Перемога над викликами: Українські шляхи редукції військової підтримки та пошук нових джерел фінансування

Українське кіно завжди відрізнялося своєю неповторністю та оригінальністю сюжетів, і фільм "Смак свободи" не став винятком. Ця захоплива комедія з елементами фентезі розповідає історію головної героїні, яку відтворює талановита акторка Ірма Вітовська. Ірма Вітовська на сьогоднішній день є однією з провідних кіноакторок України, знявшись за останній період часу в різноманітних жанрах від комедій до драми та трилера.

Фільм "Смак свободи" привертає увагу не лише своїм жанром, але і оригінальним сюжетом, який поєднує в собі романтичну комедію та елементи фентезі. Головна сюжетна лінія фільму полягає в тому, що героїня головного ролю, Ірма, грає роль Ольги Франко, яка воскресає зі своєї книжки з рецептами 1929 року, щоб допомагати сучасній кухарці у її творчому шляху.

Режисер Олександр Березань вже не вперше звертається до теми успіху та мотивації у своїх фільмах. У цьому проекті він пропонує глядачам жіночу мотиваційну історію з першокласним акторським складом, в якому беруть участь відомі українські та запрошені польські актори.

"Смак свободи" не лише розважить глядачів своєю гумористичною історією, але й відіграє значну роль у національній самоідентифікації, оживляючи напівзабуті історичні постаті та сприяючи розумінню та збереженню культурної спадщини.

У паралельному світі Варі із займаною душею та пустим кошельком, доля відкладає розчарування на порозі ресторанів. Майже на межі відчаю, як тінь, з'являється Ольга Франко, персоніфікація відомої української письменниці, втілюючи образ доброї книжкової феї-наставниці. Чи випадково вона з'явилася, чи це диво, що трапилося з Варею? Тут важливіша сама підтримка, ніж пояснення. У цій казці про сучасну Попелюшку велику роль відіграє не лише Ольга Франко, але і наполегливість та самовідданість головної героїні.

Далі розгортається звичайна боротьба за місце у "Ресторані № 1", де навіть величезні конфлікти між шеф-кухарем та власником не вражають своєю несподіваністю. Однак, на тлі випробувань, головним суперником для Варі стає її колишній помічник Леся. А ще у її житті з'являється чоловік-програміст Тарас, який стає не лише конкурентом, але й підтримкою у важкі часи.

Фільм "Смак свободи" вміло вплітає кулінарні мотиви та елементи романтики у свою історію. Чи то захоплююче приготування салатів, чи загадковий буряковий квас, що став основою для унікального борщу, ці моменти викликають бажання пошукати смак свободи та невідомих кулінарних шедеврів разом з героями.

Хоча фільм не оминув передбачуваності та романтичних штампів, його позитивна енергетика та яскраві образи роблять його ідеальним варіантом для легкого та приємного перегляду вихідного дня.

У фільмі "Смак свободи" присутня унікальна суміш кулінарних елементів, романтики та відчуття свободи, що робить його цікавим для глядачів. Головна героїня, Варя, знаходить підтримку в несподіваному джерелі — Ользі Франко, яка виступає символом сили та мудрості. Фільм, хоч і передбачуваний у деяких моментах, здатний вразити глядачів яскравими образами та позитивною енергетикою. "Смак свободи" — це ідеальний варіант для приємного та легкого перегляду, що залишає позитивні враження і бажання пошукати свою власну свободу та невідомі кулінарні шедеври разом з героями.

Російські війська намагаються використати дефіцит боєприпасів і військового обладнання, щоб зробити лінію фронту найвразливішою. Хоча розміщення їхніх сил є обмеженим, російська армія зберігає потенціал для наступу. Проте підкреслюється, що захоплення міста Авдіївка не може вважатися високим досягненням, оскільки це було маленьке містечко і ресурси, використані для його захоплення, значно перевищували втрати. Наступ на Харків, Суми чи Київ вимагатиме значно більших зусиль і ресурсів. Таким чином, хоча російські плани на 2024 рік є ясними, вони обмежені наявними обмеженими ресурсами та опозицією України.

Після окупації Авдіївки, місто Часів Яр стало пріоритетом для наступу Російської Федерації. Розташований у важливому транспортному вузлі з виходом на Костянтинівку, а також на домінуючій висоті в регіоні, Часів Яр потребує більшого "м'яса" для вдалої операції, що залежить від проведення другої хвилі мобілізації. Прогнозується активізація цих процесів у другій половині 2024 року. Ще одним важливим напрямком є Куп'янськ, де російські сили планують виходити на правий берег річки Оскол. Група військ "Захід" підсилена і має високий рівень боєздатності, але відчуває складнощі через розтягнутість лінії фронту на понад 150 км. Проте, ресурс для російського наступу по всій лінії фронту виявиться недостатнім, особливо для відкриття другого фронту на Харків чи Київ. Тим не менш, відсутність західної допомоги може стати вигідою для противника, але для оборони українським силам потрібно значно менше зброї, ніж для наступу.

