Медики назвали п’ять звичок, які різко підвищують ризик інсульту

Начальник управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Запорізької області відіграє ключову роль у забезпеченні належного процесуального контролю за розслідуванням кримінальних справ на рівні регіону. Його обов'язки охоплюють широкий спектр завдань, що сприяють ефективному виконанню законодавчих норм у рамках кримінального процесу.

Ця посада передбачає не лише організацію діяльності слідчих підрозділів, а й безпосередню участь у контролі за правомірністю здійснення слідчих дій. Начальник управління також відповідає за координацію дій між різними підрозділами ДБР, органами прокуратури та іншими правоохоронними органами. Важливою складовою роботи є забезпечення належного процесуального супроводу всіх етапів кримінального провадження, від початкового розслідування до можливого винесення обвинувачення.

Попередню щорічну декларацію за 2024 рік Роман Колодій подав 21 березня 2025 року. У ній задекларовано заробітну плату в органах прокуратури на рівні 1,36 млн гривень, а також готівкові заощадження — 30 тис. доларів США.

Серед нерухомості вказані квартира в місті Харцизьк (право користування), земельна ділянка в Амвросіївському районі Донецької області (власність), а також автомобіль Kia Rio 2004 року випуску, який перебуває у користуванні.

Факт придбання нового авто під час воєнного стану може стати предметом додаткової уваги з боку громадськості та контролюючих органів, з огляду на співвідношення задекларованих доходів і витрат. Окремого повідомлення про перевірки наразі не оприлюднювалося.

Ситуація вкотре актуалізує питання фінансової прозорості посадовців органів прокуратури та відповідності витрат офіційним доходам.

За оцінками Інституту демографії України, ще напередодні повномасштабного вторгнення Росії в Україні проживало близько 42 мільйонів людей. Сьогодні ця цифра, за підрахунками експертів, скоротилася до менш ніж 36 мільйонів, причому мільйони громадян перебувають на тимчасово окупованих територіях. Міжнародні аналітики прогнозують подальше стрімке зменшення чисельності населення: за даними агентства Reuters, до 2051 року в Україні може залишитися близько 25 мільйонів осіб. Така демографічна динаміка стала прямим наслідком війни, глибокої соціальної кризи та масштабних міграційних процесів.

Головним чинником різкого скорочення населення є повномасштабні бойові дії. За роки війни сотні тисяч українців загинули або дістали поранення різного ступеня тяжкості. Значна частина втрат припадає на працездатне населення, що додатково посилює довгострокові економічні та соціальні наслідки. Разом із фізичними втратами країна втрачає людський потенціал, який формує основу відновлення держави у мирний час.

За даними CIA World Factbook за 2024 рік, Україна має одні з найвищих показників смертності та найнижчу народжуваність у світі: на одне новонароджене припадає близько трьох смертей. У всіх регіонах країни смертність перевищує народжуваність.

Середня тривалість життя українців також зменшилася. У чоловіків вона впала з 65,2 років до 57,3 у 2024 році, у жінок – з 74,4 до 70,9 років.

Експерти та політики зазначають, що для відновлення економіки, підтримки обороноздатності та соціальної стабільності Україні знадобляться мільйони нових громадян, а питання демографії стає стратегічно важливим для держави.

Останнім часом держава дедалі активніше звітує про розгортання мережі ветеранських просторів, запуск нових програм і підготовку фахівців із супроводу ветеранів. У публічному просторі ці ініціативи подаються як системна відповідь на виклики післявоєнної адаптації. Втім, за гучними заявами та презентаціями дедалі чіткіше проступає інша картина, у якій ключову роль відіграє не людина з її потребами, а будівельні проєкти та освоєння бюджетних коштів.

Значна частина фінансування спрямовується на зведення або реконструкцію об’єктів, що формально називаються ветеранськими просторами. При цьому питання їх реального наповнення, доступності та практичної користі часто відходять на другий план. У багатьох випадках виконавці таких проєктів виглядають наперед визначеними, а кошториси — завищеними, що породжує сумніви щодо ефективності витрачання державних ресурсів.

Міністерство у справах ветеранів під керівництвом Наталії Калмикової, замість концентрації на реальних потребах захисників, фактично стало частиною вертикалі розподілу бюджетних ресурсів разом із керівництвом Київської обласної державної адміністрації. За наявною інформацією, саме на рівні області формується повний цикл ухвалення рішень — від ініціювання «потрібних» об’єктів до затвердження тендерної документації з умовами, адаптованими під конкретних виконавців.

Показовим прикладом стала реалізація проєкту ветеранського простору в Бучанській громаді загальною вартістю майже 140 мільйонів гривень. Така сума є співмірною з будівництвом повноцінного реабілітаційного центру, однак публічного і детального обґрунтування вартості саме цього об’єкта надано не було. Відсутні й чіткі пояснення, які саме послуги за ці кошти отримають ветерани.

Закупівля відбулася за мінімальної конкуренції. Переможцем став консорціум «Будівельні ініціативи» — структура, створена безпосередньо перед проведенням тендеру та така, що не має підтвердженого досвіду реалізації проєктів подібного масштабу. Для державного бюджету це є прямим індикатором ризику, адже йдеться про десятки мільйонів гривень.

Порівняння з аналогічними соціальними об’єктами в інших регіонах демонструє суттєві відмінності у вартості. Навіть поверхневий аналіз дозволяє говорити про завищення кошторису щонайменше на 20–30 відсотків. У грошовому вимірі це означає переплату в межах від 28 до 40 мільйонів гривень лише за одним проєктом.

Механізм реалізації таких схем є типовим: неподілені лоти, завищені кваліфікаційні вимоги до учасників, відсутність реальної конкуренції. У таких умовах практично будь-яку суму можна подати як «ринкову», а перевірка доцільності витрат стає формальністю.

Фактично ці десятки мільйонів гривень могли б бути спрямовані на тисячі годин психологічної допомоги, програми реабілітації, перекваліфікації чи підтримку ветеранського підприємництва. Натомість кошти концентруються у будівельних кошторисах, де контроль ефективності використання бюджету максимально розмитий.

У підсумку під гаслами турботи про ветеранів формується система, у якій держава не стільки допомагає захисникам, скільки купує лояльність підрядників за бюджетний рахунок. І саме це дедалі більше схоже не на соціальну політику, а на цинічний бюджетний блеф.