Нафтогаз забезпечить газ для електрогенерації

У новому законі про мобілізацію встановлено процедуру адміністративного затримання громадян для доставлення до Тимчасового Центру Контролю (ТЦК). Ця ініціатива має на меті забезпечення ефективного контролю над мобілізаційними процесами та раціонального використання ресурсів у випадку потреби в рамках національної безпеки.

Нові правила встановлюють чіткі обмеження для поліції та представників ТЦК з метою захисту прав і свобод громадян. Зокрема, вони зобов'язані дотримуватися процедурного порядку при затриманні осіб та забезпечити їм право на правовий захист та адекватні умови утримання.

Усі дії поліції та працівників ТЦК повинні ґрунтуватися на законі та здійснюватися в межах їх повноважень, не перевищуючи встановлених норм. Крім того, закон передбачає обов'язкову реєстрацію всіх випадків затримання та доставлення до ТЦК для подальшого контролю за їх легітимністю та обгрунтованістю.

Такий підхід сприятиме підвищенню довіри громадян до державних органів та забезпечить більш ефективний захист їх прав у контексті мобілізаційних заходів. Адже лише через дотримання принципів законності та правової визначеності можна досягти сприятливих результатів для суспільства в цілому.

Згідно з постановою №560, працівники ТЦК мають право звертатися до поліції для адміністративного доставлення осіб до військкоматів або проводити заходи разом з правоохоронними органами стосовно громадян, які відмовляються від отримання повісток або порушують правила військового обліку. Однак, згідно зі статтею 262 КУпАП, поліція не має права вручати повістки, а лише здійснює адміністративне затримання військовозобов’язаних, які порушили військовий облік.

При затриманні поліція зобов’язана скласти протокол, у якому будуть зазначені дата, місце затримання, відомості про особу затриманого, мотиви затримання та інші характеристики. Також поліція повинна повідомити родичів затриманого про його місцезнаходження.

Згідно з новими правилами, ТЦК не має повноважень самостійно затримувати та доставляти громадян до себе. Такі повноваження належать лише поліції, і лише у визначених законом випадках. Поліція також не може самостійно без представника ТЦК вручити повістку.

Органи (посадові особи), правомочні здійснювати адміністративне затримання, про кожний випадок адміністративного затримання осіб інформують у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги, крім випадків, якщо особа захищає себе особисто чи запросила захисника.

Адміністративне затримання може тривати не більш як 3 години.

Щодо іншої процедури – доставлення – ч. 1 ст. 259 КУпАП, яка регулює доставлення порушника визначає наступне:

«З метою складення протоколу про адміністративне правопорушення в разі неможливості скласти його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов’язковим, порушника може бути доставлено в поліцію, в підрозділ Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, до органу Державної прикордонної служби України, штабу громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону чи громадського пункту з охорони громадського порядку поліцейським, посадовою особою Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, військовослужбовцем чи працівником Державної прикордонної служби України або членом громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, а при порушенні законодавства про державну таємницю або порушенні військовозобов’язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України, правил військового обліку, законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію – до органів Служби безпеки України її співробітником. Доставлення порушника з числа кадрових співробітників розвідувального органу України при виконанні ним своїх службових обов’язків здійснюється тільки у присутності офіційного представника цього органу».

Отже, по-перше, у переліку осіб, які здійснюють доставлення до ТЦК, відсутні працівники ТЦК. По-друге, в силу змін, внесених до статті 258 КУпАП законом №3696-IX, який набув чинності наступним після закону про мобілізацію, 19 травня 2024 року (законопроект 10379 про заочні штрафи), складення протоколу про порушення правил військового обліку та законодавства про мобілізацію більше не є обов’язковим.

Так, новий закон визначає, що «протокол не складається у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 КУпАП, розгляд яких віднесено до компетенції ТЦК, якщо особа не з’явилася без поважних причин або не повідомила причину неприбуття на виклик ТЦК, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце виклику, та за наявності у ТЦК підтвердних документів про отримання особою виклику».

Як зазначено у п. 47 і п. 54 Порядку проведення призову громадян на військову службу, затвердженого постановою Кабміну від 16 травня 2024 р. №560, затримання поліцією та доставлення громадянина до ТЦК проводиться на підставі статей 261 (яка передбачає обов’язкове складення протоколу) і 262 КУпАП (яка визначає коло осіб, що мають право здійснювати затримання).

Щодо ініціювання затримання і доставлення до ТЦК постанова №560 визначає наступні повноваження ТЦК.

Керівники районних (міських) ТЦК:

Що саме мається на увазі під «вжиттям заходів» не конкретизується, однак це не означає, що ТЦК таким чином уповноважили на здійснення затримання і доставлення.

