війною, міграцією та мобілізацією, лише поглиблюватиметься.

У 2026 році роботодавцям доведеться й надалі підвищувати зарплати, переглядати умови праці та інвестувати у перенавчання персоналу. Компанії вже активніше залучають жінок у традиційно чоловічі професії, ветеранів, людей з інвалідністю та кандидатів старшого віку. Окремим напрямком стає пошук іноземної робочої сили, насамперед у робітничих спеціальностях.

Ринок праці залишається гнучким і нестабільним, але саме від адаптації роботодавців до нових реалій залежатиме їхня здатність вижити й розвиватися у 2026 році.