На Одещині правоохоронці викрили схему вимагання хабарів за мисливські посвідчення

Український хореограф і телевізійний шоумен Дмитро Коляденко різко висловився щодо трьох популярних діячів шоу-бізнесу — Олега Винника, Потапа (Олексія Потапенка) та Влада Ями. Артист обурений тим, що ці публічні особи, маючи значну аудиторію та вплив на суспільство, уникають чіткої позиції стосовно війни в Україні. Коляденко наголосив, що під час, коли країна переживає найтяжчі випробування, мовчання знаменитостей сприймається як байдужість, а подекуди — як відверта зрада.

На думку шоумена, популярність і любов глядачів зобов’язують кожного відомого українця відкрито підтримувати народ і армію, адже слово митця має величезну силу. Коляденко зізнався, що не зміг би потиснути руку тим, хто не висловлює свою громадянську позицію, бо вважає це проявом неповаги до всіх, хто боронить країну.

Шоумен вважає, що відомі виконавці і публічні обличчя мали би активніше говорити про війну Росії проти України та впливати на свою аудиторію, замість того, щоб «робити вигляд, ніби нічого не відбувається». Він додав, що українці з часом справді можуть пробачити багатьох артистів, які виїхали за кордон, але особисто він цього не забуде: «Українці добрі, вони щирі, вони можуть забути. Але я нагадаю», — сказав Коляденко.

Де зараз перебувають артисти, яких згадав Коляденко• Олег Винник після початку повномасштабного вторгнення виїхав до Німеччини. Сам співак заявляв, що перетнув кордон легально, оскільки має статус резидента цієї країни.• Потап після 24 лютого 2022 року різко втратив підтримку частини української аудиторії. Він виступає за кордоном під проєктом Slavic Balagan, розвиває бізнес поза Україною та час від часу приїжджає додому, але навколо нього постійно спливають гучні скандали. • Танцівник і телевізійний шоумен Влад Яма разом із дружиною та сином залишив Україну ще 24 лютого 2022 року. Родина живе у США, зокрема у Маямі. Він регулярно з’являється у соцмережах із роликами з відпочинку та вечірок, що неодноразово викликало хвилю критики серед українців.

Коляденко критикує не лише сам факт від’їзду артистів за кордон після початку повномасштабної війни, а насамперед мовчання або дуже обмежені публічні позиції щодо російської агресії. На уточнення ведучої, що Потап іноді висловлювався про війну, Коляденко відмахнувся: «Та що він сказав? Це він сказав через три роки?» — і повторив, що не поважає нікого з трьох.

Попри багаторічні заяви про судову реформу та очищення системи, українське правосуддя продовжує демонструвати стійку незмінність і зберігати свою проблемність. За останні роки було запропоновано численні реформи, створено нові інститути, запроваджено низку законодавчих ініціатив, спрямованих на поліпшення роботи судів. Проте на практиці більшість з цих змін не призвели до значних поліпшень у правосудді.

Головною проблемою залишається корупція, яка, попри різноманітні антикорупційні заходи, продовжує впливати на роботу суддів. Високий рівень безкарності та відсутність реальних механізмів відповідальності для тих, хто порушує закон, часто призводить до затягування процесів та винесення сумнівних рішень. Судова система залишається надмірно централізованою, що знижує її прозорість і доступність для громадян.

Як зазначають аналітики Фундації DEJURE, проблема полягає в дискреційних повноваженнях Вищої ради правосуддя. ВРП має право, але не зобов’язана зупиняти розгляд заяви про відставку судді, щодо якого триває дисциплінарне провадження. Саме ця прогалина і створює умови для вибіркових рішень.

Типовий сценарій виглядає так: суддю викривають на хабарі, фіксують грубі процесуальні порушення або навіть затримують за керування автомобілем у стані алкогольного сп’яніння. Не чекаючи фіналу розгляду, він подає заяву на відставку. Якщо ВРП розглядає її швидше, ніж завершується дисциплінарна справа, суддя залишає посаду без жодних санкцій, отримуючи статус судді у відставці та довічні виплати з бюджету.

Серед резонансних прикладів — суддя Одеського апеляційного суду Олександр Князюк, якого неодноразово зупиняли за керування автомобілем з ознаками сп’яніння. Попри це, Вища рада правосуддя дозволила йому спокійно піти у відставку.

Аналогічна історія сталася з Людмилою Горячківською з Уманського міськрайонного суду, яку підозрювали у сприянні шахрайському заволодінню нерухомістю та задокументували під час отримання хабаря у 9,5 тисячі доларів. Замість звільнення «за статтею» вона отримала почесний статус і довічне утримання.

