Субота, 18 Квітня, 2026

Напрямки відбудови регіонів України: Роль та необхідність безбар’єрності

Важливі новини

The Times: Одним із варіантів врегулювання війни може стати перенесення основних сил ЗСУ до Європи

Ключові елементи ефективної системи реагування на стихійні лиха:

Головною проблемою майбутніх мирних переговорів він бачить різне бачення Києва і Москви щодо майбутніх гарантій безпеки, щоб конфлікт не повторився.

«Путін намагатиметься наполягати на тому, щоб Україна утримувала невелику армію і обмежувала її зв’язки з арміями НАТО», – пише автор.

У цьому контексті, за його словами, на Заході «циркулюють всілякі ідеї», як цю умову реалізувати.

Зокрема, розглядається «дозвіл базуватися у великій кількості українських військ у країнах НАТО, щоб вони, строго кажучи, не були частиною розгорнутих сил своєї країни». Ще одна ідея – розміщення західної зброї в Україні для екстреного розгортання західних сил у разі відновлення війни.

Зазначимо, що у своєму «плані перемоги» Зеленський пропонував замінити американські війська в Європі українськими.

При цьому умову Москви щодо неприйняття Києва до НАТО, на думку Урбана, виконати «легко». «Коли Путін та інші кремлівські чиновники говорять про те, щоб завадити Україні вступити в НАТО, це легко, бо це не стоїть на порядку денному всерйоз», – пише автор.

Урівняння тарифів на електрику для всіх споживачів негативно вплине на економіку

Андріан Прокіп, доктор економічних наук та керівник енергетичних програм ГО "Український інститут майбутнього", поділився своїм аналізом можливих наслідків такого рішення. Його експертна оцінка допомагає зрозуміти потенційний вплив цієї реформи на різні сектори економіки та населення.

Нещодавно Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) вийшла з ініціативою урівняти тарифи на розподіл електроенергії незалежно від класів напруги споживачів. Це така собі зрівнялівка, на яку завжди хворіла енергетична політика в Україні. Для пересічного громадянина зміна малопомітна. Однак великі промислові споживачі електроенергії негативно висловлюються про цю ініціативу. І тут я спробую пояснити чому. А ще ця ідея суперечить принципам європейської політики та регулювання (які ми зобов’язані імплементувати) та й, зрештою, здоровій логіці економічно обґрунтованого тарифоутворення.

В Україні є два класи напруги, що застосовуються для систем розподілу електроенергії. Перший — для споживачів, підключених до ліній з напругою понад 27,5 кВ (або тих, хто використовує понад 150 тис. МВт∙год на місяць). Другий — для споживачів, підключених до ліній з напругою менше 27,5 кВ. Зрозуміло, що споживачі першого класу — це велика промисловість, яка споживає багато енергії. В різних країнах Європи кількість класів напруги буває більшою, і для кожного із них є свої тарифи на розподіл. В Молдові, яку я часто використовую як приклад для порівнянь енергетичної політики, таких класів напруги три із відповідними тарифами на розподіл.

Тариф на розподіл для першого класу нижчий, ніж для другого. На це є підстави. По-перше, в цих мережах менші втрати: що вища напруга у мережі, то нижчі втрати у ній і навпаки. За 2023 р. втрати у мережах першого класу напруги становили 4,13 %, а другого — 7,14%. По-друге, це звичайна ринкова логіка: хто споживає більші обсяги, претендує на дисконти. Для прикладу, у Вінниці тариф на розподіл для першого класу становить 344,82 грн/МВт·год , а для другого — 2 028,18; у Львові — 311,75 та 1 631,03; у Дніпрі — 226,41 та 1 328,03. Отже, тарифи розраховуються, виходячи із витрат на розподіл електроенергії за класами та обсягів цього розподілу. Це означає, що споживач за кожним класом напруги повинен покрити витрати, пов’язані із цим розподілом. А кількість споживачів першого класу незрівнянно менша, ніж споживачів другого класу, яких одиниці чи десятки у регіоні.

