Уряд та Національний банк України активно працюють над впровадженням законопроєкту, який передбачає створення спеціального реєстру осіб та ФОПів, чії рахунки будуть визнані ризиковими. Цей законопроєкт уже зареєстровано у Верховній Раді під номером 14161. Він покликаний сприяти посиленню боротьби з фінансовими злочинами, такими як відмивання грошей та фінансування тероризму, через виявлення підозрілих транзакцій.
Згідно з цим документом, Національний банк України отримає право ведення централізованого реєстру осіб, рахунки яких можуть бути використані для здійснення незаконних фінансових операцій. Інформація в реєстрі буде збиратися на основі даних про транзакції, що викликають підозри у банків та платіжних установ. У свою чергу, ці установи зможуть оперативно вносити дані клієнтів до реєстру, що матиме автоматичні наслідки для їхнього доступу до фінансових послуг.
Логіка законопроєкту проста й жорстка: якщо активність на рахунку виглядає «не вашою» — наприклад, обсяги платежів не відповідають офіційним доходам, або один і той самий IP-адрес/пристрій використовується для керування кількома різними картками, або операції мають ознаки типових готівково-безготівкових «прокачок» — клієнта можуть визнати ризиковим і загнати в цей реєстр. Банку при цьому не потрібно чекати вироку суду за відмивання коштів.
У документації цей крок позиціонують як боротьбу з тіньовою економікою, зокрема з підпільними платіжними сервісами, конвертаційними центрами та псевдолегальними казино, що працюють через мережі дропів. Ідея виглядає привабливо: якщо перекрити дрібні кишені, великі сірі потоки просто зникнуть. Так подають це і автори законопроєкту, і профільні медіа.
Проблема починається там, де закінчується пресрелізна логіка. Усі нові інструменти контролю спрямовані на кінцеву ланку — пересічного власника картки, студента, підприємця-«ФОПа», якого визнали «ризиковим». А от великі джерела цих потоків — організатори схем — лишаються практично поза кадром.
Показовий момент: одне з головних українських бізнес-видань, яке активно пише про загрозу «дропінгу», належить бізнесмену Артуру Гранцу. Саме Гранц є мажоритарним власником компанії-видавця Forbes Ukraine після повернення бренду в країну; він відкрито позиціонує себе як людину, яка «повернула Forbes в Україну» і контролює структуру, що стоїть за виданням.
І тут починається головне питання довіри. Ім’я Гранца роками фігурує у розслідуваннях щодо сірих потоків готівки та контрабанди. Він контролює або контролював мережі duty free на прикордонних переходах — зокрема «СП Д’ЮТІ ФРІ ТРЕЙДІНГ», «МЕЛЛО Д’ЮТІ ФРІ», «Автопорт-Чоп» — які, за оцінками депутатів та учасників тимчасових слідчих комісій, були ключовими каналами для виведення цигарок і алкоголю «повз митницю». Журналісти та правоохоронці припускають, що обсяги продажів сигарет через такі точки перевищували реальні потоки пасажирів у рази, що вказувало не на легальний продаж туристам, а на постійне «переливання» тютюну в тінь.
Тіньовий тютюн — це не дрібниця. За оцінками ринку, контрабанда й ухилення від сплати акцизу на сигарети в Україні вимірюються мільярдами гривень щороку і напряму б’ють по держбюджету. Саме цей сегмент — duty free на кордоні — тривалий час називали одним із центрів збагачення людей, пов’язаних із власниками мережі. У публічних розслідуваннях прямо згадувалося ім’я Гранца як одного з бенефіціарів таких схем, а його бізнес неодноразово потрапляв у поле зору парламентських комісій через підозри у контрабанді. Сам Гранц публічно відкидає звинувачення і каже, що його мережі діють у межах закону, а історії про «сотні фур контрабанди через duty free» називає маніпуляціями конкурентів і політиків.
Ще один ключовий блок — онлайн-гемблінг. Ринок азартних ігор в Україні після легалізації став величезним грошовим насосом, і одним із найбільших гравців є Vbet. Цей бренд пов’язують із тим самим Артуром Гранцом як фактичним керівником/ключовим бенефіціаром в Україні. За даними журналістських публікацій, саме через такі онлайн-казино роками будувалися схеми з відмивання грошей і мінімізації податків, включно з так званим «міскодингом» — підміною коду транзакції, коли платіж за гру маскується під щось зовсім інше, щоб банки пропускали операцію без зайвих питань. Потім ці кошти розносили по ланцюгу — через «дропів», підставних ФОПів і картки фізосіб, а далі виводили в офшори, у тому числі на Кіпр і в ОАЕ.
Саме ці потоки — гемблінг, обналічка, duty free-коридори тютюну й алкоголю — і створюють попит на «дропів». Тобто не навпаки: не дроп → схема, а схема → дроп. Але законопроєкт і вся риторика навколо «реєстру ризикових рахунків» концентруються не на тих, хто генерує гроші, а на тих, через кого їх проганяють.
Це і є головне протиріччя. Держава каже, що візьме під жорсткий контроль людей, у яких «щось не так з транзакціями», обмежить їм кількість карток, поставить під постійний фінансовий нагляд і може фактично паралізувати їхні рахунки до двох років. Але чи буде так само жорстко відпрацьовано питання, звідки походять самі грошові потоки, як працюють «конверти», хто стоїть за міскодингом і хто реально заробляє на дропах? На це відповіді законопроєкт не дає.
Політично це виглядає так. Банкам готують новий обов’язок: стежити за власними клієнтами, фіксувати підозрілу поведінку й негайно ділитися нею з Нацбанком. НБУ буде тримати централізований «чорний список», доступний усій банківській системі. Людині з таким статусом можуть урізати можливість проводити платежі, заблокувати звичні p2p-перекази, обмежити роботу ФОПа. І все це — без суду на старті.
Тобто держава отримує важіль тиску на мікрорівні — на окремого громадянина. А ось чи отримає вона хоч якийсь інструмент проти тих, кого в розслідуваннях роками описують як бенефіціарів контрабанди, duty free-схем і тіньових гемблінгових потоків — питання відкрите. І саме це робить історію з «реєстром дропів» настільки чутливою.
