Нові тактичні зміни України: дрони стають серйознішою загрозою для Росії

Колишній міністр екології Ігор Шевченко став лідером за витратами на політичну рекламу в соціальній мережі Facebook серед українських політиків. За результатами дослідження руху «Чесно», у 2025 році Шевченко інвестував більше 8,5 тисячі доларів на просування власних публікацій. Це дозволило йому стати першим у рейтингу витрат на платну рекламу серед українських діячів.

У своїх рекламних постах Шевченко активно просуває контроверсійні та радикальні ідеї. Серед найбільш резонансних тез — заклики до введення смертної кари для корупціонерів та повернення ядерного статусу Україні. Окрім того, він активно тестує електоральні настрої українців щодо можливого президентства генерала Валерія Залужного. Це свідчить про намагання Шевченка відчути настрої потенційних виборців і протестувати свої політичні тези перед широкою аудиторією.

Ці платні пости не зводилися до звичайного піару. Шевченко робив ставку на гасла, які явно апелюють до емоцій виборця: смертна кара для корупціонерів, відмова від євроінтеграційного курсу, повернення Україні ядерного статусу. Окремий напрямок — реклама дописів із риторикою на кшталт «Залужний — наступний президент?». Таких публікацій, зафіксованих аналітиками, було щонайменше п’ять, і всі вони йшли за гроші.

Паралельно Шевченко рекламував тексти «про себе»: авторські роздуми про виховання дітей, позицію щодо ЛГБТ-спільноти, моральні оцінки різних соціальних тем. У «Чесно» вважають, що ця лінія — спроба не просто збирати охоплення, а формувати власне впізнаване електоральне ядро під потенційну участь у виборах.

Другим за обсягом витрат став харківський депутат від групи «Відновлення України» Олександр Фельдман — понад $6 тис. Його реклама зосереджена навколо особистих політичних позицій та діяльності «Фельдман-Екопарку». Водночас навколо парку не раз виникали звинувачення з боку UAnimals: зоозахисники заявляли, що заклад утримує тварин без належних дозволів і з порушенням умов.

На третій позиції — лідер «Європейської солідарності» Петро Порошенко з витратами близько $6,1 тис. У його випадку реклама працює інакше: це не стільки ідеологічні ультиматуми, скільки демонстрація діяльності. Порошенко просуває ролики та пости про свою депутатську роботу, благодійні поїздки, допомогу армії, а також публікації про санкційний тиск проти нього самого.

У переліку найбільш активних рекламодавців фігурують також народні депутати Лариса Білозір і Олександр Качура (по близько $3,5 тис.), голова Ради оборони Кривого Рогу Олександр Вілкул, очільниця Хмельницької облради Віолетта Лабазюк, а також Олексій Леонов і Павло Жебрівський. Це підтверджує, що політична реклама давно вийшла за межі парламентських фракцій і стала інструментом для персонального просування в регіонах.

Рух «Чесно» звертає увагу на ще один аспект. Значна частина цих оголошень у Facebook формально не виглядає як передвиборча агітація. Це або «особиста думка політика», або «громадська ініціатива», або «соціальне питання», але в реальності ці повідомлення будують імідж, збільшують впізнаваність і тестують реакцію аудиторії на конкретні меседжі. Фактично — це м’який старт кампаній без оголошеної кампанії.

Тобто Facebook для українських політиків став не просто майданчиком для самореклами, а полем, де відразу видно, які ідеї «заходять», хто на них реагує і кого можна перетворити на лояльного виборця. Ігор Шевченко, з його поєднанням радикальних тез і персонального самопросування, поки що в цьому полі — найдорожчий гравець.

Український ринок азартних ігор відновив свою привабливість для інвесторів та підприємців з країни-агресора, які знову активно проявляють інтерес до цієї галузі. На цей раз особливу увагу звертають казино та букмекерська контора GGBet, що отримала ліцензію майже рік тому. Незважаючи на те, що фактично компанія належить українському бізнесменові Максиму Кріппі, вона підтримує тісні зв'язки з Росією.

Почнемо з того, що GGBet – продукт новий лише для українського ринку. А на ринок Росії він зайшов ще в 2011 році як букмекерський підрозділ казино “Вулк@н”; (запам’ятайте цю назву). Спочатку сайтом ggbet.ru керувало спеціально створене ТОВ “Бет.ру”, однак пізніше бренд став позиціонувати себе як міжнародний.

Торгова марка GGBet належить кіпрській компанії Brivio Ltd, яка також керує сайтом… казино “Вулк@н Вегас”; під торговою маркою “Вулкан”. До речі, вона є власністю російського мільярдера Олега Бойка.

“Яке відношення до цього має Кріппа?”; – запитайте ви. Пояснюємо мовою фактів.

