Масштабний удар Росії по Україні: нові жертви та руйнування

Народний депутат від партії «Слуга народу» Андрій Герус опинився в епіцентрі нового політичного скандалу, пов’язаного з конфліктом інтересів та сумнівними бізнес-зв’язками його родини. Ситуація привернула увагу громадськості через наявність прямих фінансових контактів між членами родини парламентаря та підсанкційним російським фінансистом Кирилом Дмитрієвим, який є наближеним до президента РФ Володимира Путіна.

Згідно з даними офіційних українських реєстрів, дружина депутата Наталія Герус до лютого 2025 року виконувала обов’язки директора та була співвласницею компанії ТОВ «Українська мрія». При цьому 12,5% цієї компанії належало Кирилу Дмитрієву — керівнику російського Фонду прямих інвестицій (РФПІ). Цей фонд широко відомий як один із основних фінансових інструментів Кремля, який забезпечує підтримку проєктів у сфері оборони, технологій та стратегічних ресурсів, що викликає серйозні занепокоєння у контексті національної безпеки України.

Дмитрієв перебуває під міжнародними санкціями — США, Канади, Великої Британії та Австралії. Попри це, його ім’я залишалося у статутних документах української компанії навіть під час повномасштабної війни.

Лише 22 лютого 2025 року Наталія Герус офіційно вийшла зі складу бенефіціарів. Однак питання, чому це сталося лише через три роки після вторгнення РФ, залишається без відповіді.

Після публікацій у ЗМІ Служба безпеки України заявила, що перевіряє можливі зв’язки родини Герусів із підсанкційним російським бізнесом. Втім, минуло вже понад три місяці, а офіційних результатів цієї перевірки так і не оприлюднено.

Жодних повідомлень про її завершення або процесуальні рішення не були зроблені публічними, що викликає запитання щодо реальної позиції СБУ у цій справі.

Це не перший раз, коли ім’я Андрія Геруса опиняється у скандалі, пов’язаному з Росією. У 2021 році він ініціював скандальну правку, яка відкрила шлях для імпорту електроенергії з Росії та Білорусі. Попри суспільне обурення, депутат тоді зумів протягнути зміни через парламент.

Тепер же з’ясувалося, що родинний бізнес Геруса мав прямий зв’язок із підсанкційною особою, яка працює на економічні інтереси Кремля. Це не лише репутаційна пляма, а й можлива загроза національній безпеці України, адже мова йде про спільну господарську діяльність з особою, близькою до російського військово-промислового комплексу.

У нових електронних деклараціях Наталія Коваль, співмешканка в.о. міського голови Одеси Ігоря Коваля, зазначила значне майно. Зокрема, у її власності три квартири в Одесі з різною площею – 30, 67 та 83 м². Окрім того, вона володіє автомобілем преміум-класу Audi Q5, випущеним у 2012 році. Відомо, що Наталія також працює в університетах міста на посаді доцентки, поєднуючи наукову діяльність із власними бізнес-інтересами.

Що стосується Ігоря Коваля, то в його декларації зазначена квартира площею 216 м², що свідчить про певний рівень благополуччя родини. Порівняно з іншими політиками, майно родини Коваль виглядає досить вагомим, враховуючи наявність декількох об'єктів нерухомості та автомобіля преміум-класу.

За 2024 рік Наталія Коваль задекларувала понад 330 тис. грн доходу, отриманого на посаді доцента одразу в двох вишах — Одеській політехніці та Одеському національному університеті ім. Мечникова. Ігор Коваль у декларації вказав понад 1 млн грн зарплати в Одеській міській раді, 250 тис. грн пенсії і близько 140 тис. грн доходу від роботи в університеті ім. Мечникова.

Поєднання наявних активів і задекларованих доходів привертає увагу громадськості й журналістів: хоча офіційні дані підтверджують факт декларування, співвідношення заробітку та матеріальних благ викликає питання щодо джерел формування статків. У публікації наголошено, що вся наведена інформація доступна у Єдиному державному реєстрі декларацій.

Американське видання The New York Times оприлюднило матеріал, у якому йдеться про систематичне гальмування українським урядом діяльності незалежних наглядових рад державних компаній. Журналісти дійшли висновку, що така практика створила сприятливі умови для посилення корупційних схем у стратегічно важливих секторах — від енергетики до оборонно-промислового комплексу та атомної галузі.

Після початку повномасштабної війни міжнародні партнери Києва наполягали на впровадженні механізмів прозорого управління державними підприємствами. Однією з ключових вимог було формування наглядових рад із незалежних експертів, які мали контролювати витрати, забезпечувати чесні призначення керівників та запобігати неефективному використанню коштів. Така система розглядалася як важливий інструмент протидії зловживанням у період, коли значна частина державних ресурсів спрямовується на оборону та підтримку критичної інфраструктури.

Адміністрація президента Володимира Зеленського переписала статути державних компаній, обмеживши повноваження наглядових рад і зберігши контроль уряду. Це дало змогу витрачати сотні мільйонів доларів без зовнішнього нагляду. Наглядові ради мали б запобігати корупції, але політичне втручання зробило їх неефективними.

Особливо це проявилося в діяльності “Енергоатому”. Антикорупційні органи звинуватили членів оточення президента у розкраданні та відмиванні 100 мільйонів доларів. Адміністрація Зеленського звинуватила наглядову раду в неефективності, тоді як саме уряд позбавив її повноважень.

Подібні проблеми спостерігалися і в “Укренерго” та Агенції оборонних закупівель. Колишній керівник “Укренерго” Володимир Кудрицький розповів, що міністерство енергетики наполягало на призначенні на керівні посади людей із обмеженим досвідом, що ускладнювало роботу компанії та незалежних експертів. У Агенції оборонних закупівель уряд переписав статут, отримавши право призначати та звільняти керівництво, що призвело до втрати кворуму наглядовою радою та звільнення керівниці Марини Безрукової.

Розслідування підкреслює, що політичне втручання в роботу державних підприємств підриває боротьбу з корупцією та створює ризики для міжнародної фінансової підтримки України. Західні донори змушені були продовжувати фінансування навіть у цих умовах, щоб підтримати країну під час війни, попри побоювання щодо розкрадання коштів.

Як зазначають експерти, без ефективних наглядових рад і прозорого управління українські держпідприємства залишаються уразливими до корупції, що загрожує фінансовій стабільності та міжнародній довірі до Києва.