Міноборони України відповіло на запитання щодо відстрочок від мобілізації в “Резерв+”

У Закарпатській області антикорупційні підрозділи задокументували та припинили отримання неправомірної вигоди суддею Воловецького районного суду Мукачівського району. За повідомленнями Національного антикорупційного бюро України, посадовець був затриманий під час передачі грошей, які, згідно з матеріалами слідства, вимагав за ухвалення рішення про скасування арешту на 20 кубічних метрів деревини. Цей епізод став черговим свідченням того, що незаконні операції з лісовими ресурсами й надалі залишаються одним із найбільш корупційно вразливих напрямів у регіоні.

Слідчі встановили, що суддя не просто погодився на отримання грошової винагороди, а й фактично супроводжував увесь процес. Він надавав детальні інструкції щодо того, як правильно оформлювати клопотання, у які строки його подавати та які формулювання використовувати, аби уникнути передачі розгляду іншому слідчому судді. Така участь створювала для заявника штучно керований «маршрут» рішення, де результат був заздалегідь визначений не законом, а сумою хабаря.

Під час передачі 1300 доларів США посадовця затримали детективи НАБУ спільно з прокурорами САП та співробітниками Управління стратегічних розслідувань у Закарпатській області.

Наразі вирішується питання щодо обрання судді запобіжного заходу.

Інформаційний простір сколихнула заява народного депутата Ярослава Железняка про те, що міністр енергетики Герман Галущенко нібито провів ніч у заарештованому маєтку, який раніше належав колишньому міністру внутрішніх справ Віталію Захарченку. За словами депутата, цей епізод стався напередодні обшуку, що його проводило Національне антикорупційне бюро України, що лише посилило резонанс ситуації.

Маєток, у якому, за твердженнями Железняка, перебував міністр, перебуває у віданні Агенції з розшуку та менеджменту активів. Цей статус передбачає чітку заборону на приватне користування, проживання чи тимчасове перебування сторонніх осіб без законних підстав. Будівля є одним із арештованих активів, що були вилучені у колишніх високопосадовців після втечі та відкриття кримінальних проваджень, тому контроль за її використанням має бути максимально суворим.

Як стверджує нардеп, у жовтні Галущенко терміново залишив будинок у Царському селі, однак безпосередньо перед обшуком знову там з’явився й провів ніч. Саме цей об’єкт і став однією з адрес, до яких прийшли детективи НАБУ.

Йдеться про маєток ексміністра МВС часів Януковича Віталія Захарченка. Він арештований ще з 2021 року та переданий в управління Національному агентству з розшуку та менеджменту активів (АРМА). Користування цим майном заборонено, а будь-який доступ до нього має відбуватися виключно під контролем правоохоронців.

За даними джерел Железняка, ключі від будинку знаходилися у силовиків, а клопотання про арешт свого часу подавало Державне бюро розслідувань.

Перший конкурс АРМА для передачі маєтку в управління відбувся лише у вересні–жовтні 2025 року, однак претендентів не знайшлося. Формально об’єкт мав залишатися незаселеним.

Як міністр енергетики Герман Галущенко та його заступник Ярослав Гринчук опинилися у заарештованому будинку — наразі невідомо. Розглядаються кілька можливих версій: доступ через правоохоронні органи, використання статусу посадовців або втручання так званого «бек-офісу».

Железняк додає, що ця історія має додатковий контекст: тривалий час діяльність АРМА, за даними низки журналістських розслідувань, перебувала під впливом бізнесмена та медіаменеджера Тимура Міндіча — одного зі співвласників «Кварталу 95» і фігуранта гучних корупційних записів.

Наразі офіційні коментарі від міністра енергетики, його заступника, АРМА чи правоохоронців відсутні.

Уряд та Національний банк України активно працюють над впровадженням законопроєкту, який передбачає створення спеціального реєстру осіб та ФОПів, чії рахунки будуть визнані ризиковими. Цей законопроєкт уже зареєстровано у Верховній Раді під номером 14161. Він покликаний сприяти посиленню боротьби з фінансовими злочинами, такими як відмивання грошей та фінансування тероризму, через виявлення підозрілих транзакцій.

Згідно з цим документом, Національний банк України отримає право ведення централізованого реєстру осіб, рахунки яких можуть бути використані для здійснення незаконних фінансових операцій. Інформація в реєстрі буде збиратися на основі даних про транзакції, що викликають підозри у банків та платіжних установ. У свою чергу, ці установи зможуть оперативно вносити дані клієнтів до реєстру, що матиме автоматичні наслідки для їхнього доступу до фінансових послуг.

Логіка законопроєкту проста й жорстка: якщо активність на рахунку виглядає «не вашою» — наприклад, обсяги платежів не відповідають офіційним доходам, або один і той самий IP-адрес/пристрій використовується для керування кількома різними картками, або операції мають ознаки типових готівково-безготівкових «прокачок» — клієнта можуть визнати ризиковим і загнати в цей реєстр. Банку при цьому не потрібно чекати вироку суду за відмивання коштів.