1) Директор Brivio Ltd – Федір Федоров (це ім’я варто запам’ятати). Він також є бенефіціаром української компанії ТОВ “Новолоджик”, директором якої з 2010 по 2015 рік був Кріппа.

2) GGBet виступає генеральним спонсором кіберспортивної команди NAVI, яку у 2022 році купив Кріппа.

3) Той самий Федоров є директором One World Secretarial. Ця компанія одночасно є секретарем у кіпрського “підрозділу” NAVI, ТОВ “Бет.ру”; і кіберспортивного транслятора Maincast, що належить безпосередньо Кріппе.

Що цікаво, у березні 2023 року президент України Володимир Зеленський ввів санкції проти ТОВ “Бет.ру” та кіпрської Bevita Holding Limited, яка виступає оператором GGBet. У документі також наведено офіційний домен опальної компанії: ggbet.ru. Однак це не завадило КРАЇЛ за п’ять місяців видати ліцензію ТОВ “ГГБЕТ” із сайтом ggbet.ua. Мабуть, у штаті Комісії не знайшлося нікого, хто побачив би зв’язок між “українським” і російським казино з однаковими назвами.

Виверження “Вулк@на”

Втім, GGBet – не єдиний проект Криппи з російським шлейфом. Йому також належало ліцензоване в Україні казино “Вулк@н” (на місцевому ринку – Vulcan), брендом якого, як ми пам’ятаємо, володіє російський олігарх Бойко.

В Україні “Vulcan” працював через ТОВ “Конкуєрор”, зареєстровану на офшорну компанію “Дарлокс Лімітед”. До 2021 року її засновником був Федоров (так, той самий).

І ще один цікавий збіг. Власником української торгової марки “Вулк@н” є кіпрська “Дареос ЛТД”, а російською – “Дареос Холдинг ЛТД”. У компаній – одна і та ж адреса і структура управління. Тобто бенефіціари російського та українського казино – один і ті ж люди.

“Це зрозуміло, але тут Круппа яким боком?”; – знову запитаєте ви.

Щоб відповісти на це запитання, слід звернути увагу на компанію EvoPlay.

EvoPlay – один із найбільших виробників азартних ігор з офісами в Україні, Чехії та на Кіпрі. Зокрема, клієнтом компанії є російський “Вулк@н”. За версією СБУ та за даними учасників ринку, реальним власником EvoPlay є Максим Кріппа. Це також опосередковано підтверджує сервіс GetContact, де бізнесмен фігурує як “Максим Кріппа EvoPlay”. А тепер найцікавіше.

У 2015 році EvoPlay подала скаргу проти росіянини Тимура Зінгашина за використання ним домену “Вулк@н” у рф. У документах заявник зазначає, що отримав право на використання ТМ від російської компанії Ritzio International Group.

Ще раз: українська “IT-компанія” вже під час війни не просто береться розвивати російський бізнес, а й захищає його у суді.

У квітні цього року ТОВ “Конкуєрор” подало заяву про відкликання ліцензії. Як розповіли нам учасники ринку, над “Vulc@n”ом згущалися хмари – і Кріппа вирішив піти з ринку до того, як його дітище потрапить під санкції.

Що це дало Кріппе? Можливість спокійно “доїти” відразу два ринки: поки “Вулк@н” продовжує працювати в Росії, в Україні його місце зайняв псевдоукраїнський проект GGBet. І, схоже, його чіткий проросійський шлейф поки що нікого не турбує.

Після двох років повномасштабної війни в Україні очевидно, що перспектива швидкого завершення конфлікту зникає. Ні Україна, ні Росія не показують ознак готовності до мирного врегулювання. Суперечності між сторонами лише поглиблюються, зберігаючи напруженість і на внутрішньому, і на міжнародному рівнях.

Україна твердо стоїть на позиції відновлення міжнародно визнаних кордонів і визволення окупованих територій. Москва ж, навпаки, продовжує відмовлятися визнавати повноправність України як держави та виступає за продовження військової кампанії до досягнення своїх цілей.

Аналіз ситуації дозволяє сформулювати п'ять ключових питань, які визначають динаміку подій і можливі перспективи майбутнього. За останні два роки війни стали очевидними безкінечність конфлікту, стратегічне значення контрольованих територій, загострення військово-політичної ситуації, виклики для української армії та перспективи для міжнародних спільнот.

На фоні зміни характеру бойових дій і зростання геополітичної напруги, питання миру та безпеки залишаються найактуальнішими, а зусилля для їх вирішення вимагають великої уваги та консолідації зусиль.

