На Закарпатті четверо людей, серед яких двоє дітей, отруїлися чадним газом

Верховна Рада України зробила значний крок у напрямку вдосконалення військового законодавства, ухваливши в першому читанні законопроєкт, який стосується питань самовільного залишення військових частин та дезертирства в умовах дії воєнного стану. Цей документ спрямований на внесення змін до чинного законодавства з метою пом'якшення наслідків для військовослужбовців, які приймають рішення повернутися до виконання своїх обов'язків.

Однак, крім аспекту, пов’язаного з війною, повернення до влади Трампа може серйозно вплинути і на внутрішньополітичну ситуацію в Україні.

Зокрема й на долю Зеленського.

У політичних колах з цього питання існує дві прямо протилежні точки зору.

За однією з них, Трамп ненавидить Зеленського, а тому відносини між ними будуть дуже погані, аж до примусу президента України до відставки.

Друга точка зору свідчить, що у Зеленського дуже непоганий контакт з обраним президентом США, а тому проблем великих на Банковій не очікують. Навпаки – розраховують скористатися приходом Трампа, щоб обнулити вплив пов’язаних з американським посольством і Демпартією грантових активістів, громадських діячів, медіа та політиків. Ця група час від часу псує життя Офісу президента, вимагаючи якихось реформ і звинувачуючи в недостатній боротьбі з корупцією, постійно апелюючи при цьому до західних структур.

В ОП вважають, що за Трампа ця група втратить підтримку американського держапарату. Також там розраховують, що новий президент змінить посла США в Києві Бріджит Брінк, яка цими активістами опікується, чим дратує Банкову до такої міри, що Зеленський навіть ставив перед Блінкеном питання про її відкликання. Блінкен відповів відмовою, але за Трампа в ОП з’являється шанс домогтися свого.

Щоправда, джерела припускають, що проблеми у Зеленського і у Єрмака можуть початися, якщо вони відкинуть затверджений Трампом план завершення війни. Однак імовірність цього джерела оцінюють як мінімальну.

«Якщо Трамп і Держдеп затвердять план зупинки війни по лінії фронту з мораторієм на вступ України до НАТО і на це буде згоден Путін, то ймовірність того, що Зеленський піде у відмову близька до нуля. Не в тому становищі зараз країна, щоб відмовити своєму головному партнеру, без підтримки якого продовжувати війну буде практично неможливо. Інше питання, що «яструби» в республіканській партії можуть переконати Трампа відмовитися від планів зупинки війни в Україні та продовжувати її фінансувати, але це окрема історія. У будь-якому разі Зеленський рухатиметься в межах стратегії Вашингтона» , – каже джерело.

Окремий аспект – церковне питання. Напередодні виборів низка чільних представників команди Трампа, включно з кандидатом у віце-президенти Венсом, засуджували ухвалений Верховною Радою закон, який відкриває дорогу до заборони УПЦ. І, за даними джерела, не виключено, що цю тему у Трампа тепер знову порушать, спонукаючи українську владу скоригувати свою церковну політику.

У той же час, будь-які зміни в політиці Вашингтона щодо Києва можливі тільки в одному випадку – якщо Трамп зможе взяти під свій контроль Держдеп і держапарат, чого йому не вдалося у свій перший термін, коли зовнішній курс США, зокрема і щодо України, продовжувала визначати, по суті, колишня команда, пов’язана з Демпартією. А тому ніяких особливих змін у цьому курсі не було. Як буде цього разу – побачимо після 20 січня, коли Трамп повернеться в Білий дім.

Ну а поки що, не чекаючи інавгурації нового президента, до Вашингтона потягнулися «ходоки» і від української влади, і від різних груп впливу, які намагаються встановити контакт із командою Трампа, лобіюючи свої питання.

Після завершення війни та відкриття кордонів Україна може зіткнутися з новим етапом еміграції, який значно відрізнятиметься від масового відтоку громадян у 2022 році. Директорка Інституту демографії та соціальних досліджень ім. Птухи НАН України Елла Лібанова наголошує, що цього разу структура міграції буде іншою. Якщо раніше значна частина емігрантів виїжджала вимушено через загрозу життю, то нова хвиля буде більш обдуманою та стратегічною.

За прогнозами фахівців, основну групу потенційних емігрантів становитимуть жінки та сім’ї з дітьми, які раніше вже покидали країну, і тепер вирішуватимуть, чи залишитися в безпечному середовищі закордоном, чи повернутися в Україну для відновлення побуту та бізнесу. Водночас зросте частка тих, хто виїжджатиме з економічних причин, шукаючи стабільну роботу, освіту або нові перспективи для професійного розвитку.

А от чоловіки можуть поїхати вже після скасування обмежень на виїзд. Лібанова пояснює це дуже прагматично: якщо дружина й діти за два-три роки в Європі встигли влаштуватися — є робота, житло, садок або школа, друзі, зрозумілі правила — а в самого чоловіка в Україні немає до чого повертатися (зруйноване житло, втрачена робота, відсутність сталого доходу), то логіка «я приєднуюся до сім’ї» стає сильною. Тобто ризик другої хвилі міграції після війни стосується насамперед чоловіків призовного віку, які зараз фізично не можуть виїхати, але захочуть возз’єднатися з родиною одразу після відкриття кордонів.

Це напряму б’є по демографії й ринку праці. Інститут демографії вже давно попереджає: Україні й так бракуватиме робочих рук після війни, а додатковий від’їзд працездатних чоловіків ускладнить відновлення інфраструктури й економіки.

Паралельно, за межами України, зростає політичний тиск довкола теми українських біженців, особливо чоловіків. У багатьох країнах ЄС суспільне ставлення до українців поступово стало жорсткішим у порівнянні з першим роком повномасштабного вторгнення: допомога більше не сприймається як «безумовний обов’язок», а тема «хай повертаються і воюють» дедалі частіше використовується популістами. Це особливо помітно в Польщі.

Колишній прем’єр Польщі Лешек Міллер публічно заявив, що «є одна зброя, якою Польща може допомогти Україні» — повернути в Україну українських чоловіків призовного віку, які залишилися в ЄС, і навіть допустити, що польські правоохоронці могли б затримувати таких українців і передавати їх назад. Він стверджує, що «дивно бачити, як мільйони молодих чоловіків не воюють за свою країну». Ці слова вже викликали різку реакцію, зокрема з боку української сторони, яка називає таку риторику провокаційною.

Тобто маємо дві зустрічні тенденції:– усередині України після перемоги може статися цілком раціональний від’їзд частини чоловіків до сімей у ЄС;– у самій Європі дедалі голосніше лунають політичні заклики, що ці чоловіки «мають повернутися воювати», а не залишатися за кордоном.

І це вже не лише емоції, а фактор безпеки й відновлення країни. Бо якщо після війни одночасно відкриваються кордони й частина працездатних чоловіків виїжджає, Україні буде складніше відбудовувати міста, де житло зруйноване, а робочих рук не вистачає. Саме це Лібанова називає ризиком другої міграційної хвилі.