Ще більш показовою є справа судді з Полтави Ганни Андрієнко. Вона системно затягувала розгляд справ щодо нетверезих водіїв, фактично дозволивши десяткам порушників уникнути відповідальності. Коли Вища кваліфікаційна комісія суддів подала подання про її звільнення через невідповідність посаді, ВРП проігнорувала цей документ і першочергово задовольнила заяву на відставку. Сьогодні суддя отримує понад 75 тисяч гривень щомісяця з державного бюджету.

Окремою проблемою залишається ставлення ВРП до майнових порушень. Хоча закон зобов’язує Раду оцінювати відповідність способу життя судді його доходам, на практиці ВРП часто відкладає розгляд скарг, очікуючи завершення перевірок НАЗК. Таке зволікання дозволяє суддям роками уникати відповідальності, а згодом — скористатися правом на відставку.

Показовою є ситуація з суддею Ігорем Дашутіним з Касаційного адміністративного суду, щодо якого журналісти виявили користування елітною нерухомістю, не відображеною у деклараціях. Попри це, дисциплінарна палата ВРП відмовилася відкривати провадження до завершення зовнішніх перевірок.

Крім того, Вища рада правосуддя системно затягує розгляд подань ВККС про звільнення недоброчесних суддів. За останні роки було розглянуто менше половини таких рекомендацій, тоді як судді продовжують працювати, отримувати зарплати та користуватися імунітетом.

Ситуацію ускладнює й нерівність прав сторін у дисциплінарному процесі. Суддя може оскаржити будь-яке рішення проти себе, тоді як скаржник фактично залежить від дозволу тієї ж дисциплінарної палати, яка вже ухвалила рішення. Це створює замкнене коло безкарності.

Експерти наголошують: без обов’язкового зупинення процедур відставки до завершення дисциплінарних справ та без рівних прав на оскарження говорити про очищення судової системи неможливо. Кожна гривня, виплачена недоброчесному судді у відставці, підриває довіру до держави і демонструє, що відповідальність у судовій системі досі можна обміняти на фінансові привілеї.

Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів прийняла рішення про звільнення Олега Опанасюка з посади прокурора Пустомитівської окружної прокуратури Львівської області. Це рішення стало результатом ретельного розгляду його діяльності та відповідних дисциплінарних порушень, що мали місце в процесі виконання службових обов’язків.

Комісія ретельно вивчила всі обставини, зокрема можливі порушення етики та правової дисципліни з боку Олега Опанасюка, і дійшла висновку про необхідність такого кроку. Важливо відзначити, що це рішення було ухвалено після серії перевірок та розгляду всіх фактів, які могли вплинути на професіоналізм і поведінку прокурора.

Свою позицію Опанасюк пояснював станом здоров’я та неможливістю тривалих переїздів. Однак КДКП встановила, що у цей період він безперешкодно їздив на атестацію до Києва та двічі особисто керував автомобілем під час перетину державного кордону з Польщею. Ці обставини стали ключовими для оцінки його доводів.

У рішенні комісії зазначено, що така поведінка, особливо в умовах воєнного стану та підвищеної уваги суспільства до питань соціальних виплат і пільг, підриває авторитет прокуратури. З огляду на це до прокурора застосували найсуворіше дисциплінарне стягнення — звільнення.

Втім, історія Опанасюка — лише один із прикладів системної проблеми, коли статус особи з інвалідністю використовується для отримання спеціальних пенсій та інших привілеїв. Попри публічні звіти Генерального прокурора про звільнення окремих посадовців і відкриття кримінальних проваджень, практика дострокового виходу на пенсію та отримання значних виплат продовжує викликати суспільний резонанс.

Раніше широкий розголос отримала історія колишнього прокурора Казакa, який у 29 років оформив пенсію через суд і домігся щомісячних виплат у розмірі понад 150 тисяч гривень. Також у публічному просторі згадуються випадки прокурорів, які поєднують спеціальні пенсії із зарплатою та володіють дорогими автомобілями й нерухомістю, частину з яких не відображають у деклараціях.

Юристи наголошують, що ключовою проблемою залишається механізм призначення спеціальних пенсій і практика зарахування до спецстажу періодів навчання чи роботи, які фактично не пов’язані з виконанням прокурорських функцій. У поєднанні з рішеннями окремих судів це створює можливості для отримання виплат, які суттєво перевищують середні пенсії в країні.

У суспільстві дедалі гучніше звучать вимоги переглянути підходи до призначення спеціальних пенсій та посилити контроль за достовірністю довідок МСЕК, щоб унеможливити використання соціального статусу як інструменту збагачення.