При цьому слід зауважити певну суперечність з іншою чинною постановою Кабміну від 30 грудня 2022 р. №1487 «Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов’язаних та резервістів», яка визначає, що ТЦК звертаються до органів Національної поліції – у разі неможливості складення протоколу про адміністративне правопорушення на місці його вчинення для доставлення осіб, які скоїли адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 КУпАП з метою складення протоколів про адміністративні правопорушення, до відповідного ТЦК, в якому ця особа перебуває (повинна перебувати) на військовому обліку. Тобто, знов-таки, має місце умова – неможливість складення протоколу на місці.

Щодо повноважень поліції у контексті затримання і доставлення до ТЦК постанова №560 визначає наступне.

Під час здійснення оповіщення – у разі відмови від отримання повістки поліцейський, який входить складу групи оповіщення, проводить адміністративне затримання та доставлення громадянина до районного (міського) ТЦК на підставі статей 261 і 262 КУпАП. При цьому поліцейські не мають право вручати повістки, але можуть входити до груп оповіщення і перевіряти військово-облікові документи.

Під час перевірки військово-облікових документів – у разі відмови прослідувати до районного (міського) ТЦК поліцейський, який входить до складу групи оповіщення, проводить адміністративне затримання та доставлення громадянина до ТЦК на підставі статей 261 і 262 КУпАП.

В свою чергу, під час перевірки документів пропозиція «прослідувати» до ТЦК має надійти від старшого групи оповіщення (судячи з постанови, старшим може бути лише представник ТЦК) у таких випадках:

– у разі встановлення, що громадянин порушує правила військового обліку, визначені Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов’язаних та резервістів, затвердженим постановою КМУ №1487 або Законом «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»,

– виявлення розбіжностей військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру «Оберіг».

Крім того, поліцейські самостійно можуть здійснити адміністративне затримання і доставлення особи до ТЦК:

– у разі відсутності військово-облікового документа (чи ВОД в електронній формі)

– наявності інформації в реєстрах та базах (банках) даних, що входять до єдиної інформаційної системи МВС, про розшук такої особи.

Також визначено, що керівники територіальних органів (підрозділів) поліції:

– організовують за зверненням ТЦК, адміністративне затримання та доставлення органів (підрозділів) поліції до зазначених центрів та органів резервістів та військовозобов’язаних, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 і 210-1 КУпАП. Адміністративне затримання таких осіб здійснюється незалежно від їх місця перебування на військовому обліку. У такому разі особа доставляється до найближчого ТЦК;

– повідомляють ТЦК про неможливість здійснити адміністративне затримання та доставлення протягом 30 календарних днів до такого центру осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 і 210-1 КУпАП;

– організовують проведення поліцейськими перевірок в осіб чоловічої статі віком від 18 до 60 років військово-облікового документа (ВОД в електронній формі) разом з документом, що посвідчує особу, та у разі відсутності у такої особи ВОД (ВОД в електронній формі) чи наявності інформації в реєстрах та базах (банках) даних, що входять до єдиної інформаційної системи МВС, про розшук такої особи здійснення адміністративного затримання та доставлення такої особи до найближчого ТЦК.

Однак, знов-таки, виникають питання стосовно відповідності норм про доставлення «до найближчого ТЦК» з постановою Кабміну від 30 грудня 2022 р. №1487, відповідно до якої доставлення осіб, які скоїли адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 КУпАП з метою складення протоколів відбувається «до відповідного ТЦК, в якому ця особа перебуває (повинна перебувати) на військовому обліку».

Також Національна поліція за повідомленнями ТЦК, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів здійснює досудове розслідування стосовно осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, передбачені статтями 335, 336, 337 Кримінального кодексу. Нагадаємо, що за статтею 337 КК кримінальна відповідальність передбачена за ухилення призовника, військовозобов’язаного, резервіста від військового обліку після попередження, зробленого відповідним керівником ТЦК.

Економіст Павло Вернівський, який спеціалізується на аналізі оборонного сектору, звертає увагу на комплекс факторів, що впливають на цю ситуацію. За його словами, існує низка причин, через які Україна, маючи нагальну потребу в сучасних ракетних системах, все ще не досягла бажаного обсягу виробництва.

Чому Україна не виготовляє ракети? Озвучу власну версію.

У нас не виготовляють ракети не тому, що не вміють. Якщо трохи погуглити, то можна побачити безліч перспективних розробок. І ОТРК “Грім-2”, наш аналог “Іскандера”. І крилаті ракети “Коршун”. Навіть рік тому хтось там хвалився, що в нас переробили ракету “Нептун” для ударів по наземних цілях.

