Легенда боксу Леннокс Льюїс прокоментував інцидент у бою Усика та Дюбуа

У нещодавньому інтерв'ю виданню Forbes Ukraine, Голова Національного банку України Андрій Пишний наголосив на ключовій ролі валютного курсу як інструменту економічної стабілізації. Він підкреслив, що відповідальність за підтримку стабільності курсу, а також цінової та фінансової стабільності, покладено на НБУ відповідно до Конституції України.

Не секрет, що вода становить понад 60% маси тіла дорослих людей, а тому буквально необхідна людині для виживання. Але чому вона здається нам настільки смачною, коли ми відчуваємо спрагу і робимо перший ковток у найспекотніший день? Вчені вважають, що знають відповідь, пише Live Science.

За словами почесного професора психології в Університеті Бінгемтона в Нью-Йорку Патрісії Ді Лоренцо, люди відчувають спрагу, коли посилено займаються спортом або в особливо спекотний день. Це пов’язано з тим, що, коли ми пітніємо, об’єм нашої крові зменшується.

Більшість ділянок мозку відокремлені гематоенцефалічним бар’єром — шаром клітин, який не дає змоги шкідливим токсинам і патогенам заражати мозок. Однак деякі частини людського мозку виходять за межі цього бар’єру, що дозволяє організму швидко виявляти зміни в нашій крові. Коли ми втрачаємо об’єм крові через фізичні вправи, спеку або солону їжу, нейрони в цих частинах мозку надсилають сигнал, щоб викликати відчуття спраги.

За словами професора біології в Каліфорнійському технологічному інституті Юкі Ока, ця швидка реакція насправді важлива для виживання, і якби вона займала більше часу, ми просто відчували б зневоднення.

Попередні дослідження вже показали, що за обробку спраги відповідають три області нашого мозку:

SFO та OVLT розташовані за межами гематоенцефалічного бар’єра. Ще у 2018 році вчені провели дослідження на мишах і виявили, що в усіх трьох ділянках є нейрони, які керують спрагою, однак під час збудження нервових клітин лише MnPO перебуває в середині цього процесу. Саме ця ділянка передає сигнали спраги у дві інші ділянки, а також інші частини мозку, що спонукає нас шукати воду.

Після того як ми робимо ковток, вода всмоктується і циркулює в нашому організмі. Однак наше тіло починає посилати сигнали в наш мозок, повідомляючи про те, що ми отримуємо воду, задовго до того, як ми повністю відновимо водний баланс. Фактично, вже після першого ковтка людський мозок вивільняє потік нейромедіатора дофаміну, а більшість учених сходяться на думці, що дофамін бере участь у пошуку винагороди, русі та мотивації. Крім того, саме дофамін спонукає тварин, зокрема й людей, витрачати енергію на дії, які дають нам винагороди або допомагають нам залишатися в живих — це стосується і вживання їжі та води.

За словами Ока, якщо дофамін виділяється під час певної дії, люди й тварини схильні повторювати ці дії, отримуючи від мозку “позитивний” сигнал. На жаль, вчені поки все ще не знають, як саме пиття води спричиняє викид дофаміну, але дослідження 2019 року засвідчили, що у мишей, які відчувають спрагу і п’ють воду, вироблявся дофамін. Водночас миші, які відчували спрагу та отримували воду безпосередньо в кишківник, не виробляли дофамін. Це вказує на те, що сам процес пиття відіграє важливу роль у виробленні дофаміну.

Дослідники також виявили, що сам процес ковтання також посилає повідомлення нейронам у MnPO про те, що організм отримує воду. Потім MnPO деактивує нейрони спраги у SFO, створюючи відчуття ситості. Утім, ковтання — не єдиний процес, що допомагає втамувати спрагу.

Після того як вода потрапляє в кишківник, організм виявляє падіння співвідношення солі та води в крові. Це призводить до підвищення гормону, що допомагає активувати нейрони, які передають мозку сигнал про те, що запит тіла задоволено. Втім, як саме це працює, на жаль, також поки що залишається загадкою для вчених.

У Харківській області була сформована тимчасова спеціальна комісія, яка відповідає за оцінку якості будівництва оборонних споруд. Разом з цим, Державне бюро розслідувань також здійснює ретельний аналіз у цьому напрямку. Однак варто зауважити, що військовим заборонено розголошувати інформацію про ці дії у своїх інтерв'ю, а представників ЗМІ звинувачують у необ’єктивності та підкріпленні російських наративів під час згадування цих питань у своїх матеріалах.

Представники видання “Слідства.Інфо” взяли інтерв’ю у військовослужбовців трьох різних бригад Сил оборони, що беруть участь у стримуванні наступу ворога в області. Деяким з них були проведені “виховні бесіди” з керівництва, яке рекомендувало утриматися від обговорення з журналістами будь-яких питань, що стосуються оборонних споруд.

Один із бійців зазначив: “На нас прямо не тиснули, але всім, хто висловлює будь-яку думку з приводу фортифікації, чи то власні, чи же знають (командувачі, — прим.), то з ними провели розмови”.

Ми утримуємось від розголошення назв підрозділів, а також імен чи позивних військовослужбовців, щоб не наражати їх на тиск з боку їхнього керівництва. Наголошуємо, що цей матеріал не має на меті відтворити повну картину щодо готовності ліній оборони в області, а надати уявлення про цензуру та тиск, які відчувають військовослужбовці та журналісти у зв’язку з висвітленням даної проблеми.

