На Черкащині зниклого 4-річного хлопчика знайшли мертвим у річці

Попри багаторічні заяви про судову реформу та очищення системи, українське правосуддя продовжує демонструвати стійку незмінність і зберігати свою проблемність. За останні роки було запропоновано численні реформи, створено нові інститути, запроваджено низку законодавчих ініціатив, спрямованих на поліпшення роботи судів. Проте на практиці більшість з цих змін не призвели до значних поліпшень у правосудді.

Головною проблемою залишається корупція, яка, попри різноманітні антикорупційні заходи, продовжує впливати на роботу суддів. Високий рівень безкарності та відсутність реальних механізмів відповідальності для тих, хто порушує закон, часто призводить до затягування процесів та винесення сумнівних рішень. Судова система залишається надмірно централізованою, що знижує її прозорість і доступність для громадян.

Як зазначають аналітики Фундації DEJURE, проблема полягає в дискреційних повноваженнях Вищої ради правосуддя. ВРП має право, але не зобов’язана зупиняти розгляд заяви про відставку судді, щодо якого триває дисциплінарне провадження. Саме ця прогалина і створює умови для вибіркових рішень.

Типовий сценарій виглядає так: суддю викривають на хабарі, фіксують грубі процесуальні порушення або навіть затримують за керування автомобілем у стані алкогольного сп’яніння. Не чекаючи фіналу розгляду, він подає заяву на відставку. Якщо ВРП розглядає її швидше, ніж завершується дисциплінарна справа, суддя залишає посаду без жодних санкцій, отримуючи статус судді у відставці та довічні виплати з бюджету.

Серед резонансних прикладів — суддя Одеського апеляційного суду Олександр Князюк, якого неодноразово зупиняли за керування автомобілем з ознаками сп’яніння. Попри це, Вища рада правосуддя дозволила йому спокійно піти у відставку.

Аналогічна історія сталася з Людмилою Горячківською з Уманського міськрайонного суду, яку підозрювали у сприянні шахрайському заволодінню нерухомістю та задокументували під час отримання хабаря у 9,5 тисячі доларів. Замість звільнення «за статтею» вона отримала почесний статус і довічне утримання.

Ще більш показовою є справа судді з Полтави Ганни Андрієнко. Вона системно затягувала розгляд справ щодо нетверезих водіїв, фактично дозволивши десяткам порушників уникнути відповідальності. Коли Вища кваліфікаційна комісія суддів подала подання про її звільнення через невідповідність посаді, ВРП проігнорувала цей документ і першочергово задовольнила заяву на відставку. Сьогодні суддя отримує понад 75 тисяч гривень щомісяця з державного бюджету.

Окремою проблемою залишається ставлення ВРП до майнових порушень. Хоча закон зобов’язує Раду оцінювати відповідність способу життя судді його доходам, на практиці ВРП часто відкладає розгляд скарг, очікуючи завершення перевірок НАЗК. Таке зволікання дозволяє суддям роками уникати відповідальності, а згодом — скористатися правом на відставку.

Показовою є ситуація з суддею Ігорем Дашутіним з Касаційного адміністративного суду, щодо якого журналісти виявили користування елітною нерухомістю, не відображеною у деклараціях. Попри це, дисциплінарна палата ВРП відмовилася відкривати провадження до завершення зовнішніх перевірок.

Крім того, Вища рада правосуддя системно затягує розгляд подань ВККС про звільнення недоброчесних суддів. За останні роки було розглянуто менше половини таких рекомендацій, тоді як судді продовжують працювати, отримувати зарплати та користуватися імунітетом.

Ситуацію ускладнює й нерівність прав сторін у дисциплінарному процесі. Суддя може оскаржити будь-яке рішення проти себе, тоді як скаржник фактично залежить від дозволу тієї ж дисциплінарної палати, яка вже ухвалила рішення. Це створює замкнене коло безкарності.