У висновках можна зазначити, що після окупації Авдіївки Часів Яр та Куп'янськ стали ключовими напрямками для наступу Російської Федерації. Російські війська зосередили значні ресурси в цих районах, але для подальшої ефективної дії їм потрібно провести другу хвилю мобілізації. Активізацію цих процесів можна очікувати у другій половині 2024 року. Варто відзначити, що ресурс для наступу по всій лінії фронту у російських сил знедостатній, особливо для відкриття другого фронту на Харків чи Київ. Тим не менш, відсутність західної допомоги може виявитися вигідною для противника, проте для оборони українським силам потрібно значно менше зброї, ніж для наступу.

Андріан Прокіп, доктор економічних наук та керівник енергетичних програм ГО "Український інститут майбутнього", поділився своїм аналізом можливих наслідків такого рішення. Його експертна оцінка допомагає зрозуміти потенційний вплив цієї реформи на різні сектори економіки та населення.

Нещодавно Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) вийшла з ініціативою урівняти тарифи на розподіл електроенергії незалежно від класів напруги споживачів. Це така собі зрівнялівка, на яку завжди хворіла енергетична політика в Україні. Для пересічного громадянина зміна малопомітна. Однак великі промислові споживачі електроенергії негативно висловлюються про цю ініціативу. І тут я спробую пояснити чому. А ще ця ідея суперечить принципам європейської політики та регулювання (які ми зобов’язані імплементувати) та й, зрештою, здоровій логіці економічно обґрунтованого тарифоутворення.

В Україні є два класи напруги, що застосовуються для систем розподілу електроенергії. Перший — для споживачів, підключених до ліній з напругою понад 27,5 кВ (або тих, хто використовує понад 150 тис. МВт∙год на місяць). Другий — для споживачів, підключених до ліній з напругою менше 27,5 кВ. Зрозуміло, що споживачі першого класу — це велика промисловість, яка споживає багато енергії. В різних країнах Європи кількість класів напруги буває більшою, і для кожного із них є свої тарифи на розподіл. В Молдові, яку я часто використовую як приклад для порівнянь енергетичної політики, таких класів напруги три із відповідними тарифами на розподіл.

Тариф на розподіл для першого класу нижчий, ніж для другого. На це є підстави. По-перше, в цих мережах менші втрати: що вища напруга у мережі, то нижчі втрати у ній і навпаки. За 2023 р. втрати у мережах першого класу напруги становили 4,13 %, а другого — 7,14%. По-друге, це звичайна ринкова логіка: хто споживає більші обсяги, претендує на дисконти. Для прикладу, у Вінниці тариф на розподіл для першого класу становить 344,82 грн/МВт·год , а для другого — 2 028,18; у Львові — 311,75 та 1 631,03; у Дніпрі — 226,41 та 1 328,03. Отже, тарифи розраховуються, виходячи із витрат на розподіл електроенергії за класами та обсягів цього розподілу. Це означає, що споживач за кожним класом напруги повинен покрити витрати, пов’язані із цим розподілом. А кількість споживачів першого класу незрівнянно менша, ніж споживачів другого класу, яких одиниці чи десятки у регіоні.

Ідея урівняти тариф на розподіл, як очікується, скоротить тариф для другого класу на 25%, і, природно, підвищить його для споживачів першого класу. І тут важливо, що такий підхід порушує принцип каскадування витрат у формуванні тарифу (cost cascading principle of tariff construction), який є одним із базових у системі європейської енергетичної політики. Фактично, за втрати у мережах повинні сплачувати ті, хто ними користуються.

Насправді ця зміна призведе до чергового крос-субсидування — а це хронічна хвороба української енергетики. І споживачі першого класу покриватимуть витрати і втрати споживачів другого класу напруги.

Інший бік проблеми в тому, що великі споживачі часто є експортерами і конкурують на зовнішньому ринку. Скорочення тарифу для другого класу дещо знизить витрати та собівартість виробництва малих виробників. Але останні конкурують лише між собою на внутрішньому ринку.

Нарешті, є ще одна група бенефіціарів такого рішення, і вони насправді отримають найбільшу вигоду — це компанії, що дотують тариф для населення за механізмом ПСО — здебільшого Енергоатом (близько 80%) та частково Укргідроенерго. Ці компанії покривають різницю між реальною ціною електроенергії (яка зокрема включає плату за її розподіл) та фіксованим тарифом (4,32 грн/кВт·год).

Побутові споживачі — це виключно другий клас напруги. І скорочення тарифу на розподіл на другого класу знизить реальну ціну електроенергії, а отже, зменшить витрати Енергоатому та Укргідроенерго. У цих компаніях залишиться більше коштів: в середньому 38 коп. на кожну 1 кВт·год. Отак з миру по нитці — гіганту капітал. І це на додачу до того, що ці компанії акумулюватимуть більший ресурс після підвищення тарифу з 2,64 до 4,32 грн/кВт·год.