МВФ прогнозує завершення війни в України до кінця 2025 року

Суддя Київського апеляційного суду Тетяна Вікторівна Фрич оприлюднила декларацію за 2024 рік, у якій вказала дохід у розмірі майже 2,95 мільйона гривень, а також значні валютні заощадження. Основну частину доходів складає заробітна плата — 2,94 мільйона гривень. Окрім цього, вона отримала близько 8 тисяч гривень відсотків від банківського депозиту.

У поданій декларації суддя не зазначила членів сім’ї, що означає декларування виключно особистих доходів, майна та фінансових активів. Такий формат подання передбачає, що на момент подання звіту інших осіб, чиї доходи підлягали б обов’язковому декларуванню разом із суддею, офіційно не було внесено до документа.

Серед нерухомості Фрич декларує право проживання у квартирі площею 106 м² у Києві, яка належить її батьку, а також власний садовий будинок площею 271,6 м² у селі Вишеньки Бориспільського району. Крім того, їй належать дві земельні ділянки по 0,1 га у цьому ж населеному пункті. Загальна оцінка нерухомості судді становить близько 642 тис. грн.

Транспортних засобів, корпоративних прав, цінних паперів чи бізнесу у Тетяни Фрич немає. Готівкою вона тримає 45 тис. доларів, а на банківських рахунках зберігається 330 тис. грн.

Ці дані свідчать про суттєві заощадження судді при відсутності власного бізнесу чи корпоративних прав.

Після двох років повномасштабної війни в Україні очевидно, що перспектива швидкого завершення конфлікту зникає. Ні Україна, ні Росія не показують ознак готовності до мирного врегулювання. Суперечності між сторонами лише поглиблюються, зберігаючи напруженість і на внутрішньому, і на міжнародному рівнях.

Україна твердо стоїть на позиції відновлення міжнародно визнаних кордонів і визволення окупованих територій. Москва ж, навпаки, продовжує відмовлятися визнавати повноправність України як держави та виступає за продовження військової кампанії до досягнення своїх цілей.

Аналіз ситуації дозволяє сформулювати п'ять ключових питань, які визначають динаміку подій і можливі перспективи майбутнього. За останні два роки війни стали очевидними безкінечність конфлікту, стратегічне значення контрольованих територій, загострення військово-політичної ситуації, виклики для української армії та перспективи для міжнародних спільнот.

На фоні зміни характеру бойових дій і зростання геополітичної напруги, питання миру та безпеки залишаються найактуальнішими, а зусилля для їх вирішення вимагають великої уваги та консолідації зусиль.

Протягом останніх двох років Україна отримала значну підтримку від своїх союзників у вигляді військової, фінансової та гуманітарної допомоги. За даними Кільського інституту світової економіки, інституції Європейського Союзу та Сполучених Штатів надали майже 92 мільярди доларів та 73 мільярди доларів відповідно станом на січень 2024 року. Важлива роль також відводиться наданій Україні технічній допомозі з боку Заходу, такі як танки, протиповітряна оборона та артилерія, які суттєво підтримали оборону країни.

Проте останнім часом спостерігається зменшення потоку допомоги через дискусії щодо тривалості та ефективності підтримки союзниками. Зокрема, новий пакет допомоги від США на 60 мільярдів доларів зазнав блокування у Конгресі, а ЄС, хоча і затвердив пакет на 54 мільярди доларів, зіткнувся з труднощами у виконанні обіцянок, зокрема постачанні артилерійських снарядів.

Негативний вплив на ситуацію має також підтримка з боку країн, які стоять на боці Росії. Так, угорський прем'єр-міністр Віктор Орбан виступає проти підтримки України, що ускладнює ситуацію щодо отримання необхідної допомоги.

Незважаючи на всі труднощі, Україна залишається відданою своїм цілям та продовжує здійснювати зусилля для забезпечення своєї безпеки та територіальної цілісності. В умовах війни країна шукає рішучість та підтримку своїх союзників, зокрема через дипломатичні зусилля та міжнародні контакти.

У своєму нещодавньому інтерв'ю американському ведучому Такеру Карлсону Путін ще раз висловив своє спотворене уявлення про історію та війну в Україні, без заперечень зі сторони співрозмовника. Він продовжує стверджувати, хоча й без доказів, що цивільне населення України, зокрема на Донбасі, потребує захисту Росії.

Ще до початку війни Путін публічно висловлював свої амбіції, заперечуючи існування України як суверенної держави і називаючи росіян і українців "одним народом". У грудні 2023 року він заявив, що цілі "спеціальної військової операції" не змінилися, а саме вони включають "денацифікацію" України, базуючись на необґрунтованих твердженнях про вплив ультраправих на українську владу. Він також виступає за "демілітаризацію" та "нейтралізацію" України, продовжуючи протистояти розширенню впливу НАТО на схід.

Варто зазначити, що як незалежна держава Україна ніколи не була членом жодних військових союзів, а її політичні цілі включають приєднання до Європейського Союзу та переговори щодо більш тісного співробітництва з НАТО. Зважаючи на наміри Путіна та відсутність ознак бажання будь-якої зі сторін зупинити конфлікт, прогнози аналітиків на користь тривалої війни стають все більш вагомими.

