Обличчя як дзеркало здоров’я: що шкіра може розповісти про внутрішні органи

Адвокат Української Православної Церкви Роберт Амстердам виклав перед громадськістю деталі свого обсягового звіту, нараховуючи понад 250 сторінок, що включають докази нападів на УПЦ та її священиків, а також на її церковні споруди. У своєму відеозверненні він відверто закликав уряд України зупинити розгляд законопроекту 8371, який направлений на заборону УПЦ, характеризуючи його як прояв мови ненависті.

"Цей законопроект є нічим іншим, як проявом мови ненависті. Напади на вірян під час війни, вигнання їх із церков, відмова громадянам у доступі до місць молитви — це абсолютно неприпустимо", — наголосив Амстердам. Він також закликав уряд припинити розділяти націю та намагатися вигнати братів проти братів.

Додатково, адвокат підкреслив, що УПЦ немає жодного пов'язання з Московським патріархатом. "Українська православна церква відкидає ідеологію 'русского мира'. Наша позиція у цьому питанні була вже висловлена митрополитом Київським Онуфрієм: 'Ми не будуємо ніякого 'русского мира'. Ми будуємо божий мир'", — зазначив він.

Амстердам також закликав до підтримки України зі сторони Сполучених Штатів. "Підтримка України є критично важливою не лише для України, а й для Америки. Як можна покласти довіру в США після Кабула і тепер Києва?", — висловив своє занепокоєння Амстердам у соцмережі.

Звіт Роберта Амстердама щодо нападів на Українську Православну Церкву (УПЦ) свідчить про серйозний рівень насильства та переслідувань, з якими церква та її представники зіштовхуються.Заклик адвоката до уряду України припинити розгляд законопроекту 8371, спрямованого на заборону УПЦ, є важливим кроком у захисті релігійних свобод та запобіганні подальшій ескалації конфлікту.Позиція УПЦ щодо ідеології "русского мира" і повне її відмежування від Московського патріархату є важливим елементом для збереження національної самостійності та державності України.Заклик до підтримки України з боку Сполучених Штатів є актуальним у контексті геополітичних турбулентностей та загрози міжнародній безпеці.Уряду України слід уважно розглянути звіт Роберта Амстердама і вжити необхідні заходи для забезпечення безпеки та захисту прав УПЦ та її вірян.

Однак, як повідомляє видання "Інформатор", реалізація цієї реформи викликала низку запитань щодо її практичного втілення та впливу на судову систему. Особливу увагу громадськості привернула ситуація з суддями колишнього ОАСК та пов'язаними з цим бюджетними витратами.

Як наголошується в статті, у цій справі “всюди видно відбитки пальців” Зеленського.

“У Києві вже багато місяців не секрет, що президент тисне на своїх військових начальників, щоб ті почали літній наступ. Але, з огляду на проблеми України з людьми та ресурсами, ті вагалися”, – йдеться у статті.

Очевидно, що Київ тепер готовий ризикувати цінними солдатами і технікою, щоб зайняти тут хоч якусь позицію. Критики Зеленського стверджуватимуть, що це нераціональне використання як життів солдатів, так і важкої техніки, якої Україна відчайдушно потребує далі на півдні, на Донбасі.

Але в статті при цьому зазначається, що “цей контрудар не зможе переломити хід війни”.

Ключові елементи військового обліку:

Українська влада впевнена, що тільки за цією умовою може бути відновлено суверенітет і територіальну цілісність країни, а також забезпечено безпеку українського народу.

«Повне і беззастережне виведення російських військ з усієї території України. Скасування незаконних анексій. Демілітаризація і деокупація Запорізької атомної електростанції. Відновлення свободи пересування», – перерахував він умови Києва у статті для латвійського видання LSM.

При цьому він додав, що «ми готові враховувати інтереси інших зацікавлених сторін. Однак будь-які коригування мають ґрунтуватися на міжнародному праві та справедливості, територіальній цілісності та недоторканності її кордонів України, а також на нашому повному суверенітеті».

«Ми не можемо і не будемо приймати пропозиції, які загрожують самому існуванню України», – додав він.

Нагадаємо, що нещодавно Єрмак допустив переговори з Росією після виведення її військ з України до кордону 2022 року.

