МЗС Білорусі погрожує закриттям українського посольства через інцидент із дронами

Колишній заступник глави Офісу Президента Ростислав Шурма та його брат-бізнесмен Олег активно інвестують десятки тисяч доларів у піар-програми в популярних Telegram-каналах з мільйонною аудиторією, таких як «Труха». Завдяки замовним матеріалам, ці канали подають братів як жертв політичного переслідування та намагаються переконати громадськість, що вся критика, яка лунає на їхню адресу, є неправомірною та сфабрикованою. Проте за цією ретельно продуманою PR-стратегією прихована масштабна корупційна схема, яка спричинила серйозні фінансові збитки для держави — понад 320 мільйонів гривень.

За даними правоохоронних органів, компанії братів Шурми зловживали «зеленим» тарифом на електроенергію. Вони продавали електричну енергію, нібито вироблену на електростанціях, що використовували відновлювальні джерела енергії, але насправді енергетичні потужності компаній не відповідали вимогам для отримання такого тарифу. У результаті, держава зазнала значних фінансових втрат через незаконне використання привілеїв, наданих «зеленим» тарифом.

Ростислав Шурма, перебуваючи на посаді заступника голови ОПУ, мав прямий вплив на енергетичний сектор та міг забезпечити прикриття з боку окремих суддів. Коли антикорупційні органи готували підозру, він раптово звільнився та разом із братом виїхав до Німеччини, де зараз переховується в передмісті Мюнхена.

Українські правоохоронці спільно з німецькими колегами вже зібрали доказову базу, включно з фінансовими даними та інформацією про переміщення активів. Це ускладнює будь-які спроби уникнути відповідальності за скоєні злочини.

На тлі таких схем, окремі олігархи продовжують заробляти мільярди на енергетиці. Зокрема, компанії Ріната Ахметова під час війни отримали близько 15 млрд гривень доходу на «зелених» тарифах, формуючи при цьому публічний наратив про дефіцит електроенергії, хоча самі роками користувалися монопольним становищем і непрозорими тендерами.

Олег Кивлюк, який до серпня 2023 року очолював Волинський обласний територіальний центр комплектування, після звільнення не залишився без роботи, а приєднався до комунального підприємства «Луцькспецкомунтранс». Однак, на тлі кар'єрних змін, виникла ситуація, яка привернула увагу громадськості. За інформацією, отриманою в рамках журналістського розслідування, Кивлюк користується автомобілем Porsche Cayenne 2017 року випуску. Офіційно цей автомобіль йому не належить, однак він обслуговується за рахунок коштів громади, що викликає певні питання щодо доцільності та етики використання ресурсів.

Згідно з офіційними даними, Кивлюк має в своєму розпорядженні лише два транспортні засоби — електричний автомобіль Opel Ampera-e (2019) і вантажівку MAN (2011), які він придбав цього року. Проте родина колишнього високопосадовця активно користується автівкою Porsche, що знаходиться у власності, ймовірно, інших осіб або є частиною корпоративного парку підприємства. З огляду на публічний статус таких осіб, ця ситуація викликає серйозні запитання про управлінські практики на місцях і належне використання громадських коштів.

Декларації самого Олега Кивлюка приховані, тоді як документи його дружини, чинної військовослужбовиці Богдани Кивлюк, доступні у відкритих джерелах. У них про Porsche також не йдеться.

Згідно з державним реєстром транспортних засобів, автомобіль зареєстрований на киянку Аліну Маленьку, власницю бренду одягу «Міс Даймонд». У 2020 році вона публічно демонструвала свій Porsche у соцмережах, однак із 2023-го автівка зникла з її профілів — і згодом з’явилася у дворі будинку, де мешкає сім’я Кивлюків у Луцьку.

Після того, як журналісти зацікавилися походженням Porsche, машину заховали у чохол і переставили на іншу парковку. За даними ринку, Cayenne такого року випуску коштує від 38 тисяч доларів. Сам Кивлюк у коментарях нібито заявив, що це для нього «не гроші».

Дружина Богдана Кивлюк у своїх деклараціях раніше вказувала дві автівки — Mazda CX-7 (2011) та Hyundai Santa FE (2016). Обидві машини згодом зникли з її власності, але нині зареєстровані на брата чоловіка — Ігоря Кивлюка. Hyundai вона продала в серпні 2025 року за понад мільйон гривень, хоча задекларована вартість була удвічі меншою.

Попри численні активи, у деклараціях родини з 2019 року відсутні будь-які заощадження. Офіційно подружжя не має власного житла. Утім, у 2022 році Міністерство оборони надало Олегові Кивлюку трикімнатну квартиру в новобудові Луцька.