Згідно з аналітичним центром Globsec, найімовірнішим сценарієм є війна на виснаження, що продовжиться протягом 2025 року, з великими втратами з обох сторін. Інші можливі сценарії включають ескалацію конфліктів в інших частинах світу, таких як Близький Схід, Китай-Тайвань і Балкани, де Росія намагатиметься підтримувати напруженість. Також є варіанти, коли Україна матиме певний військовий прогрес, але угоди про припинення війни не досягнуться, або коли підтримка союзників України зменшиться, що призведе до пошуку шляхів до переговорів.

Проте і надалі залишається невизначеність стосовно можливого впливу президентських виборів у США, а також того, як інші конфлікти, зокрема протистояння Ізраїлю із ХАМАС, вплинуть на пріоритети та відданість прихильників України та Росії. У середині лютого Володимир Зеленський попередив, що тривале утримання країни у "штучному дефіциті" зброї допомагає Росії. Під час конференції з безпеки в Мюнхені він підкреслив, що якщо західний світ не об'єднається, щоб дати відсіч, Путін може зробити наступні роки "катастрофічними" для багатьох країн.

Аналітичний центр Rusi стверджує, що Росія успішно перевела свою економіку та оборонну промисловість на розширене військове виробництво й готова до тривалої війни. Експерти вважають, що Європа не встигає за Росією, про що свідчить і заява міністра закордонних справ Польщі. Країни Європи, разом із попередженнями міністра закордонних справ Німеччини та розвідувальних служб Естонії, недавно висловили побоювання, що Росія може напасти на одну з країн НАТО протягом наступного десятиліття. Це примусило НАТО та ЄС активізувати майбутнє планування, як щодо військового потенціалу, так і щодо готовності суспільства до життя в іншому світі.

Українські війська продовжують відстоювати свої позиції на фронті, але немає чіткої перспективи на швидке завершення конфлікту. Росія продовжує висувати вимоги, які суперечать міжнародному праву, та загрожує подальшим наступом. Збільшення військової допомоги для України від західних країн, хоча й вітається, але воно не гарантує успіху без єдності та координації зусиль західного світу. Ця ситуація вимагає негайних заходів для зміцнення обороноздатності України та підтримки її суверенітету та територіальної цілісності.

Святошинський район перетворився на територію, де офіційні органи влади існують радше як декорація, тоді як реальний вплив зосереджений у руках заступника начальника місцевого управління поліції Олександра Беззубенка. За кілька років він вибудував мережу неофіційних фінансових потоків, що функціонує паралельно до законних механізмів і підпорядковується виключно його інтересам. Місцеві підприємці фактично опинилися в умовах, коли право вести бізнес залежить не від дотримання законодавства, а від регулярних неформальних платежів.

За свідченнями представників бізнес-середовища, практично кожен заклад у районі змушений сплачувати щомісячну «абонентську плату». Невеликі кафе перераховують по 10 тисяч гривень, а великим торговельним майданчикам доводиться віддавати значно більше. Ринок «Дніпро» платить близько 150 тисяч гривень щомісяця, і подібні суми фігурують у розповідях про інші ринки та торгові точки. Формально це подається як «забезпечення порядку», але фактично йдеться про системне поборництво, яке вже стало невід’ємною частиною місцевої економіки.

Ця система працює тому, що Беззубенко інтегрувався у владу глибше, ніж будь-хто інший у районі. За інформацією від джерел у правоохоронних органах, він передає начальнику Святошинського управління поліції Андрію Шевченку від 200 до 400 тисяч гривень щомісяця. Керівнику районної прокуратури Тимошенку платить не менше 10 тисяч доларів. Ці виплати гарантують йому повний імунітет від перевірок та запитань, а також необмежені повноваження щодо контролю за територією.

Результатом стала колекція статків, які не має жодного стосунку до його офіційної зарплати. На Беззубенка та пов’язаних із ним осіб оформлені три квартири, два паркомісця, заміський будинок вартістю приблизно 250 тисяч доларів, а також рахунки, що сумарно містять близько 250 тисяч доларів. Частина цього майна записана на підставних — зокрема на людей, пов’язаних із наркоторгівлею.

Його не люблять у районі ніхто: ні підприємці, яких він обкладає даниною, ні місцеві жителі, ні навіть частина колег. Але страх і корупційні домовленості зробили його практично недоторканним. Ті, хто міг би контролювати його діяльність, отримують свою частку або ж воліють не втручатися. Суди, поліція, прокуратура — вся структура працює за негласною логікою: «Не чіпай його — отримуєш стабільність».

Фактично Святошинський район існує не в правовому полі України, а в економічній моделі, побудованій Беззубенком. Він визначає, кому дозволено працювати, скільки коштує «спокій», і який бізнес може існувати. Для багатьох підприємців питання виживання тут перетворилося на питання здатності платити данину.

Доки подібна система існує, говорити про законність, порядок чи розвиток у Святошинському районі — марна справа. Територія де-факто контролюється не державою, а окремою особою, яка поставила корупцію в основу влади та перетворила публічну службу на власний бізнес.