У документації цей крок позиціонують як боротьбу з тіньовою економікою, зокрема з підпільними платіжними сервісами, конвертаційними центрами та псевдолегальними казино, що працюють через мережі дропів. Ідея виглядає привабливо: якщо перекрити дрібні кишені, великі сірі потоки просто зникнуть. Так подають це і автори законопроєкту, і профільні медіа.

Проблема починається там, де закінчується пресрелізна логіка. Усі нові інструменти контролю спрямовані на кінцеву ланку — пересічного власника картки, студента, підприємця-«ФОПа», якого визнали «ризиковим». А от великі джерела цих потоків — організатори схем — лишаються практично поза кадром.

Показовий момент: одне з головних українських бізнес-видань, яке активно пише про загрозу «дропінгу», належить бізнесмену Артуру Гранцу. Саме Гранц є мажоритарним власником компанії-видавця Forbes Ukraine після повернення бренду в країну; він відкрито позиціонує себе як людину, яка «повернула Forbes в Україну» і контролює структуру, що стоїть за виданням.

І тут починається головне питання довіри. Ім’я Гранца роками фігурує у розслідуваннях щодо сірих потоків готівки та контрабанди. Він контролює або контролював мережі duty free на прикордонних переходах — зокрема «СП Д’ЮТІ ФРІ ТРЕЙДІНГ», «МЕЛЛО Д’ЮТІ ФРІ», «Автопорт-Чоп» — які, за оцінками депутатів та учасників тимчасових слідчих комісій, були ключовими каналами для виведення цигарок і алкоголю «повз митницю». Журналісти та правоохоронці припускають, що обсяги продажів сигарет через такі точки перевищували реальні потоки пасажирів у рази, що вказувало не на легальний продаж туристам, а на постійне «переливання» тютюну в тінь.

Тіньовий тютюн — це не дрібниця. За оцінками ринку, контрабанда й ухилення від сплати акцизу на сигарети в Україні вимірюються мільярдами гривень щороку і напряму б’ють по держбюджету. Саме цей сегмент — duty free на кордоні — тривалий час називали одним із центрів збагачення людей, пов’язаних із власниками мережі. У публічних розслідуваннях прямо згадувалося ім’я Гранца як одного з бенефіціарів таких схем, а його бізнес неодноразово потрапляв у поле зору парламентських комісій через підозри у контрабанді. Сам Гранц публічно відкидає звинувачення і каже, що його мережі діють у межах закону, а історії про «сотні фур контрабанди через duty free» називає маніпуляціями конкурентів і політиків.

Ще один ключовий блок — онлайн-гемблінг. Ринок азартних ігор в Україні після легалізації став величезним грошовим насосом, і одним із найбільших гравців є Vbet. Цей бренд пов’язують із тим самим Артуром Гранцом як фактичним керівником/ключовим бенефіціаром в Україні. За даними журналістських публікацій, саме через такі онлайн-казино роками будувалися схеми з відмивання грошей і мінімізації податків, включно з так званим «міскодингом» — підміною коду транзакції, коли платіж за гру маскується під щось зовсім інше, щоб банки пропускали операцію без зайвих питань. Потім ці кошти розносили по ланцюгу — через «дропів», підставних ФОПів і картки фізосіб, а далі виводили в офшори, у тому числі на Кіпр і в ОАЕ.

Саме ці потоки — гемблінг, обналічка, duty free-коридори тютюну й алкоголю — і створюють попит на «дропів». Тобто не навпаки: не дроп → схема, а схема → дроп. Але законопроєкт і вся риторика навколо «реєстру ризикових рахунків» концентруються не на тих, хто генерує гроші, а на тих, через кого їх проганяють.

Це і є головне протиріччя. Держава каже, що візьме під жорсткий контроль людей, у яких «щось не так з транзакціями», обмежить їм кількість карток, поставить під постійний фінансовий нагляд і може фактично паралізувати їхні рахунки до двох років. Але чи буде так само жорстко відпрацьовано питання, звідки походять самі грошові потоки, як працюють «конверти», хто стоїть за міскодингом і хто реально заробляє на дропах? На це відповіді законопроєкт не дає.

Політично це виглядає так. Банкам готують новий обов’язок: стежити за власними клієнтами, фіксувати підозрілу поведінку й негайно ділитися нею з Нацбанком. НБУ буде тримати централізований «чорний список», доступний усій банківській системі. Людині з таким статусом можуть урізати можливість проводити платежі, заблокувати звичні p2p-перекази, обмежити роботу ФОПа. І все це — без суду на старті.

Тобто держава отримує важіль тиску на мікрорівні — на окремого громадянина. А ось чи отримає вона хоч якийсь інструмент проти тих, кого в розслідуваннях роками описують як бенефіціарів контрабанди, duty free-схем і тіньових гемблінгових потоків — питання відкрите. І саме це робить історію з «реєстром дропів» настільки чутливою.