Нове бачення розвитку української культури та традицій у сучасному світі

Голова Бориспільського міськрайонного суду Київської області Дмитро Ткаченко, який заявив про намір обійняти посаду судді апеляційної інстанції, отримав негативну оцінку з боку Громадської ради доброчесності. За підсумками детального вивчення поданих ним декларацій, додаткових матеріалів та письмових пояснень було зроблено висновок про невідповідність кандидата критеріям доброчесності, які є ключовими для кар’єрного зростання в судовій системі.

У рішенні Ради наголошується, що подана суддею інформація про фінансовий стан не є повною та викликає обґрунтовані сумніви. Зокрема, аналіз задекларованих доходів не узгоджується з реальною вартістю майна, яке, за наявними даними, було набуте ним або членами його сім’ї протягом останніх років. На думку експертів, особа, яка тривалий час перебуває на керівній посаді в суді, не могла не усвідомлювати наявності таких розбіжностей.

Зокрема, Дмитру Ткаченку на праві власності належать дві земельні ділянки у селі Зозулі площею по 0,25 гектара кожна, набуті у 2010 році. Вартість кожної ділянки на момент придбання становила 119 тисяч гривень. Суддя пояснив, що земля купувалася для будівництва приватного будинку. Водночас на той момент сума угоди в еквіваленті становила майже 30 тисяч доларів США.

Згідно з біографічними даними, у той період Ткаченко працював помічником судді та головним фахівцем у комерційній структурі. Його сумарний офіційний дохід за період з 2006 по 2019 роки становив лише 233 тисячі гривень, що, за оцінкою ГРД, не дозволяло здійснити такі придбання без стороннього фінансування.

У письмових поясненнях кандидат зазначив, що кошти в розмірі близько 400 тисяч гривень були позичені у товариша. Як підтвердження він надав скан розписки із зобов’язанням повернути борг до жовтня 2014 року. Водночас аналіз доходів судді за 2010–2014 роки свідчить, що після сплати податків він фактично міг розпоряджатися сумою близько 331 тисячі гривень, з яких значну частину мав спрямувати на погашення боргу та утримання родини з двома дітьми. При цьому у той самий період подружжя набувало й інше майно.

Окрему увагу Громадська рада доброчесності звернула на майнові операції родичів дружини Ткаченка. Зокрема, під час співбесіди судді Господарського суду Києва Михайла Якименка, який є батьком дружини кандидата, з’ясувалося, що його матір у 2008 та 2010 роках придбала дві земельні ділянки по 0,25 гектара у Васильківському районі. При цьому вона фактично не проживала на території Київської області.

Пояснюючи мету придбання, Якименко посилався на сестру, яка тривалий час мешкає в Італії та нібито надала кошти для купівлі землі. Жодних документальних підтверджень цього надано не було.

За даними декларацій за 2016–2022 роки, родичі кандидата — дружина, її сестра, батьки та батько самого Ткаченка — володіють значною кількістю об’єктів нерухомості, переважно у місті Васильків та прилеглих населених пунктах. Йдеться про житлові будинки, земельні ділянки та об’єкти незавершеного будівництва.

Сестра дружини задекларувала кілька житлових будинків та низку земельних ділянок, зокрема у Василькові та селі Путрівка. Батько дружини володіє численними ділянками різної площі та нежитловим приміщенням у Василькові. Мати дружини задекларувала житловий будинок, гараж і земельні ділянки, набуті у різні роки.

ГРД також звернула увагу на обставини набуття квартир у Києві. Згідно з деклараціями, син кандидата є власником квартири площею 89,7 квадратного метра з 2009 року. При цьому суддя зазначив, що квартира була приватизована тестем на онука, а сам він із 2012 року постійно проживає у цьому житлі разом із сім’єю.

Водночас у деклараціях сестри дружини зазначалося право користування іншою квартирою у Києві, власником якої значиться районна державна адміністрація. На думку ГРД, ці обставини можуть свідчити про причетність родичів кандидата до безоплатного передання житла у користування та подальшої приватизації на користь членів родини.

Додаткові питання виникли й щодо майна батька кандидата, який у 2018 році придбав квартиру у Києві площею понад 60 квадратних метрів за 2,13 мільйона гривень. При цьому задекларовані доходи батька за понад двадцять років у кілька разів менші за вартість придбаного житла. Суддя пояснив це фінансовою допомогою від сестри, однак документального підтвердження надано не було.