Ідея урівняти тариф на розподіл, як очікується, скоротить тариф для другого класу на 25%, і, природно, підвищить його для споживачів першого класу. І тут важливо, що такий підхід порушує принцип каскадування витрат у формуванні тарифу (cost cascading principle of tariff construction), який є одним із базових у системі європейської енергетичної політики. Фактично, за втрати у мережах повинні сплачувати ті, хто ними користуються.

Насправді ця зміна призведе до чергового крос-субсидування — а це хронічна хвороба української енергетики. І споживачі першого класу покриватимуть витрати і втрати споживачів другого класу напруги.

Інший бік проблеми в тому, що великі споживачі часто є експортерами і конкурують на зовнішньому ринку. Скорочення тарифу для другого класу дещо знизить витрати та собівартість виробництва малих виробників. Але останні конкурують лише між собою на внутрішньому ринку.

Нарешті, є ще одна група бенефіціарів такого рішення, і вони насправді отримають найбільшу вигоду — це компанії, що дотують тариф для населення за механізмом ПСО — здебільшого Енергоатом (близько 80%) та частково Укргідроенерго. Ці компанії покривають різницю між реальною ціною електроенергії (яка зокрема включає плату за її розподіл) та фіксованим тарифом (4,32 грн/кВт·год).

Побутові споживачі — це виключно другий клас напруги. І скорочення тарифу на розподіл на другого класу знизить реальну ціну електроенергії, а отже, зменшить витрати Енергоатому та Укргідроенерго. У цих компаніях залишиться більше коштів: в середньому 38 коп. на кожну 1 кВт·год. Отак з миру по нитці — гіганту капітал. І це на додачу до того, що ці компанії акумулюватимуть більший ресурс після підвищення тарифу з 2,64 до 4,32 грн/кВт·год.

Вимога нації: 25 тисяч голосів за 3 дні – петиція на мобілізацію правоохоронців та держслужбовців

Українці виявили свою активність та важливість питання, виславши петицію до президента щодо мобілізації правоохоронців, держслужбовців та інших працівників бюджетної сфери, яка здобула підтримку 25 тисяч голосів за всього лише 3 дні. У контексті цієї ініціативи виникає пропозиція від ініціаторів щодо надання пріоритетного права на прийом на роботу в державні, комунальні підприємства та в правоохоронні органи особам, демобілізованим із Збройних Сил України після початку повномасштабної війни. Цікаво порівняти цей успіх з попереднім досвідом: подібна петиція від народного депутата Дубінського №22/204852-ЕП, що стосувалася мобілізації депутатів і чиновників, набрала необхідну кількість голосів протягом 87 днів, і це лише за допомогою підтримки великих телеграм-каналів. Треба зазначити, що ця петиція перебуває "на розгляді" президента Зеленського вже 4,5 місяці, а отже, чекає на вирішення питання. Якщо восени 2023 року українці не поспішали підтримувати мобілізацію чиновників, то тепер, навіть з урахуванням необхідності авторизації, подібні петиції набирають голоси за лічені дні, свідчачи про активність громадян та їх бажання брати участь у формуванні державної політики.

Висновки до статті свідчать про значний рівень активності та зацікавленості громадян України у вирішенні питань, що стосуються публічного сектору. Петиція, що зібрала 25 тисяч голосів за 3 дні, вказує на загальну підтримку ідеї мобілізації правоохоронців та державних службовців. Порівнявши з іншими ініціативами, можна зробити висновок про активізацію громадянського суспільства та зміну у підході до влади: подібні петиції набирають підтримку швидше, що свідчить про зростання довіри до громадських ініціатив та бажання громадян брати активну участь у формуванні державної політики.

Молодіжний відтік з України: загроза національній безпеці та майбутньому обороноздатності

Британське видання The Telegraph називає відтік молодих чоловіків з України «потенційно фатальною новиною» для оборонної спроможності країни. Згідно з аналізом оглядача Оуена Метьюза, цей процес став серйозним викликом для Збройних сил України, які нині стикаються з гострою нестачею особового складу. В умовах активної війни з Росією це питання набуває критичного значення, адже кожен мобілізований військовий є важливою ланкою у протистоянні.