Що відбувається на півночі Харківської області?

Російський наступ, який розпочався у першій половині травня, викликав перекидання сил для підсилення бригади Сил оборони на цей напрямок. Зусиллями військових вдалося стримати просування ворога, але росіяни все ж таки просунулися вперед на двох ділянках: у районі міста Вовчанськ та Липецької громади. Це спровокувало розмови про якість фортифікаційних укріплень, які в області будували з 2022 року.

13 травня голова Антикорупційного центру “Межа” у колонці для “Української правди” стверджувала, що Харківська обласна адміністрація сплачувала мільйони фіктивним фірмам за облаштування укріплень. Також, Харківський антикорупційний центр обчислив, скільки державних коштів витрачено на деревину для цих робіт, зауваживши, що у деяких випадках ціни на неї на Харківщині були вищі, ніж у сусідніх Дніпропетровській та Донецькій областях. Цікавість до можливого завищення цін на облаштування ліній оборони виявили і в СБУ.

Чому військові висловлюють занепокоєння щодо укріплень? Проблеми з якістю та готовністю фортифікаційних укріплень почали висуватися самими військовими. Уже 12 травня командир підрозділу розвідки Збройних сил України, Денис Ярославський, повідомив, що у Вовчанську тривають вуличні бої, та підкреслив, що фортифікаційні споруди та міни на кордоні області, які перейшли до російських окупантів, були відсутні. Тим часом, підрозділ Національної гвардії “Гострі Картузи” повідомив, що українські військові відступили з деяких позицій.

У зв’язку з цим, можливість для журналістів працювати з військовими на цьому напрямку тимчасово була закрита, а з деякими бійцями проведені “виховні бесіди”.

“Нам сказали не згадувати про фортифікацію, про наступ, про втрачені села. Нічого не публікувати. Не дали жодних пояснень. Тільки кажуть, що ми працюємо на руку ворога. А фортифікаційні споруди дуже погані, просто дуже. Доводиться все облаштовувати знову”, – розповів один із бійців у розмові з журналістами.

Випадки, коли доводилося самостійно дооблаштовувати позиції, не рідкі. Наприклад, у підрозділі “Слідства.Інфо” зазначили, що їм довелося розмістити свої позиції у старому російському бліндажі через недостатню готовність нових укріплень.

“Ми будували лінію укріплень з 2022 року, але вона не була завершена. Хлопців відправили в ці укріплення, знаючи, що вони мають бути, але вони не завершені. Тому хлопці зараз відтяглися назад у старий російський бліндаж і облаштовують там свої позиції, а потім перемістяться сюди. Ми не встигли, наші розрахунки не вдалися – нам доведеться самостійно добудовувати”, – зазначив військовий.

Деякі військові також висловили скарги на якість виконаних робіт.

“Десь просто стоїть якась будка з бетону посеред поля. Такі фортифікаційні споруди будують біля посадок, на висотах, щоб тебе було менше видно. У нас це зроблено тупо в ямі. Все вода підтікає, і нічого не побачиш”, – зауважив інший військовий.

Робота зі зведенням ліній оборони на Харківщині триває з 2022 року і продовжується досі. Журналісти “Слідства.Інфо” провели кілька годин на будівництві одного з взводних опорних пунктів у травні. Відбудова цих пунктів на ділянках прориву російських сил тривала до самого наступу.

Після опублікування матеріалу від CNN, в якому військовослужбовець 13-ї бригади Нацгвардії “Хартія” також стверджував, що укріплення на їхній ділянці не були готові, підрозділ виступив із публічною заявою, заперечуючи це твердження.

“Нам важливо, щоб інформація про наш підрозділ була об’єктивною, а коментарі наших бійців і командирів – зрозумілі не як окремі цитати, а мали чіткий та недвозначний контекст”, – зазначено у заяві.

Також спробували вплинути на матеріал журналістів від “Слідства.Інфо”, які висвітлювали тему фортифікаційних укріплень на Харківщині. Їх просили видалити усі згадки бійців про проблеми з відсутніми чи незавершеними укріпленнями. Протягом трьох днів представники різних рівнів намагалися “переконати” журналістів. Деякі з них аргументували, що це політично чутлива тема, а згадка про конкретні підрозділи може призвести до тиску зверху.

Загалом, складно отримати чітку картину щодо укріплень на Харківщині з кількох причин. По-перше, відповідальність розділена між різними підрозділами. Наприклад, за будівництво “першої лінії” відповідальність лежить на підрозділах Сил оборони, за “другу” – на інженерних бригадах, а за “третю” – на місцевих військово-цивільних адміністраціях. По-друге, офіційно отримати інформацію про готовність “другої лінії” оборони неможливо, оскільки у Силах підтримки стверджують, що це може бути корисно для ворога.

На разі журналісти опиняються у ситуації, коли намагаючись висвітлювати бойові дії на Харківщині — вони або повинні замовчувати питання фортифікацій (про які їм кажуть самі військові), або говорити про ці проблеми, наражаючись на заборону на роботу на цьому напрямку та створення проблем для самих військових, що стримують там російський наступ.

Програють у будь-якому випадку всі. Бо проблеми залишаються, а лінія фронту сунеться не на нашу користь.