На думку Громадської ради доброчесності, сукупність наведених фактів свідчить про можливе фіктивне володіння майном, оформлення активів на родичів та приховування реальних правочинів. Така динаміка збігається з періодом професійної діяльності Дмитра Ткаченка у Бориспільському суді та викликає обґрунтовані сумніви щодо законності джерел походження майна.

Кожен власник квартири або приватного будинку в Україні має подбати про належне оформлення документів на свою нерухомість. Одним з важливих етапів є реєстрація права власності в Державному реєстрі речових прав. Якщо ж ви помітили, що ваша нерухомість не має записів у цьому реєстрі, це може викликати певне занепокоєння, але варто зазначити, що це не завжди свідчить про втрату права власності.

Нотаріус Наталія Манойло пояснює, що основним документом, який підтверджує право власності на житло, є державний акт або інший документ, що свідчить про набуття права власності (наприклад, договір купівлі-продажу, дарування, рішення суду тощо). Ці документи є підставою для подальшої реєстрації права в електронному Реєстрі речових прав, що в свою чергу дає юридичну силу власності і забезпечує захист від можливих суперечок.

Державний реєстр речових прав на нерухоме майно — це електронна база даних, у якій міститься інформація про об’єкти нерухомості, їхніх власників, а також про можливі обтяження: арешти, іпотеки чи заборони на відчуження. Реєстр почав працювати з 1 січня 2013 року.

До цього часу реєстрацію прав здійснювали органи БТІ на паперових носіях. Після змін у законодавстві ці функції перейшли до державних реєстраторів, які працюють у ЦНАПах, органах місцевого самоврядування, райдержадміністраціях, а також до нотаріусів — як державних, так і приватних.

Наразі після посвідчення договору купівлі-продажу, дарування чи іншого правочину дані про нерухомість одразу вносяться до Реєстру. Підтвердженням цього є витяг з Державного реєстру речових прав.

Реєстрація необхідна для реалізації більшості майнових прав: без неї неможливо продати або подарувати житло, оформити спадщину, отримати субсидії чи компенсації за пошкоджене майно, зокрема в межах програми «єВідновлення».

Нотаріус наголошує: відсутність інформації про нерухомість у Державному реєстрі не означає втрати права власності. Держава визнає документи, оформлені на паперових носіях до 2013 року, і вони залишаються чинними.

У 1990-х та 2000-х роках облік нерухомості вели органи БТІ, а електронного Реєстру ще не існувало. Частина архівних даних згодом була перенесена в електронну систему, частина — ні. Тому нерухомість, придбана, наприклад, у 2005 році, може не відображатися в Реєстрі, і це не є порушенням.

Внесення відомостей до Реєстру не є обов’язковою умовою для збереження права власності, але значно спрощує будь-які операції з майном.

Якщо право власності оформлювалося у 2013 році або пізніше, у більшості випадків дані вже мають бути внесені до Реєстру. Перевірити це можна через нотаріуса, ЦНАП або онлайн.

Найпростіший спосіб — скористатися порталом «Дія». Через послугу надання інформації з Державного реєстру речових прав можна сформувати витяг, вказавши адресу об’єкта нерухомості. Вартість такої перевірки становить близько 60 гривень, а результат надається у форматі PDF.

Якщо інформації про житло в Реєстрі немає, її можна внести, звернувшись до нотаріуса або до ЦНАПу. Для цього знадобляться паспорт, ідентифікаційний код, правовстановлюючі документи на нерухомість (договір купівлі-продажу, дарування, свідоцтво про право власності) та довідка з БТІ.

Також необхідно сплатити адміністративний збір. Його розмір залежить від строку реєстрації та прожиткового мінімуму для працездатних осіб. За стандартну реєстрацію протягом п’яти робочих днів сума становить одну десяту прожиткового мінімуму. Пришвидшена процедура коштує дорожче: реєстрація за два дні — один прожитковий мінімум, за один день — два прожиткових мінімуми.

У разі звернення до нотаріуса додатково оплачуються нотаріальні послуги. Їхня вартість залежить від регіону та складності процедури і може коливатися від кількох сотень до кількох тисяч гривень.