Проте, незважаючи на необхідність підтримки обороноздатності, питання, чому молоді чоловіки призовного віку масово виїжджають до Європи, стає дедалі актуальнішим не лише для України, але й для міжнародної спільноти. Європейський Союз все частіше піднімає це питання, вимагаючи пояснень, чому на фоні війни деякі українці обирають еміграцію замість служби в армії. Більш того, західні уряди, які активно підтримують Україну фінансово та військово, можуть зазнати нових питань щодо доцільності подальших витрат на підтримку країни, в той час як її власний ресурс не заповнюється необхідною кількістю нових призовників.

Ця кадрова криза посилюється ще одним фактором — відтоком молодих чоловіків за кордон. У серпні уряд уперше від початку вторгнення пом’якшив правило воєнного часу й дозволив чоловікам віком від 18 до 22 років виїжджати за межі України. Офіційно це пояснили спробою не відрізати молоде покоління від світу й не змушувати родини вивозити хлопців ще до їх повноліття; у Києві розраховували, що вільніший режим виїзду збереже з ними контакт і дасть шанс повернутися пізніше — уже з бажанням служити за контрактом, а не втікати від примусової мобілізації.

Реакція на цю норму виявилася миттєвою. За даними польської прикордонної служби, які цитує The Telegraph, майже 100 тисяч українців віком 18–22 років перетнули кордон із Польщею за приблизно два місяці після зміни правил наприкінці серпня 2025 року. Для порівняння: від січня до кінця серпня, тобто до пом’якшення виїзду, до Польщі в’їхали лише близько 45 тисяч чоловіків цієї вікової групи. Після зміни правил цифра фактично подвоїлась і сягнула в середньому близько 1600 молодих чоловіків на день. Схожий тренд фіксують у Німеччині: за даними німецьких джерел, кількість українців 18–22 років, які прибувають щотижня, зросла з лічених десятків до 1400–1800 людей на тиждень у жовтні.

Саме цей масовий рух стає політичним аргументом у ЄС. У Польщі та Німеччині, куди прямують молоді українці, наростає роздратування: місцеві політики все частіше питають, чому європейські платники податків мають фінансувати постачання зброї й соціальну підтримку біженців, якщо значна частина чоловіків призовного віку не воює, а отримує притулок і пільги в країнах Євросоюзу.

На цьому тлі з’являються відкриті політичні пропозиції, які ще рік тому були б немислимими. Міністр оборони Литви Лаурінас Кащюнас запропонував, що одним із рішень «гострої потреби Києва в новобранцях» може стати повернення чоловіків призовного віку назад в Україну. У Німеччині лідер баварського Християнсько-соціального союзу Маркус Зьодер назвав «цілком законною» ідею обговорювати відправку придатних до служби українців додому, щоб вони забезпечували оборону власної країни. Такі заяви перегукуються з минулорічними дискусіями в ЄС про можливість формування «українського легіону» за кордоном і підсилюють тиск на Київ: союзники все менше готові бути просто тилом, якщо в тил і далі виїжджають ті, кого Київ сам називає «мобілізаційним резервом».

The Telegraph додає ще один контур загрози: Росія цілеспрямовано б’є по енергетиці, намагаючись зробити великі українські міста непридатними для нормального життя взимку. Ідея Кремля, за оцінками західних аналітиків, проста — холод і темрява штовхатимуть цивільних до кордонів ЄС, а Європа, що й так втомилася від війни й заплатила високу соціальну ціну за прийом мільйонів біженців, ставатиме дедалі нервовішою. Німецькі служби безпеки вже офіційно попереджали свій уряд про ризик нової великої хвилі українських біженців цієї зими саме через удари по теплу й електриці.