Експерти наголошують: без обов’язкового зупинення процедур відставки до завершення дисциплінарних справ та без рівних прав на оскарження говорити про очищення судової системи неможливо. Кожна гривня, виплачена недоброчесному судді у відставці, підриває довіру до держави і демонструє, що відповідальність у судовій системі досі можна обміняти на фінансові привілеї.

Проблеми укриттів у Києві та ситуація в інших містах України: як ситуація розвивається

Попри численні ракетні обстріли, у Київській міській державній адміністрації відмовляються масштабувати проєкт, пояснюючи це відсутністю законодавчих підстав для введення таких об’єктів в експлуатацію.

Начальник Київської міської військової адміністрації Тимур Ткаченко публічно звинуватив мерію в ігноруванні безпеки киян. Він наголосив, що у той час, як інші міста знаходять рішення, столиця витрачає мільйони на скляні зупинки, замість того, щоб встановлювати захисні споруди.

Журналісти дослідили нормативну базу. За їхніми висновками, мобільні укриття не є об’єктами будівництва, а тимчасові споруди можна встановлювати за рішенням місцевої влади – подібно до МАФів. Саме цим шляхом пішли Херсон, Дніпро, Миколаїв, Одеса та інші міста.

У Херсоні, наприклад, модульні укриття вже рятували життя людей під час обстрілів. Місцева влада встановлює їх навіть у селищах, де найбільше скупчення населення. У Дніпрі укриття виробляють на місцевому заводі, а в Миколаєві їх облаштовують навіть інтернетом і кнопками виклику допомоги.

У Києві ж ключовим каменем спотикання стало небажання КМДА брати на себе відповідальність. Аргумент чиновників – відсутність нормативів. Водночас Подільсько-Воскресенський міст відкрили без введення в експлуатацію, що свідчить про подвійні стандарти у підходах.

Бюджет столиці на 2025 рік перевищує 90 млрд грн, однак на оборону міста виділено менше 10%. Попри це, кошти на модульні укриття у Києві так і не знаходять.

Експерти наголошують: модульні укриття не замінюють повноцінних сховищ, але здатні врятувати життя від уламків та вибухових хвиль. І приклади інших міст доводять, що їх встановлення – питання політичної волі, а не законодавчих перешкод.

Українські аграрії зіткнуться з надзвичайною складністю перед настанням посівної через очікуване підвищення акцизу на паливо. За аналізом консалтингової компанії "Нафторинок" Олександра Сіренка, нафтові мережі вже почали піднімати ціни на пальне, зростаючи на 0,50 грн/л для бензину А-95 та на 0,30-0,50 грн/л для дизпалива. Такі різкі коливання створюють серйозні виклики для аграрного сектору, який вже має недостатньо коштів для фінансування посівної, а також відчуває дефіцит робочої сили через масову мобілізацію.

Підвищення цін на пальне не є випадковим явищем. Воно спричинене різними факторами, починаючи від проблем з блокадою поляками українського кордону, що змушує постачальників об’їжджати польську ділянку кордону через Словаччину або Румунію, до геополітичних ударів ЗС РФ по складах і місцях зберігання паливно-мастильних матеріалів.

У світлі цих подій, тим, хто має можливість, рекомендується вже зараз запасатися пальним на майбутнє, щоб забезпечити безперебійну роботу аграрних господарств та взагалі економіку країни.

Українські фермери стикаються з серйозними викликами через очікуване підвищення цін на паливо, що може призвести до значного збільшення витрат на сільськогосподарські операції. Це може негативно позначитися на фінансовій стабільності господарств та загальній економічній ситуації в країні. Одним із можливих рішень для фермерів є попереднє запасання палива, щоб забезпечити безперебійну роботу аграрних господарств у майбутньому. Водночас, влада має розглянути можливість впровадження заходів для зменшення впливу підвищення цін на паливо на сільськогосподарський сектор та загальну економіку країни.