Протягом останніх двох років Україна отримала значну підтримку від своїх союзників у вигляді військової, фінансової та гуманітарної допомоги. За даними Кільського інституту світової економіки, інституції Європейського Союзу та Сполучених Штатів надали майже 92 мільярди доларів та 73 мільярди доларів відповідно станом на січень 2024 року. Важлива роль також відводиться наданій Україні технічній допомозі з боку Заходу, такі як танки, протиповітряна оборона та артилерія, які суттєво підтримали оборону країни.

Проте останнім часом спостерігається зменшення потоку допомоги через дискусії щодо тривалості та ефективності підтримки союзниками. Зокрема, новий пакет допомоги від США на 60 мільярдів доларів зазнав блокування у Конгресі, а ЄС, хоча і затвердив пакет на 54 мільярди доларів, зіткнувся з труднощами у виконанні обіцянок, зокрема постачанні артилерійських снарядів.

Негативний вплив на ситуацію має також підтримка з боку країн, які стоять на боці Росії. Так, угорський прем'єр-міністр Віктор Орбан виступає проти підтримки України, що ускладнює ситуацію щодо отримання необхідної допомоги.

Незважаючи на всі труднощі, Україна залишається відданою своїм цілям та продовжує здійснювати зусилля для забезпечення своєї безпеки та територіальної цілісності. В умовах війни країна шукає рішучість та підтримку своїх союзників, зокрема через дипломатичні зусилля та міжнародні контакти.

У своєму нещодавньому інтерв'ю американському ведучому Такеру Карлсону Путін ще раз висловив своє спотворене уявлення про історію та війну в Україні, без заперечень зі сторони співрозмовника. Він продовжує стверджувати, хоча й без доказів, що цивільне населення України, зокрема на Донбасі, потребує захисту Росії.

Ще до початку війни Путін публічно висловлював свої амбіції, заперечуючи існування України як суверенної держави і називаючи росіян і українців "одним народом". У грудні 2023 року він заявив, що цілі "спеціальної військової операції" не змінилися, а саме вони включають "денацифікацію" України, базуючись на необґрунтованих твердженнях про вплив ультраправих на українську владу. Він також виступає за "демілітаризацію" та "нейтралізацію" України, продовжуючи протистояти розширенню впливу НАТО на схід.

Варто зазначити, що як незалежна держава Україна ніколи не була членом жодних військових союзів, а її політичні цілі включають приєднання до Європейського Союзу та переговори щодо більш тісного співробітництва з НАТО. Зважаючи на наміри Путіна та відсутність ознак бажання будь-якої зі сторін зупинити конфлікт, прогнози аналітиків на користь тривалої війни стають все більш вагомими.

Згідно з аналітичним центром Globsec, найімовірнішим сценарієм є війна на виснаження, що продовжиться протягом 2025 року, з великими втратами з обох сторін. Інші можливі сценарії включають ескалацію конфліктів в інших частинах світу, таких як Близький Схід, Китай-Тайвань і Балкани, де Росія намагатиметься підтримувати напруженість. Також є варіанти, коли Україна матиме певний військовий прогрес, але угоди про припинення війни не досягнуться, або коли підтримка союзників України зменшиться, що призведе до пошуку шляхів до переговорів.

Проте і надалі залишається невизначеність стосовно можливого впливу президентських виборів у США, а також того, як інші конфлікти, зокрема протистояння Ізраїлю із ХАМАС, вплинуть на пріоритети та відданість прихильників України та Росії. У середині лютого Володимир Зеленський попередив, що тривале утримання країни у "штучному дефіциті" зброї допомагає Росії. Під час конференції з безпеки в Мюнхені він підкреслив, що якщо західний світ не об'єднається, щоб дати відсіч, Путін може зробити наступні роки "катастрофічними" для багатьох країн.

Аналітичний центр Rusi стверджує, що Росія успішно перевела свою економіку та оборонну промисловість на розширене військове виробництво й готова до тривалої війни. Експерти вважають, що Європа не встигає за Росією, про що свідчить і заява міністра закордонних справ Польщі. Країни Європи, разом із попередженнями міністра закордонних справ Німеччини та розвідувальних служб Естонії, недавно висловили побоювання, що Росія може напасти на одну з країн НАТО протягом наступного десятиліття. Це примусило НАТО та ЄС активізувати майбутнє планування, як щодо військового потенціалу, так і щодо готовності суспільства до життя в іншому світі.

Українські війська продовжують відстоювати свої позиції на фронті, але немає чіткої перспективи на швидке завершення конфлікту. Росія продовжує висувати вимоги, які суперечать міжнародному праву, та загрожує подальшим наступом. Збільшення військової допомоги для України від західних країн, хоча й вітається, але воно не гарантує успіху без єдності та координації зусиль західного світу. Ця ситуація вимагає негайних заходів для зміцнення обороноздатності України та підтримки її суверенітету та територіальної цілісності.