Росія відкидає ці вимоги і заявляє, що продовжить наступ на фронті. При цьому в Кремлі заявляють, що готові до переговорів щодо України, але «з урахуванням реалій на землі».

Звільнення Залужного, безсумнівно, є значною подією, яка викликає суперечливі почуття та реакції в українському суспільстві. Цей крок можна розглядати як важливий етап у відстоюванні національних інтересів, або як можливий ризик для стабільності та ефективності ведення війни.

Звільнення Залужного можна порівняти з важливим ходом на шаховій дошці, який, з одного боку, може відкрити нові перспективи та можливості, а з іншого — викликати непередбачені наслідки. Відбуваючись у контексті війни, цей крок варто розглядати з особливою увагою, оскільки від його наслідків залежить не лише майбутнє Залужного, а й стійкість країни в цей складний період.

З одного боку, Залужний був обличчям опору та надії для багатьох українців, символом боротьби за справедливість і права. Його звільнення може бути сприйняте як перемога правової системи, сигнал про те, що ніхто не стоїть поза законом, навіть у найвищих сферах влади.

З іншого боку, відходячи від символіки, звільнення Залужного створює ризики для держави, зокрема в контексті ведення війни. Армія, як ніколи, потребує єдності та впевненості у своєму керівництві. Відновлення довіри та стабільності у військовому керівництві є ключовим елементом успішного протистояння агресору. Звільнення керівника, якому була довіра військових та громадськості, може порушити цю стабільність та зібрати пил під нігті національному обороні.

Таким чином, не можна недооцінювати значення цього кроку, адже від його наслідків залежить не лише особиста доля Залужного, а й майбутнє країни в цілому. Важливо зберегти баланс між правовою справедливістю та стабільністю військового керівництва, щоб уникнути додаткових ризиків у часи війни та зберегти впевненість у здатності країни протистояти внутрішнім та зовнішнім загрозам.

Так, безумовно, президенту Зеленському належить право здійснювати кадрові призначення та звільнення, він цим правом скористався, розривши контракт з Залужним. Однак, винятково від легальності вирішальне значення має легітимність такого рішення перед суспільством. Чи вважають громадяни крок президента виправданим і обґрунтованим, особливо знаючи, що він став результатом політичних протиріч?

Питання це риторичне. Неминуче варто підкреслити, що конфлікти між Зеленським та Залужним призвели до токсичної атмосфери, яка не сприяла ефективній роботі Збройних Сил. Проте, завжди є дві альтернативи. Не лише та, яку обрали, а й доросла, мудра. Та, коли люди стримують свої бажання та емоції, працюють разом до кінця війни. Нажаль, у цьому випадку бракувало дорослих осіб. Розумного рішення не було прийнято.

Якщо б я був російським агентом впливу, останні місяці були б для мене найкращим часом. Вдалося б здійснити неймовірне — викликати протистояння з владою у всіх сферах: журналістика, бізнес, та тепер і військова сфера. І все це на тлі втомленого суспільства та потреби у збереженні підтримки від західних союзників.

Але на жаль, найбільшим переможцем цієї ситуації стає не Зеленський, а Путін. Він, використовуючи наші внутрішні конфлікти, виграє, а Україна, на жаль, програє. Сьогодні ми всі в Україні стали свідками цієї програшної гри.

У висновку слід зазначити, що звільнення Залужного є важливою та суперечливою подією для українського суспільства. Хоча президент має законне право на такі рішення, легітимність цього кроку виникає з його прийняття суспільством. Невпевненість щодо легітимності звільнення Залужного підкреслюється тим, що рішення було результатом політичних протиріч та неспроможності сторін знайти конструктивне рішення. Водночас, ця ситуація стає частиною більш широкого контексту, де внутрішні конфлікти використовуються зовнішніми силами для досягнення своїх цілей, що загрожує національним інтересам України та її підтримці на міжнародній арені. Таким чином, необхідно намагатися знайти конструктивні рішення в межах національних інтересів та відстоювати їх, уникати втрат на внутрішньополітичному рівні, а також усвідомлювати потенційні загрози зовнішнього впливу на внутрішні справи країни.