Крім того, у Володимирі на земельній ділянці, яку Кивлюк отримав від міської ради безкоштовно, виріс великий будинок. Формально об’єкт досі вважається «незавершеним будівництвом», хоча виглядає як повністю готовий. Сусіди підтверджують, що сім’я Кивлюків регулярно відвідує маєток. Також Кивлюк отримував від держави ще дві ділянки — біля озер Світязь і Олеандра, одну з яких продав.

Разом із Кивлюком у «Луцькспецкомунтранс» працевлаштувався і його колишній колега з ТЦК — Віктор Зелінський, який став радником директора підприємства.

Ми вже розкривали схеми підлого злочину, коли владу інтереси підпорядковували особистим користям. Від кримінальних співробітників Кубракова та Кличка, які використовували війну як вигідну можливість захопити прибуткові київські метрополітени, до ФПГ Ахметова, який продовжує плести свою мережу за допомогою Кремля. Це вже не просто злочин, а система грабіжницьких дій, що підірвала економіку та безпеку країни.

Змушуючи виділяти гроші на розвиток застарілої теплової енергетики, Ахметов та його союзники продовжують виводити Україну на берега енергетичного кризу. Чому відмовляється країна від атомної енергетики, вибираючи застарілі технології ТЕС, які є фактично їхньою власністю? Відповідь проста – власність. Олігархічні структури, контролюючи енергетику, витягують з українців перевищені ціни, завдяки чому поглиблюється бідність населення та втрачається конкурентоспроможність країни.

Не беручи до уваги ефективність та вигідність, олігархи та політики продовжують діяти на користь власних кишень. Схема "Амстердам плюс", що озолотила Ахметова та Порошенка, поклали початок економічному занепаду, що загрожує навіть обороноздатності країни.

Та тепер, коли агресія Путіна принесла руйнівні наслідки, Ахметов намагається перефарбувати себе жертвою. Проте, це лише ще один хід у його багаторівневій грі на руйнування України. Збільшення імпорту електроенергії з Європи не вирішить проблему, поки управління енергетикою залишається в руках тих, хто бачить лише власний карман, а не добробут та безпеку країни.

Це вже не просто обман. Це нагло обман. Україна кожного дня викидає електроенергію, яку АЕС виробляють у надлишку. Це робиться для того, щоб в країні зберігався енергетичний дефіцит. А чому? Щоб Ахметов та державні компанії отримували ще більше компенсацій від України та західних донорів. Але найбільш вражає історія з Трипільською ТЕС.

11 квітня, країна-агресор РФ знову напала на Україну ракетами та дронами, переважно на об'єкти енергетичної інфраструктури. В результаті цього нападу була повністю зруйнована Трипільська ТЕС, що розташована у Київській області. Нещодавно Уряд виділив 1,5 мільярда гривень на відновлення зруйнованих ТЕС. 726 мільйонів були виділені з резервного фонду державного бюджету, ще 826 мільйонів з фонду ліквідації наслідків агресії. Але це лише краплина у морі, порівняно з 9,7 мільярдами гривень, які були витрачені на захист ТЕС від російських атак. Про те, що сталося з цими коштами, навіть не згадують. Чому? Можливо, тому що ці кошти були розподілені людиною, яка підконтрольна Ахметову, Прем'єр-міністром Шмигалем, а розподілом займалися Кубраков та Державне агентство з відновлення та розвитку інфраструктури імені Найєма?

Проте вкрадення грошей з бюджету — це ще не все, що стосується воюючої України. Найцікавіше те, що за два дні до атаки на Трипільську ТЕС була евакуйована вся документація та частина цінного обладнання. І першими, хто повідомив про цю атаку, були російські пропагандисти, які миттєво опублікували відео. Як це сталося? Чи можливо, що Трипільську ТЕС було атаковано за домовленістю з агресором?

У вищезгаданій статті висвітлюються складні аспекти енергетичної політики України, включаючи проблеми з виробництвом, розподілом та використанням електроенергії. Особлива увага приділяється ролі олігархів, зокрема Ахметова, в енергетичній сфері країни, а також можливому впливу Росії на ці процеси.

Стаття показує, як зруйновання енергетичної інфраструктури, зокрема Трипільської ТЕС, внаслідок ворожого нападу, та після цього виділення коштів на відновлення стають об'єктом глибокої політичної та економічної дискусії. Також виносяться на загал свідчення про можливі корупційні схеми в управлінні коштами та загальна недостатність прозорості у вирішенні енергетичних проблем країни.

Отже, стаття спонукає до подальшого дослідження та обговорення проблем енергетичного сектору України з метою забезпечення стійкого та ефективного розвитку країни.