Цей сюжет — про більше, ніж «хтось втік». Йдеться про ресурс, без якого Україна не зможе воювати, і про політичну втому союзників. The Telegraph формулює це жорстко: якщо нинішній темп втрат на фронті поєднується з новою хвилею виїзду молодих чоловіків, то Україна ризикує втратити свій найцінніший ресурс — людей. Без цього ресурсу неможлива не лише перемога, а й саме майбутнє країни.

Офіційний Київ публічно намагається зменшити драматизм. Представник Державної прикордонної служби Андрій Демченко визнавав, що виїзд чоловіків 18–22 років фіксується, але називав його «невеликим у загальному пасажиропотоці». Українська влада також пояснює нові правила виїзду бажанням утримати молодих громадян у правовому полі, не розривати зв’язок держави з поколінням, яке виросло вже у війні, і не допустити повного відчуження цієї вікової групи.

Але навіть якщо позиція уряду звучить як спроба утримати молодь у «контакті з Україною», політичний фон навколо теми змінюється. У ЄС відверто говорять про те, що підтримка Києва буде дедалі важче пояснювати виборцям, якщо паралельно в європейських столицях з’являється дедалі більше українських чоловіків призовного віку. У самій Україні питання теж стає токсичним: військове командування давно говорить про нестачу живої сили, але при цьому мобілізаційний вік не знижено, а будь-які натяки на примусове повернення чоловіків із-за кордону викликають суспільний шок.

У підсумку ситуація виглядає як замкнене коло. Війна триває вже третю зиму й не демонструє ознак швидкого завершення. Союзники висилають зброю, але ставлять політичні умови. Україна намагається одночасно не втратити покоління й утримати фронт, але платить за це черговим витоком людей. І саме це, на думку західних оглядачів, робить нинішній момент найбільш небезпечним за весь час повномасштабної війни: без людей не буде армії, без армії не буде фронту, без фронту не буде країни.

МОСКВА ВІДМОВИЛАСЯ ВІД АМЕРИКАНСЬКОЇ ІДЕЇ КОНТРОЛЮ НАД ЗАПОРІЗЬКОЮ АЕС

Російська сторона публічно відкинула ініціативу Сполучених Штатів щодо можливого міжнародного або спільного управління Запорізькою атомною електростанцією в рамках потенційного мирного врегулювання війни проти України. Така позиція вкотре продемонструвала небажання Кремля йти на компроміси у питаннях, які він вважає стратегічними та символічно важливими.

Запорізька АЕС залишається одним із найбільш небезпечних вузлів війни, адже будь-які інциденти на об’єкті можуть мати наслідки далеко за межами регіону. Саме тому західні партнери України неодноразово наголошували на необхідності деполітизації станції та передачі її під нейтральний контроль із залученням міжнародних інституцій. Ідея Вашингтона передбачала зниження ризиків для цивільного населення та створення передумов для ширших домовленостей у сфері безпеки.

Крім того, російська сторона наполягає на передачі їй усієї території Донбасу. Саме ці дві вимоги — контроль над Запорізькою АЕС і територіальні претензії — залишаються ключовими перешкодами для досягнення будь-якої мирної угоди.

За словами співрозмовників, Росія водночас пропонувала Україні постачання електроенергії зі станції за зниженими тарифами, однак Київ вважає такий підхід неприйнятним і таким, що легітимізує окупацію стратегічного об’єкта.

Позиція України щодо Запорізької АЕС залишається незмінною. Наприкінці 2025 року президент Володимир Зеленський публічно відкинув будь-які варіанти спільного управління станцією з Росією. Він також наголошував, що не існує відповіді на питання, хто і за чий кошт має відновлювати саму АЕС та пов’язану з нею інфраструктуру, зокрема після руйнування Каховської дамби.

Запорізька атомна електростанція є найбільшою в Європі. Вона складається з шести енергоблоків загальною потужністю 6 тисяч мегаватів і розташована поблизу міста Енергодар. Після підриву Каховської дамби водосховище, яке забезпечувало охолодження станції, суттєво обміліло.

Російські війська захопили ЗАЕС на дев’ятий день повномасштабного вторгнення. Згодом станцію передали під управління російської державної корпорації. Наразі всі реактори перебувають у зупиненому стані, однак потребують постійного охолодження, що робить об’єкт критично залежним від стабільного електропостачання.