Тож проблема не в тому, що ми не можемо виробляти ракети. Проблема в тому, що ми робимо це дуже повільно та в недостатній кількості. А це тому, що нам не вистачає системності, пріоритетності. Плюс — ефективних і якісних управлінських рішень для пришвидшення розробок і подальшого виробництва. І увесь цей комплекс питань, а саме відсутність розуміння та бажання втручатися у виробничі процеси, породжує ситуацію, коли “верхи не розуміють, а низи не можуть”. І, ймовірно, саме через це вітчизняна ракетна програма досі буксує.

Загалом усі проблеми, які заважають розробці й виробництву власних ракет, спостерігалися ще до початку повномасштабного вторгнення протягом усіх років незалежності. Українська промисловість деградувала упродовж 30 років, багато чого втрачено й забуто. А деякі процеси, від логістичних звʼязків і до внутрішніх виробничих процесів, були порушені. Усе потрібно відбудовувати, та цим наразі практично ніхто не займається.

Для аналогії уявіть, що у вас є автомобіль, який побував у декількох ДТП і починає барахлити. За аналогією з таким автомобілем, механізми українського ВПК неадекватно працюють, але замість того, щоб поремонтувати, усі вважають, що він поїде самостійно, достатньо лише залити бензин. Однак це так не працює.

Водночас люди, які дали вказівку розробляти ракетну програму, вважають: для того, щоб вирішити проблему, треба лише виділити кошти і дати держзамовлення. На цьому вся їхня робота закінчується. Проте, навіть якщо на ракетну програму знайдуть гроші, так само, як колись для заводу “Антонов”, коли Зеленський пообіцяв закупити його літаки, це не гарантує швидкої появи цих ракет. Тим паче, що багато проблем, які наразі стоять перед підприємствами оборонного сектору, вони самостійно вирішити не в змозі.

Наприклад, візьмемо процес розробки. Будь-яка промислова продукція — це своєрідний конструктор, який збирають із різних деталей та компонентів. Певні деталі цього умовного конструктора ми можемо імпортувати, але є компоненти, які імпортувати дуже важко, тому що країни-власники цих технологій можуть встановлювати обмеження на їхній експорт. У США експорт ракетних технологій регулюється спеціальним режимом — Missile Technology Control Regime (MTCR), який обмежує доступ до цих технологій усім охочим і дозволяє постачати їх лише ключовим країнам-партнерам. Однак, навіть з урахуванням того, що зараз Україна є партнером США, це не означає, що дозвіл на отримання цих технологій ми отримали автоматично. Його треба отримувати окремо. А це, у свою чергу, політичне питання. Тобто навіть у цьому напрямку потрібна системна робота, аналогічна тій, яка ведеться для отримання вже готової зброї від Заходу. Частково вона триває, але не є системною, водночас здебільшого ця ініціатива йде знизу, від компаній. А далі до неї приєднуються політики, щоб попіаритися, підписати якийсь меморандум — і все. Тож політична робота для пришвидшення отримання цієї технології не ведеться взагалі.

Додатково у виробників можуть виникати проблеми з кадрами. Дуже часто цю проблему важко вирішити, бо через деградацію сектору в галузі залишилося мало фахівців. Тому тут теж потрібні й політичні, й управлінські рішення для пошуку та підготовки необхідних кадрів. Причому, додатково треба заново популяризувати професію, шукати фахівців з інших галузей чи й залучати іноземних фахівців, які б закривали наші слабкі місця у певних сферах. Цієї роботи також немає.

Окремо потрібно відзначити, що проблеми спостерігаються не лише на етапі розробки, а й у виробництві. Тобто, коли вже є якась готова розроблена зброя, але навіть її ми не можемо випускати у великих кількостях. Усе це пояснюється деградацією виробництва, втратою кадрів, навичок організації виробництва. Про що тут говорити, якщо ці люди зараз не можуть створити навіть масового виробництва простіших реактивних снарядів для РСЗО чи навіть снарядів, тобто елементарнішого продукту, аніж технологічні ракети. І якщо ми не можемо вирішити проблему зі снарядами, то я не думаю, що варто очікувати просування у ракетній програмі, адже для цього не створено відповідних передумов.

Не виключаю навіть саботажу на виробництвах зброї, адже росіяни можуть вербувати співробітників сектору ВПК так само, як і коригувальників для ракетних ударів. І учасники процесу можуть цілеспрямовано гальмувати процес, розповідаючи наших держдіячам, які в тому не петрають, що швидше й більше зробити неможливо.

Тому у мене є сумніви, що ці проблеми буде вирішено. Якби було помітно, що в управлінців є бажання вирішувати ці проблеми, то, можливо, у мене був би кращий прогноз. Зараз я цього не бачу.