Безпекова ситуація навколо ЗАЕС залишається вкрай напруженою. З початку повномасштабної війни бойові дії неодноразово призводили до пошкодження ліній електропередач. За цей час станція щонайменше 12 разів повністю втрачала зовнішнє електроживлення, переходячи на аварійні дизельні генератори.

Попри періодичні ремонтні роботи на резервних лініях електропередач, експерти наголошують, що тривала окупація ЗАЕС і використання її як інструмента політичного тиску створюють серйозні ризики ядерної та енергетичної безпеки не лише для України, а й для всієї Європи.

У Міністерстві відновлення України відбулося четверте засідання “Команди підтримки громад” під керівництвом заступниці Міністра розвитку громад, територій та інфраструктури Олександри Азархіної та за участю радниці – уповноваженої Президента України з питань безбар’єрності Тетяни Ломакіної. Головне завдання цієї робочої групи полягає в об’єднанні зусиль представників ініціатив, програм та проєктів, спрямованих на відновлення місцевого розвитку, з метою координації заходів відновлення та визначення першочергових потреб громад.

Міністерство відновлення відіграє ключову роль у питаннях безбар’єрності та доступності. Зосереджуючи зусилля на вдосконаленні нормативної бази та гармонізації європейських стандартів у цих питаннях, держава прагне забезпечити, щоб реалізація принципів безбар’єрності стала обов’язковою складовою як фізичної відбудови регіонів, так і у наданні сервісів та послуг на місцях.

З свого боку, Тетяна Ломакіна, радниця – уповноважена Президента України з питань безбар’єрності, наголосила на важливості безбар’єрного суспільства, яке стосується кожного громадянина. На локальному рівні важливо, щоб українські громади активно залучались до розробки та впровадження програм та планів заходів з врахуванням принципів безбар’єрності, а також вимірювали результати та досягнення.

До участі у засіданнях робочої групи запрошуються проєкти, ініціативи та програми партнерів з розвитку, які працюють над відновленням та розвитком спроможності територіальних громад.

Місія Славутича у реалізації концепції безбар’єрності виявилася ключовою в розбудові комфортного середовища для всіх мешканців міста. Початкова ініціатива, запропонована першою леді Оленою Зеленською у 2020 році, виявилася першим кроком до важливих практичних рішень у цьому напрямку. Славутич став своєрідною лабораторією безбар’єрності, де не лише виявляються потреби місцевих мешканців, а й реалізуються проєкти та ініціативи, спрямовані на забезпечення доступності для всіх. Міська адміністрація перевіряє всі нові проєкти на відповідність принципам безбар’єрності, що стало стандартною практикою.

Юрій Фомічев, міський голова Славутича, відзначив значення ініціативи CLIR у розвитку безбар’єрного середовища на місцях. Ініціатива спрямована на експертну підтримку територіальних громад у впровадженні безбар’єрних середовищ. Важливою складовою цього підходу є активна участь громадян, оскільки саме вони найкраще розуміють свої потреби. Спільна робота з громадами включає розробку візій, цілей та завдань безбар’єрності, а також пошук шляхів усунення бар’єрів у різних сферах життя. Такий підхід дозволяє забезпечити максимальний комфорт та доступність для всіх мешканців міста.

Участь Міністерства відновлення України в засіданні “Команди підтримки громад” виявилася важливим етапом у роботі над безбар’єрністю та доступністю. Відзначено, що безбар’єрність стає обов’язковою складовою відбудови регіонів. Місія Славутича у впровадженні концепції безбар’єрності виявилася успішною, перетворивши місто на лабораторію цього процесу. Експертна підтримка ініціативи “Інклюзивне відновлення за лідерством громад” відображає важливість співпраці з громадами для розвитку безбар’єрного середовища. Важливою є активна участь місцевих жителів у визначенні потреб та шляхів усунення бар’єрів, щоб забезпечити доступність для всіх.

Останні новини